Сучасна еволюція людини
В 1859 році Чарльз Дарвін опублікував «Походження видів», книгу, яка змінила наше розуміння того, як розвивається життя на Землі. Відтоді вчених цікавить, чи були люди достатньо спритними, щоб вирватись з лещат природного добору.

Умови, в яких живе людина ХХI століття, не сприяють розвитку нових фізіологічних особливостей. На відміну від решти тварин, ми навчились по-іншому пристосовуватися до життя. Якщо білі ведмеді накопичують жировий прошарок, щоб протистояти суворим морозам Арктики, то ми можемо просто тепло вдягнутись, розвести вогонь і навіть переїхати в теплі країни. Чи не означає це, що в певний момент технологічні досягнення зупинили наш розвиток?

Відповідь на це питання допомогло отримати вивчення генома людини, адже саме в наших генах віддзеркалюється історія людства. «Ми - живі літописи нашого минулого, - розказує доктор Пардіс Сабеті (Pardis Sabeti), генетик Гарвардського університету. - тому дослідивши ДНК сучасних людей, можна отримати уявлення про те, яким чином вони стали такими, якими є».

Порівнюючи гени людей з усього світу, вчені побачили наскільки вони різні і, отже, як багато у нас розвилось відмінностей з часів виникнення нашого виду. Найочевидніша з них - колір шкіри, але є й інші.

Еволюції зазнав і наш метаболізм. Про це свідчить той факт, що сьогодні ми в змозі перетварити деякі продукти, які в минулому не могли. Наприклад, лактозу - молочний цукор. Близько 10 000 років тому, ще до появи скотарства, жодна доросла людина не могла її перетравити. Сьогодні ситуація змінилась - молоко п’ють як діти, так і дорослі. Але не всі. В той час як 99% сучасних ірландців терпимі до лактози, в Південно-Східній Азії, де молочне тваринництво не було поширене, ця цифра становить менше 5%. Таким чином, оцінка терпимості до лактози в різних частинах світу може повідати нам історію сільського господарства різних країн.

Отже перші людські технології і винаходи не зупинили наш розвиток. Але що ж сьогодні? Професор Стів Джонс (Steve Jones), генетик з Університетського коледжу Лондона, розказує: «За часів Шекспіра в Англії лише одна дитина з трьох доживала до 21 року. Всі ці смерті забезпечували природний добір, оскільки більшість цих дітей померло з вини генів, які вони несли. Сьогодні ж цього віку досягають близько 99% всіх дітей».

Основна частина медичних та інших технологічних розробок, які захищають нас від навколишнього середовища, з’явилась протягом минулого століття. То що ж сьогодні може зумовлювати дію природного добору в розвиненому світі? Професор Джонс вважає, що «Природний добір, якщо він і не припинився, то принаймні сповільнився».

З іншого боку, хоча сьогодні в розвинених країнах світу майже всі живуть досить довго для того, щоб передати свої гени, багато хто цього свідомо не робить. Деякі люди мають трьох дітей, у деяких людей їх зовсім немає, тому сучасний природний добір може працювати по-іншому.

Зважаючи на те, що люди в розвинених країнах добровільно запобігають виживанню своїх генів для подальшої еволюції, біолог Стівен Стірнс (Stephen Stearns) поглянув на еволюцію нинішніх поколінь радикальним чином.

Довге медичне дослідження невеликого міста в штаті Массачусетс під назвою Фремінгем, дозволило йому проаналізувати історії хвороб тисяч жінок починаючи з середини ХХ століття, та визначити, наскільки люди, які мають дітей, відрізняються від населення в цілому.

Судячи з усього, люди - принаймні в Фремінгемі - як і раніше еволюціонують, але в досить дивному напрямку – прослідковується чітка тенденція до зменшення росту та збільшення їх ваги. Зміни ці дуже малі і повільні, подібно тим, які описуються в еволюційних дослідженнях Дарвіна.

Те, що людина навчилась підлаштовувати під себе середовище існування, замість того, щоб захистити нас від природного добору, насправді може тільки стати рушійною силою нашої еволюції. «Дослідження у Фремінгемі показує, що ми продовжуємо розвиватись, що біологія людини буде змінюватися разом з культурою, але ми не можемо побачити ці зміни, тому що зараз ми знаходимось в середині процесу», - розказує професор Стірнс.

Порівняно з хижаками і хворобами, техносфера може в меншій мірі впливати на еволюцію, але це не значить, що люди припинили розвиватись. Аж ніяк ні, у світі глобалізації, швидкого розвитку медицини та генетики, підвищення значення індивідуальності, яка сама здійснює свій життєвий вибір, більш потужні сили можуть увійти в гру.

Напрямок нашої майбутньої еволюції, ймовірно, багато в чому буде залежати як від природи, так і від нас самих.