ЗДОРОВ'Я. Україна - лідер у Європі по запущеним хворобам


12.2011

Віце-президент Міжнародної громадської організації - Міжнародна асоціація "Здоров'я суспільства", Голова Всеукраїнського конгресу лікарів Анатолій Царенко під час круглого столу повідомив, що Україна посідає перше місце серед країн Європи за кількістю випадків запущених захворювань.
За словами пана Царенка, самолікування є основною причиною занедбаності хвороб. Це пов'язано з тим, що 80% людей не довіряють вітчизняній медицині і активно реагують на рекламу ліків.
Він зазначив: "Людина бачить рекламу препарату від печії, йде в аптеку і купує його. Однак печія є симптомом 12 хвороб, у тому числі онкологічних захворювань, серед яких 50% не виліковуються через занедбаність".
До речі, згідно з результатами телефонного опитування, яке соціологи провели на початку грудня, кожен другий українець стежить за своїм здоров'ям і вважає за краще лікуватися самостійно.

Хвороба, або Захворювання — патологічний процес, який проявляється порушеннями морфології (анатомічної, гістологічної будови), обміну речовин чи / та функціонуванням організму (його частин) у людини / тварини. Важливою передумовою профілактики хвороб є здоровий спосіб життя — правильне харчування, мінімальне вживання алкоголю, дотримання правил і норм гігієни, наявність нешкідливих умов на роботі й удома, заняття спортом заради зміцнення здоров'я.

Еволюція поняття
Розвиток загальних уявлень про хворобу змінювався впродовж історії розвитку самої медицини. Давньогрецький лікар Гіппократ причиною хвороби вважав неправильне змішання чотирьох основних рідин організму: крові, слизу, жовчі жовтої та чорної (венозна кров). Приблизно в той самий час на основі атомістичного вчення Демокріта виникло уявлення, що хвороба розвивається внаслідок зміни форми атомів і їхнього неправильного розташування.
Наприкінці старої і на початку нової ери і особливо в Середні віки з'явилися ідеалістичні погляди на вчення про хворобу, згідно з якими душа, або особливий вид життєвої сили («архе»), визначає боротьбу організму зі змінами, викликаними хворобою. Матеріалістичні погляди на хворобу в Середні віки розвивав Ібн Сіна (виникнення хвороби під впливом невидимих ​​істот, роль конституції організму).
У 17-19 століттях великий внесок у вчення про хворобу внесли Джованні Баттиста Морганьї (думка про зв'язок хвороби з анатомічними змінами в органах), Марі Франсуа Ксав'є Біша (опис патологоанатомічної картини ряду хвороб), Рудольф Вірхов (теорія целлюлярної патології), Клод Бернар (хвороба — порушення фізіологічної рівноваги організму з середовищем). С. П. Боткін, В. В. Пашутін, І. П. Павлов, О. О. Остроумов пов'язували хворобу із порушенням умов існування людини й розвивали уявлення про хворобу на основі ідеї нервизму.
Незважаючи на велику кількість робіт з проблеми хвороби, це поняття до цих пір не є точно детермінованим. Деякі автори заперечують якісні особливості хвороби у порівнянні зі здоров'ям. Так, О. О. Богомолець висловлював думку, що хвороба не створює в організмі нічого істотно нового. Інші включають у поняття «хвороба» лише біологічні закономірності. За П. Д. Горизонтовим, хвороба являє собою загальну складну реакцію, що виникає в результаті порушення взаємовідносин організму і середовища. Хвороба супроводжується розвитком патологічних процесів, що представляють місцеві прояви загальної реакції організму. У працях І. В. Давидовського відстоюється положення, згідно з яким, не існує принципових відмінностей між фізіологією і патологією. Патологічні процеси і хвороба, на його думку, — всього лише особливості пристосувальних процесів, пов'язаних зі суб'єктивним стражданням. Відповідно до концепції Ганса Сельє про загальний адаптаційний синдром, хвороба являє собою напругу («стрес»), який виникає в організмі під впливом на нього надзвичайного подразника.

Причини розвитку хвороб
Причинами хвороби стають патологічні процеси, викликані патогенним(и) факторами таких груп:
фізичними факторами (температура, оптичне та іонізуюче випромінювання, механічні фактори — тиск, вібрація, механічні пошкодження тощо)
хімічними факторами (неорганічними та органічними речовинами тощо);
біологічними факторами (вірусами, мікроорганізмами, паразитичними червами, комахами та продуктами їх життєдіяльності (токсинами) тощо);
Психо-соціальними фактори (стрес, психогенна травма тощо).

Класифікація хвороб людини проводиться за такими критеріями:
за характером перебігу (гострі та хронічні захворювання);
за рівнем, на якому в організмі виявляються специфічні патологічні зміни при хворобі (молекулярні, хромосомні, клітинні і тканинні, органні, захворювання всього організму);
за етіологічним фактором (хвороби, викликані механічними, фізичними, хімічними, біологічними або психогенними факторами);
за способом їхнього лікування (терапевтичні, хірургічні та інші);
за віковимм або статевим відмінностям (гінекологічні, дитячі) тощо.
Найбільш прийнятим вважається нозологічний принцип, тобто така класифікація хвороб, в основу якої покладено угруповання хвороб за родинними ознаками. Необхідно зазначити, що жодна з існуючих класифікацій не є повністю задовільною. Так, при класифікації за нозологічним принципом пневмонію, наприклад, можна віднести до захворювань органів дихання, до інфекційних хвороб і до алергічних станів. Створення сучасної класифікації хвороб представляє найважливішу задачу теоретичної та практичної медицини.

http://www.olio.in.ua/get.php/3481/ukraina-lider-v-evrope-po-zapushchennyim-boleznyam

 http://uk.wikipedia.org/wiki/Хвороба