ЕКОЛОГІЯ. РОЛЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПО ЗАХИСТУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. ПРАВОВІ ПИТАННЯ

 

Оксана Шекера, кандидат медичних наук

 

Олег Шекера, доктор медичних наук

   

Анатолій Царенко, кандидат медичних наук

 

Ірина Шекера, магістр медицини

 

Тетяна Злотнюк

Міжнародна громадська організація - Міжнародна асоціація «здоров'я суспільства» (Київ, Україна)

 Вступ

Сьогодні стає очевидним, що вирішення екологічних проблем не може бути прерогативою лише вчених, чиновників чи підприємців. Люди почали відчувати на собі негативні наслідки екологічно шкідливих виробництв, які забруднюють довкілля і шкодять їхньому здоров’ю. Зростає усвідомлення необхідності змін у ставленні до природи.

Надзвичайно важливе значення у підвищенні ефективності екологічної політики, формуванні екологічної культури загалом має активізація природоохоронної діяльності громадян, масових громадських організацій і рухів. Громадські організації мають інформацію про реальний стан довкілля і доводять цю інформацію до урядовців. Громадські організації можуть істотно впливати на свідомість населення, створюючи умови для кращої реалізації державної політики. В той же час, екологічний громадський рух відображає основні тенденції соціально-економічного розвитку, реалії екологічних проблем, спричинених насамперед діяльністю людини.

Актуальність. Протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX і початку XXI ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення та відновлення.

Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель, 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення навколишнього середовища. Катастрофічні розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. За рахунок забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

Все це призводить до значного забруднення навколишнього середовища. Запобігти виснаження природних ресурсів, захистити екосистеми від деградації, зберегти чистоту води, повітря та грунтовий покрив на планеті, знайти безпечні джерела енергії - основні завдання ХХI століття.

Мета. У даній статті ми маємо за мету провести аналіз діяльності міжнародних та українських громадських організацій та дослідити основні чинники, які перешкоджають здійсненню права громадян на безпечне життя і здоров’я довкілля.

Матеріали та методи дослідження. Об’єктом наукового дослідження обрано міжнародні та українські громадські організації, які своєю діяльністю сприяють охороні навколишнього природного середовища та сприяють забезпечення екологічної безпеки на земній кулі. Методи дослідження: статистичний, системного аналізу, експертних оцінок.

Результати дослідження та їх обговорення. Проведений нами аналіз свідчить, що регулювання екологічних відносин є однією з пріоритетних проблем, у вирішенні якої беруть участь більшість міжнародних, національних і локальних організацій як державних, так і громадських.

Міжнародні організації. Провідна роль у вирішенні питань, пов'язаних з охороною біосфери, належить Організації Об'єднаних Націй. Всі головні органи та спеціалізовані установи ООН - Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), регіональні економічні комісії (ЄЕК, ЕСКАТО, ЕКА, ЕКЛА), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародна Організація Праці (МОП), Організація об'єднаних Націй з питань продовольства та сільського господарства (ФАО), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, культури та науки (ЮНЕСКО), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Програма ООН з розвитку (ПРООН), Комітет з природних ресурсами (КПР), Міжурядова морська організація (ІМО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАС) та інші приділяють багато уваги проблемам навколишнього середовища.

У 1972 р. в Стокгольмі був заснований новий міжурядовий орган з питань охорони навколишнього середовища в рамках ООН - «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП). ЮНЕП сприяв організації моніторингу за станом біосфери, створив систему природоохоронних об'єктів, у тому числі біосферних заповідників, взявши під свою опіку понад 100 міжнародних особливо охороняємих територій.

У 70-ті – 90-ті роки XX ст. формується політико-філософське підґрунтя екологічного руху. В деяких країнах Європи створюються партії «зелених», які ввібрали в себе незначну, але активну частину громадських організацій (зокрема у Великобританії, Франції, Італії, Швеції, Німеччині та інших країнах).

Найбільшою міжнародною неурядовою організацією є Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП), створений в 1948 році у Франції, членами якого є як уряди різних країн, так і окремі державні структури, установи, громадські об'єднання та ін. У рамках МСОП працює Комісія екологічного права, що розробляє основи міжнародного екологічного права. Правовими питаннями в галузі охорони природи займається також Міжнародна рада по праву навколишнього середовища, створена в листопады 1969 року в Індії. Окрім того, МСОП готує і видає міжнародну «Червону Книгу», що містить інформацію про види тварин і рослин, що потребують охорони.

Значну роль відіграє, заснований в 1999 р. в Лондоні, Environmental Pollution and Human Health Working Group (EPHHWG). It is a non-profit organization of scientists, policy makers, and scholars committed to driving scientific research and innovative policy development on global warming and climate change science. With members in more than 135 countries, the Environmental Pollution and Human Health Working Group sponsors unbiased research supporting the understanding and mitigation of global warming and climate change change.

Значну увагу проблемам охорони навколишнього середовища приділяє европеського Союз (ЄС), це сьогодні знайшло втілення в Сьомій Рамковій Програмі.

Урядові та неурядові організації працюють паралельно і часто доповнюють один одного. Так, у зв'язку з необхідністю реалізації ідей, викладених у «Порядку денному на 21 століття», була створена Комісія ООН зі сталого розвитку. Одночасно виникла неурядова організація, покликана вирішувати ті ж проблеми - «Рада Землі», яка вважає себе «екологічної совістю» людства.

Цілком очевидно, що для успішного вирішення поставлених перед людством завдань в галузі охорони навколишнього середовища необхідні об'єднані зусилля урядових та неурядових організацій, широких верств населення всіх країн і народів.

Національні і регіональні організації України з охорони навколишнього середовища. З метою охорони  навколишнього  природного  середовища,   раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини національні і регіональні організації України здійснюють на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування  живої і неживої  природи з метою гармонійної взаємодії суспільства і природи.

У 2011 році екологічна громадськість України відзначає 105-річчя громадського природоохоронного руху руху в нашій країні та 65-річчя Українського товариства охорони природи. 1 листопада 1906 року розпочалась діяльність студентського Гуртка любителів природи при Харківському університеті, який через 5 років перетворився у Харківське товариство любителів природи.

Сьогодні зміцненню та розвитку дієвого громадського екологічного руху в Україні сприяли розбудова незалежної держави, формування засад громадянського суспільства. До активізації руху спонукали також різке погіршення стану довкілля, зокрема у зв’язку з Чорнобильською аварією. На початковому етапі характерним було самоствердження і збільшення кількості екологічних організацій, участь їхніх представників у підготовці різних міжнародних екологічних форумів, що відбувались у цей час в європейських країнах.

У 1991 р. започатковано процес світового значення – «Довкілля для Європи». Ця ідея міжнародної екологічної співпраці зародилась у зв’язку з визначеними політичними перетвореннями, що відбувались в Європі у 1989–1991 рр., і бажанням створити новий «Європейський Екологічний Простір».

У зв’язку з ратифікацією Україною «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1999) відбувається подальша консолідація та розвиток громадських екологічних організацій, підвищення професійної спроможності місцевих екологічних організацій. Силами громадських організацій було започатковано щорічні Всеукраїнські конференції екологічної громадськості.

Важливим етапом у становленні екологічного громадського руху в Україні є підготовка Доповіді неурядових організацій «Громадська оцінка екологічної політики в Україні», яка стала свого часу єдиним не лише в Україні, а й в Європі системним оціночним документом громадськості.

Для розв’язання своїх завдань громадські екологічні організації використовують різні форми і методи роботи: здійснюють громадську експертизу еколого-небезпечних об’єктів, надають еколого-правову допомогу, ініціюють громадські слухання, готують проекти нормативних документів, створюють громадські ради при органах влади різних рівнів, видають літературу природоохоронного спрямування, створюють та охороняють об’єкти природно-заповідного фонду.

Основою громадського екологічного руху в Україні є всеукраїнські громадські організації, місцеві екологічні групи, благодійні фонди, наукові товариства, тематичні об’єднання, асоціації, мережі, робочі групи, створені для розв’язання національних і місцевих екологічних проблем. Усього налічується близько 440 громадських екологічних організацій (2006), з них 28 всеукраїнського рівня, зареєстровані Мін’юстом України.

Найбільші організації: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга, Українська екологічна асоціація «Зелений світ», Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Національний екологічний центр України, Всеукраїнська громадська екологічна організація «Мама-86», Українське географічне товариство, Українське ботанічне товариство.

Працюють також громадські екологічні організації, які обрали певні напрями природоохоронної роботи (юридичний, освітній, енергетика та довкілля, довкілля та здоров’я): «ЕкоПраво-Київ», Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток». Починаючи з 1997 р., завдяки ініціативам окремих організацій та виконання ними спільних проектів відчутною стала тенденція до об’єднання екологічних громадських організацій у мережі, асоціації, коаліції, робочі групи (зокрема діють Українська річкова мережа «Чорноморська мережа», Робоча група з питань глобальної зміни клімату, Асоціація карпатських екологічних неурядових організацій).

Громадські екологічні організації є в усіх регіонах України. Найбільше їх зосереджено у Києві (понад 100) і в деяких обласних центрах (понад 10–20 зареєстровано у Донецьку, Харкові, Сімферополі, Дніпропетровську, Миколаєві, Одесі, Чернівцях, Львові). Понад 120 організацій функціонують у районних центрах і селищах. Діяльність деяких регіональних організацій відома і поширюється на інші регіони держави – це, зокрема, «Еко-плай» (м. Яремча), «Зелений рух Донбасу» (м. Горлівка), Еколого-культурний центр «Бахмат» (м. Артемівськ), «Інтер-Еко» (м. Вінниця), Західний центр Всесвітньої екологічної лабораторії (м. Львів), «Крона» (м. Чернівці), «Екосфера» (м. Ужгород), «Екологія і світ» (АР Крим), Київський еколого-культурний центр. Головним завданням громадських екологічних організацій є здійснення громадського контролю за додержанням природоохоронного законодавства, практична природоохоронна робота з розв’язання екологічних проблем, поширення екологічної інформації, здійснення освітньої і виховної роботи з метою формування екологічної свідомості населення, участь у формуванні й реалізації державної та регіональної політики.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки  України підтримало створення у 1996 р. Громадської ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування, у яку ввійшли представники найпотужніших екологічних організацій (серед них: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Всеукраїнська екологічна ліга, ВЕГО «МАМА-86», Всеукраїнський екологічний благодійний фонд «Геоеко – XXI століття», Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток», Всеукраїнський комітет підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища ЮНЕПКОМ, Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, УЕА «Зелений світ», «Україна. Порядок денний на ХХІ століття», Українське ботанічне товариство, Українське відділення міжнародної спілки «Екологія людини», Українське географічне товариство, Українське товариство охорони птахів та інші).

Поряд зі спеціалізованими організаціями з охорони навколишнього середовища у  2011 р. було створено Міжнародну громадську організацію - міжнародну асоціацію «Здоров'я суспільства» (МОО-МА «Здоров'я суспільства»), яка має за мету - задоволення та захист законних соціальних, медичних, екологічних, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів різних народів, а також всебічного співробітництва між ними.

Сьогодні, МОО-МА «Здоров'я суспільства» приділяє велику увагу забезпеченню виконання Україною положень Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" (Оргуська конвенція), питанням обліку екологічної складової в державному розвитку, питанням процедур державної екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів і належної участі громадськості в цих процедурах. МОО-МА «Здоров'я суспільства» найнагальнішою проблемою сучасності вважає захист існування людської цивілізації та звертає увагу громадськості на реалізацію екологічних прав громадян.

Екологічні права громадян. Право на сприятливе навколишнє середовище становить основу екологічних прав громадян і є – за сучасними правовими нормами - одним з фундаментальних, природних прав людини, оскільки забезпечує його право на життя (ст.3 Декларації прав людини). Слід також зазначити, що існуючі міжнародні правові акти обумовлюють лише зобов'язання держав щодо захисту навколишнього середовища, але не забезпечують захист екологічних прав людини. Що, безсумнівно, свідчить про недостатню увагу міжнародного співтовариства до цієї категорії прав людини і про необхідність розвитку міжнародного правового поля в цій сфері.

Важливим аспектом еколого-правозахисної діяльності громадських організацій є  доступ до екологічно значимої інформації. Для реалізації цього права необхідно, щоб громадяни і громадські організації могли отримати інформацію своєчасну, повну і достовірну. У той же час, практика показує що значима для безпеки інформація приховується і свідомо спотворюється (в Україні - першій в СНД - встановлено кримінальну відповідальність за приховування радіаційної та іншої екологічної інформації, що спричинило тяжкі наслідки). Потрібна цілеспрямована робота для забезпечення відкритості екологічно значимої інформації та прозорості діяльності потенційно небезпечних об'єктів.

Поряд з цим, необхідно звернути увагу до стану дотримання права громадян України на екологічну інформацію. Згідно зі ст. 50 Конституції України кожному громадянину надано право на вільний доступ до інформації про стан довкілля і така інформація ніким не може бути засекречена.

Екологічні права громадян у світлі існуючого екологічного законодавства повинні забезпечуватися:

- доступом громадян / громадськості (включаючи неурядові організації - НУО) до екологічно значущої інформації;

- контролем з боку природоохоронних (контрольних та наглядових) органів за дотриманням господарюючими об'єктами екологічного законодавства;

- впровадженням природоохоронних і "чистих" технологій та інших заходів, що зменшують навантаження на навколишнє середовище і запобігають її подальшому забрудненню;

- пріоритетом екологічних критеріїв при прийнятті економічних і інших рішень;

- участю громадян / громадськості (включаючи НУО) в процесі прийняття рішень з екологічно значущих проблем, включаючи участь в екологічній експертизі;

- контролем громадян / громадськості за виконанням / здійсненням прийнятих рішень і витрачанням коштів екологічних фондів;

- проведенням публічних заходів на захист навколишнього середовища і власних екологічних прав;

- відшкодуванням шкоди здоров'ю і майну громадян внаслідок екологічного правопорушення;

- доступом громадян до судової та іншої захист своїх прав;

- правом "вето" на реалізацію проектів (програм, планів), які можуть істотно погіршити їх місце існування - шляхом прямого волевиявлення (через референдуми).

Усі питання, якими опікуються громадські екологічні організації України, можна згрупувати по трьох важливих напрямах діяльності: правові відносини, фінансове забезпечення, стосунки з державними та недержавними інституціями.

Правові аспекти діяльності громадських екологічних організацій Упродовж тривалого періоду часу громадські організації зверталися до органів законодавчої та виконавчої влади з пропозиціями щодо участі громадськості в процесі підготовки та обговорення законодавчих актів з питань охорони навколишнього середовища. Такі можливості гарантуються Оргуською конвенцією, яку ратифікувала Україна, а також національним законодавством. Але, незважаючи на велику кількість нормативних актів, правове поле громадських екологічних організацій в Україні досі не систематизоване і термінологія стосовно їх назв не відпрацьована. Це призводить до того, що закони та підзаконні акти, які регулюють уставну, господарську, благодійну діяльність і оподаткування громадських організацій взагалі термінологічно заплутані й часто суперечать один одному. Такий стан спричиняє непорозуміння між органами, що реєструють громадські організації (наприклад між Мін’юстом України і місцевими державними адміністраціями). Громадські організації не можуть прямо впливати на виправлення цієї ситуації, оскільки не мають прав на законодавчу ініціативу та політичну діяльність.

Насторожує той факт, що у законодавстві України термін «громадська організація» поступово зникає. Зміни, які відбуваються в українському законодавстві за останні 10–15 років, практично не торкаються інтересів удосконалення правових основ громадських організацій, сфери регулювання їхньої діяльності.

Фінансові умови діяльності громадських екологічних організацій Враховуючи строкатість громадських екологічних організацій, умови фінансування їхньої діяльності також різняться. Так, майже третина з них – це благодійні фонди, фінансування яких базується на переважно спонсорській допомозі. Інші громадські організації здебільшого фінансуються або за рахунок міжнародних грантів, донорських коштів, або з надходжень від орендної плати за приміщення, що є їхньою власністю. На місцевому рівні тільки деякі громадські екологічні організації отримують фінансування на проведення екологічних акцій, семінарів від місцевих екологічних фондів. Водночас, отримавши бюджетне фінансування, ці екологічні громадські організації через недосконалість правових відносин з державою, складність і нелогічність звітності за використання державних коштів, нерідко потрапляють у залежність від державних контролюючих фінансових органів і податкової інспекції.

Відновлення фінансування громадських екологічних організацій за рахунок збору членських внесків майже неможливе через неврегульованість з податковим законодавством і низькі доходи громадян у більшості невеликих міст і сільськогосподарських районах.

Недосконалість законодавства, а також відсутність економічних стимулів для підприємств різних форм власності, організацій і фізичних осіб, які могли б надати значну благодійну екологічну допомогу, робить проблематичним можливість залучати такі джерела фінансування.

Не краща ситуація і з фінансуванням за рахунок міжнародних програм допомоги (грантів), окремих фінансових міжнародних донорів. Іноземна допомога насамперед є цільовою і зазвичай не може бути використана на потреби власного розвитку інфраструктури громадської організації (утримання приміщень, сплати за використання води, електроенергії, тепла та інше), технічного обладнання, адміністрування. Крім того, донорська допомога, надання грантів здебільшого використовується переважно на оплату іноземних експертів, а не на пріоритети екологічної діяльності, зумовлені наявною екологічною ситуацією в регіонах країни.

На жаль, в останні роки простежується послаблення загального інтересу з боку міжнародних природоохоронних організацій і благодійних фондів до діяльності громадських екологічних організацій України. Знизила свою діяльність програма ЄС TACIS, згорнули свою роботу в Україні Фонд Сороса, РЕЦ-Київ, фактично закрив свої програми МСОП (IUCN). Великі донори, як-от Всесвітній Банк, Європейський Банк Розвитку і Реконструкції, Американське агентство міжнародного розвитку та інші нав’язують громадським екологічним організаціям своє особисте бачення наявних екологічних проблем в Україні та більшість коштів, які вони надають у вигляді гранту Україні, використовується на оплату не дуже професійних і таких, що мало знають умови України, іноземних експертів.

З метою впровадження державної екологічної політики в Україні та відповідно до Проекту ПРООН/ГЕФ “Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні” рекомендовано:

· вдосконалити процедури і механізми (згідно з українським законодавством), що забезпечують реальну участь громадських екологічних організацій у розробці стратегій і програм екологічного розвитку;

· створити в державних установах, що відповідають за реалізацію екологічної політики, нові механізми та процедури, які б забезпечували участь громадськості в ухваленні рішень;

· підтримати з боку держави функціонування координаційних структур громадських екологічних організацій на національному та регіональному рівнях;

· надати організаційну, матеріально-технічну допомогу у діяльності Громадських рад при міністерствах, відомствах, органах місцевого самоврядування;

· створити широкі можливості доступу громадських екологічних організацій до об’єктивної та актуальної екологічної інформації через функціонування загальнодержавної інформаційної системи;

· ввести представників громадських екологічних організацій у національні структури, що забезпечують механізми або процедури реалізації екологічної політики;

· розширити можливості реалізації законодавчої ініціативи громадських екологічних організацій через оприлюднення на веб-порталі Верховної Ради України законопроектів, які розглядаються в комітетах Верховної Ради, аби громадськість мала змогу внести пропозиції до ухвалення законів;

· розширити умови участі громадськості у формуванні екологічної культури, підвищити поінформованість громадськості через ЗМІ, формальну та неформальну освіту.

 Висновки

1. Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального використання природи. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва.

2. Безумовними складовими екологічної політики в демократичному суспільстві слід вважати:

належну й ефективну систему державного управління у сфері охорони, сталого використання і відтворення природних ресурсів;

належний державний і громадський нагляд за дотриманням чинного природоохоронного законодавства та міжнародних природоохоронних зобов'язань країни;

належну інформаційну політику у відношенні навколишнього середовища;

належний рівень екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів;

належну систему прийняття державних рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, яка б передбачала обов'язкове залучення громадськості;

належну систему відповідальності влади, конкретних посадових осіб і громадян за порушення принципів збалансованого розвитку, норм і положень природоохоронного законодавства;

належну освітню та просвітницьку діяльність.

3.З метою реального поліпшення захисту екологічних прав громадян потрібно:

- розвивати законодавчо-нормативну базу реалізації екологічних прав громадян;

- проводити всеохоплюючі кампанії еколого-правової освіти населення;

- підвищувати екологічну та правову культуру осіб, які приймають рішення, аж до самого високого рівня;

- реалізовувати державну політику розвитку місцевого самоврядування, рівноправного співробітництва і підтримки зусиль НУО в цій сфері;

- реалізовувати на всіх рівнях принципу пріоритетності екологічних критеріїв при прийнятті господарських, економічних та інших рішеннях.

 Література

1.      Конституція України, 1996

2.      Пицунова О. Реализация экологических прав граждан и роль общественных организаций / О. Пицунова. - http://www.wildfield.ru

3.      Право на безпечне довкiлля для життя i здоров’я людини // Перша щорічна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: 2000. – Розділ 6.5. – С. 188-196 - http://www.ombudsman.kiev.ua

4.      Шульга М. В. Щодо участі громадськості в забезпеченні використання та охорони земель / М. В. Шульга // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2003. – Вип. 50. – С. 85–87. – (Серія «Юридичні науки»).

5.      Экология города: [учеб. для студ. вузов / ред. Стольберг Ф.В.]. – К.: Либра, 2000. – 286 c.

6.      Юридична енциклопедія: в 6 т. /. – К.: Українська енциклопедія ім. Бажана, 2002. Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.

7.      Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку // Програма Розвитку ООН. Проект ПРООН/ГЕФ “Оцінка національного потенціалу в сфері глобального екологічного управління в Україні”. – К.: 2007. – 184 с.