УКРАЇНА. Профілактика ендокринних захворювань

  

професор П.М. Боднар 

Серед патології ендокринної системи найбільш поширеними є цукровий діабет та йододефіцитні захворювання щитоподібної залози. Актуальність цієї проблеми має свою специфічність та світове визнання. А їх профілактика – загальнодержавне значення. Що стосується інших ендокринних захворювань, то вони переважно мають онкологічне, інфекційне, аутоімунне, генетичне походження і можуть розглядатись в інших розділах як причина відповідних захворювань людини. Ендокринна патологія в даному випадку виступає як наслідок ураження ендокринних органів і розвиток відповідної ендокринної патології.

Цукровий діабет

Вступ. Цукровий діабет – це захворювання обміну речовин, в основі якого лежить стійка гіперглікемія, дефект секреції інсуліну або/та інсулінорезистентність. Хронічна гіперглікемія – основа чисельних ускладнень з боку серцево-судинної, нервової систем, очей, нирок та інших органів. Діабет – одне з поширених захворювань людей, яке суттєво впливає на стан здоров’я населення.

Згідно даних ВООЗ в економічно розвинутих країнах світу до 4 – 6 відсотків населення хворіє на цукровий діабет. З віком захворюваність на цукровий діабет збільшується і після 65 років досягає 10 – 15%.

Відділ неінфекційних захворювань ВООЗ опублікував дані про глобальне поширення цукрового діабету в окремих регіонах та країнах у 2000 році і прогноз до 2030 року. (табл. 1)

Таблиця 1

Поширеність цукрового діабету у світі (2000 – 2030 роки) 

Регіони

Кількість хворих на цукровий діабет (млн. людей)

2000 рік

2030 рік

Країни з розвинутою економікою

44,268

68,156

Країни Східної Європи

11,665

13,960

Індія

31,705

79,441

Китай

20,757

42,321

Інші країни Азії з островами

22,328

58,109

 Країни Африки, південніше Сахари

7,146

18,645

Латинська Америка і Кариби

13,307

32,959

Мусульманські країни Ближнього Сходу

20,051

52,794

Всього

171,228

366,212

 

Порівняння поширеності цукрового діабету у розвинутих та країнах що розвиваються, свідчить, що у перших значний приріст діабету прогнозується на 2030 рік у людей старше 65 років, у той час для країн, що розвиваються, збільшення числа хворих на цукровий діабет припадає на 45 – 64 роки.

Смертність людей з діабетом підвищується у 2 – 3 рази, а тривалість життя зменшується на 10 – 30 відсотків. Генеральний директор ВООЗ Маргарет Чен (2008) віднесла діабет до чотирьох поширених захворювань людини: серцево-судинних, раку, психічних хвороб, які є основним тягарем для охорони здоров’я.

Враховуючи загрозу діабету для людей Генеральна Асамблея ООН прийняла 20 грудня 2006р. резолюцію про цукровий діабет. Відповідно до неї витрати, пов’язані з наданням медичної допомоги хворим, оцінюються більш як у 2 – 3 відсотків загальних видатків на охорону здоров’я. При цьому майже 80% припадає на лікування хронічних ускладнень цукрового діабету. За даними Міжнародної діабетичної федерації вартість лікування одного хворого на діабет хоча б з одним хронічним ускладненням становить 6 – 18 тис. доларів на рік.

Відомо, що кожні 13 – 15 років кількість хворих на діабет подвоюється. Переважно це стосується кількості хворих на цукровий діабет типу 2.

Ця негативна ситуація пояснюється слідуючими факторами:

§  нераціональне харчування населення, гіподинамія, збільшення кількості осіб з надлишковою масою тіла;

§  збільшення кількості осіб з хронічними серцево-судинними захворюваннями (ІХС, артеріальна гіпертензія) як група ризику розвитку цукрового діабету;

§  відсутність налагодженого механізму проведення у закладах охорони здоров’я обов’язкового профілактичного огляду населення з метою виявлення та діагностики цукрового діабету, його ускладнень і диспансеризації;

§  недосконалість форм та методів проведення роз’яснювальної роботи з питань профілактики цукрового діабету та його ускладнень;

§  недостатні фінансування наукових досліджень з питань профілактики, діагностики та лікування хворих, оснащення закладів охорони здоров’я, забезпечення хворих лікарськими засобами.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року ухвалена концепція Державної цільової програми «Цукровий діабет» на 2009 – 2013 роки. Метою Програми є підвищення ефективності загальнодержавних заходів, спрямованих на:

§  профілактику та діагностику цукрового діабету та його ускладнень;

§  запобігання та зниження рівня захворюваності на цукровий діабет, його ускладнень, спричинених ними інвалідності і смертності;

§  збільшення тривалості і поліпшення якості життя хворих шляхом підвищення рівня та забезпечення доступності медичної допомоги, адаптації їх у суспільстві.

Етіологія та патогенез. Згідно сучасної класифікації виділяють два основних типи цукрового діабету. Це цукровий діабет типу 1 та діабет типу 2. Відомо, що діабет типу 1 спостерігається у 10 – 15% переважно у людей молодого віку. Він має аутоімунну природу і розвивається переважно внаслідок зовнішніх чинників: вірусної та бактеріальної інфекцій, вакцинації, стресів, хімічних реагентів, пренатальних факторів. Значну роль розвитку діабету відіграють генетичні фактори. Згідно з рекомендаціями Американської діабетологічної асоціації (2009) в розвитку діабету типу 1 мають місце дві стадії – переддіабету та явного діабету. Відомо, що переддіабет включає порушену глікемію натще, коли рівень глікемії вище норми, але не досягає критерію цукрового діабету і знаходиться в межах 5,6 – 6,0 ммоль/л. він включає також осіб з порушеною толерантністю до глюкози, коли рівень глюкози венозної плазми через дві години після прийому 75г глюкози знаходиться в межах 7,8 – 11,1 ммоль/л. Основними ознаками переддіабету є слідуючі (табл. 2).

 Таблиця 2

 Основні ознаки переддіабету 

1.

Дорослі з надмірною масою тіла (ІМТ ≥ 25)

2.

Додаткові фактори ризику:

 

Гіподинамія

Перший ступінь родинного зв’язку з людьми, хворими на діабет

Жінки, які народжують дітей вагою 4100 – 4500г або жінки з гестаційним діабетом в анамнезі

Артеріальна гіпертензія

Рівень холестерину ЛПВЩ < 0,90 ммоль/л або тригліцеридів > 2,28 ммоль/л

Синдром полікістозних яєчників

Попередні порушення ТТГ та ПГН

Клінічні синдроми, пов’язані з інсулінорезистентністю (ожиріння, acantosis nigricans)

Серцево-судинні захворювання в анамнезі

3.

Люди віком понад 45 років при відсутності вищенаведених факторів ризику

 Цукровий діабет типу 2 має гетерогенну природу, розвивається внаслідок взаємодії генетичної схильності та факторів зовнішнього середовища, в його основі лежить комбінація дефекту секреції інсуліну та інсулінорезистентності. Діабет типу 2 складає близько 90% усіх хворих на цукровий діабет.

Клінічні прояви. Класичними проявами цукрового діабету типу 1 є спрага, поліурія, схуднення, гіперглікемія та гострий початок захворювання, симптоми ураження різних органів та систем.

Цукровий діабет типу 2 характеризується тривалим безсимптомним перебігом протягом багатьох років. На час діагностики 90% мають ураження серцево-судинної системи: ішемічну хворобу серця, артеріальну гіпертензію, інфаркт міокарда. На тлі недіагностованого цукрового діабету типу 2 інколи з’являються гіпоглікемічні стани, зумовлені гіперінсулінемією. Ці прояви легко усуваються прийомами вуглеводистої їжі. Цукровий діабет типу 2 виявляється частіше випадково, під час обстеження з приводу інших захворювань. Для цього діабету характерний повільний, стабільний перебіг, наявність неспецифічних симптомів, на які хворі не звертають уваги. Спрага та поліурія незначно виражені і виявляється частіше під час ретельного та активного опитування хворих.

Основними клінічними симптомами діабету типу 2 є гіперглікемія, глюкозурія, поліурія, полідипсія, поліфагія, гіперкетонемія. У 80 – 90% хворих на цукровий діабет типу 2 виявляють ожиріння різного ступеня. У значної частини хворих діабет розвивається на фоні метаболічного синдрому. Серед патології внутрішніх органів при діабеті типу 2 провідне місце належить ураженню серцево-судинної та гепато-біліарної системи.

Для діагностики цукрового діабету ВООЗ запропонувала визначення рівня венозної плазми крові як «золотий стандарт». Діагноз діабету виставляється при рівні глюкози натще понад 7,0 ммоль/л, або підвищення рівня в будь-який час доби понад 11.1 ммоль/л. Діагноз цукрового діабету типу 2 нерідко виставляється при епідеміологічних, скринінгових дослідженнях. Для уточнення діагнозу цукрового діабету типу 2 важливо враховувати наявність факторів ризику (табл. 3).

 Таблиця 3

 Фактори ризику цукрового діабету типу 2 

1.

Люди віком понад 40 років, особливо певних етнічних груп (вихідці з Азії, Африки), а також:

·         перша ступінь спорідненості з хворими на діабет;

·         люди з надмірною масою тіла, ІМТ 25 – 30 та гіподинамією;

·         обвід талії ≥ 94 см у чоловіків і ≥ 80 см у жінок, а також ≥ 90 см у вихідців з Азії

2.

У людей з наявністю ішемічної хвороби серця, цереброваскулярних захворювань, периферичних судинних захворювань, артеріальної гіпертензії

3.

Жінки з наявністю гестаційного діабету в анамнезі

4.

Жінки з синдромом полікістозних яєчників та ІМТ ≥ 30

5.

Люди з порушенням ТТГ або порушеною глікемією натще

6.

Люди з гіпертригліцеридемією, зловживанням алкоголем, захворюванням нирок

7.

Важкі психічні захворювання

  

При цьому важливо враховувати також осіб з гестаційним цукровим діабетом. Це діабет або порушена толерантність до глюкози, які вперше діагностовано під час вагітності. Після пологів рівень глюкози плазми нормалізується, але ці жінки переходять у групу ризику цукрового діабету.

Факторами ризику гестаційного діабету є ожиріння, гестаційний діабет в анамнезі, глюкозурія під час вагітності, цукровий діабет типу 2 у родичів, порушення толерантності до глюкози, багатоводдя та великий плід.

Хронічні ускладнення цукрового діабету

Пізні або хронічні ускладнення цукрового діабету є невід’ємним  компонентом довготривалого та поганолікованого діабету. Згідно сучасних уявлень виділяють мікро- та макросу динні ураження. Мікросудинні ураження (діабетичні мікроангіопатії) є специфічною, характерною тільки для діабету, патологією мікросудин – артеріол і капілярів. Макросудинні ураження (діабетичні макроангіопатії) по суті своїй є звичайним атеросклерозом, який характеризується важким перебігом та значними ускладненнями. Він не є специфічним для цукрового діабету (табл. 4).

 Таблиця 4.

 Хронічні ускладнення цукрового діабету

 Мікросудинні

 Діабетична ретинопатія

§  Непроліферативна

§  Проліферативна

§  Макулопатія

 Діабетична нефропатія

 Стадії:

§  Гіперфільтрації

§  Субклінічна

§  Мікроальбумінурії

§  Макроальбумінурії

§  Уремії

 Діабетична нейропатія

 §  Гостра сенсорна

§  Хронічна сенсорна і моторна

§  Автономна

кардіоваскулярна

гастропарез  діарея

цистопатія сексуальні дисфункції

 Макросудинні

 §  Ішемічна хвороба серця

§  Цереброваскулярні захворювання

§  Кардіоміопатія

§  Діабетична стопа

 Змішані 

 §  Дермопатії

§  Інфекції

§  Катаракта

§  Глаукома

Мікросудинні ураження у хворих на цукровий діабет розвиваються внаслідок дефіциту інсуліну та гіперглікемії, які призводять до накопичення кінцевих продуктів неферментативного глікування протеїнів, активації сорбітолового шляху обміну глюкози, внутрішньоклітинної протеїнкінази за участю діацилгліцеролу. Усі вищеозначені механізми призводять до морфологічної деструкції мікросудин у хворих.

Первинна профілактика цукрового діабету типу 2 залежить від активної модифікації переддіабету. Це передусім нормалізація порушеної толерантності до глюкози та порушеної глікемії натще. Лише, модифікація способу життя, втрата маси тіла до її нормалізації, раціональне харчування, постійна фізична активність, адекватні фізичні навантаження, прогулянки, в змозі затримати на довгі роки, або попередити розвиток цукрового діабету.

У людей з великим ризиком діабету – комбінацією порушеної толерантності до глюкози та глікемії натще, наявності артеріальної гіпертензії, низького рівня холестерину ЛПВГ, гіпертригліцериддемії, анамнезу діабету в сім’ї, ожиріння або віку понад 60 років показано призначення метформіну, а при наявності важких факторів ризику показана комбінація метформіну з глітазонами, акарбозою, орлістатом.

У людей з переддіабетом необхідно щорічно проводити моніторинг з метою виявлення діабету. Багаторічні наукові дослідження довели високу ефективність модифікації способу життя як засобу профілактики цукрового діабету типу 2.

Дослідження американських педіатрів показало, що при підвищені титру діабет асоціативних антитіл ризик розвитку цукрового діабету типу 1 через 6 – 7 років складає 80%. Через те, профілактика цього типу діабету має бути направлена на використання імуномоделюючих засобів, боротьбу з простудними захворюваннями та модифікацію стилю життя.

Вторинна профілактика цукрового діабету спрямована на забезпечення хворому достатньої якості життя, усунення основних клінічних проявів захворювання, профілактику гострих та хронічних ускладнень цукрового діабету, нормалізацію маси тіла, збереження або відновлення працездатності.

Основу лікування хворих на цукровий діабет типу 1 складає інтенсивна інсулінотерапія. Тривале дотримання показників хорошого глікемічного контролю, компенсації цукрового діабету сприяє профілактиці і регресу мікро- та макросудинних уражень. Це переконливо було доведено в тривалому широкомасштабному дослідженні DCCT (Diabetes control and Complication Trial). Воно проводилось в 29 містах США та Канади за участю 1441 пацієнта з цукровим діабетом типу 1.

Внаслідок інтенсивної інсулінотерапії знизився ризик розвитку ретинопатії на 34 – 76%, частота проліферації на 45%, а мікроальбумінурії на 36 – 56%.

Для цього необхідно хворого забезпечити інсуліном, засобами його введення та засобами самоконтролю. Хворий має бути навчений методиці інтенсивної інсулінотерапії і мотивований до її проведення. Багаторазові ін’єкції інсуліну під строгим глікемічним контролем наближають хворого до фізіологічних умов.

Ключовим моментом у вирішені вищезазначених завдань є досягнення максимальної компенсації цукрового діабету цільових параметрів глікемічного контролю. Провідні діабетологи світу довели тісний зв'язок  якості метаболічного контролю цукрового діабету, стану компенсації з розвитком, вираженністю  та швидкістю прогресування діабетичних ангіо- і нейропатій, які визначають якість життя хворих і його тривалість. Терапія цукрового діабету має бути спрямованою на досягнення цільових показників глікемії натще та постпрандіальної глікемії (після прийому їжі) для досягнення оптимального глікемічного контролю. Практика показує, що цього досягнути важко, але контроль за рівнем глікемії дешевший ніж лікування ускладнень цукрового діабету. Наводимо рекомендації Міжнародної Діабетичної Федерації (2007) (табл.5).

 Таблиця 5

Цільові параметри глікемічного контролю при лікуванні цукрового діабету (МДФ, 2007)

Глікований гемоглобін, Hb A1C

<6,5%

Глюкоза плазми натще

<5,5ммоль/л 100мг/л

Глюкоза плазми через 2 години після прийому

їжі

<7,8ммоль/л 140мг/л

                При цьому рівень загального холестерину нижче 4,5ммоль/л, тригліцеридів 1,7ммоль/л, артеріальний тиск до 130/80мм.рт.ст.

Найбільш об’єктивним і багатотерміновим показником ступеня компенсації цукрового діабету є глікований гемоглобін (HbA1c). Відомо, що гемоглобін та інші протеїни приєднують до себе глюкозу неферментативним шляхом. У здорових людей глікований гемоглобін складає 4 – 6% від загальної кількості гемоглобіну.

Ключовими факторами глікемічного контролю є рівень глікованого гемоглобіну, індивідуальні особливості хворого (тривалість діабету, наявність ІХС та мікросудинних ускладнень, спосіб життя), величина пре- та постпрандіальної глікемії. Міжнародні дослідження DCCT  та UKPDS показали, що зниження рівня Hb A1C нижче або близько 7% значно гальмує розвиток мікросудинних та макросудинних ускладнень цукрового діабету.

Самоконтроль глюкози крові має проводитись три або більше разів на день при інтенсивній інсулінотерапії. Для якісної пероральної цукрознижувальної терапії, раціональному харчуванні, дозованих фізичних навантаженнях також потрібен багаторазовий моніторинг глюкози. тривалий моніторинг глюкози є додатковим засобом контролю при нерозпізнаних або частих гіпоглікеміях.

Раціональне харчування є основою лікування цукрового діабету любого типу. Воно має нормалізувати масу тіла та підтримувати рівень глікемічного контролю. Основними вимогами до раціонального харчування є:

·         Фізіологічне співвідношення кількості основних харчових інгредієнтів, вуглеводів, жирів, білків.

·         Енергетична цінність добового раціону має бути адекватною енергозатратам з урахуванням віку, статі, «ідеальній» масі тіла, професії.

·         Обмеження або повне вилучення з раціону легкозасвоюваних вуглеводів (цукор, мед, кондитерські вироби, солодкі напої, варення). В разі потреби їх можна замінити на сучасні цукрозамінники.

·         Стабільний режим харчування, рівномірний розподіл вживання їжі (4 – 6 разів на день), за цього переважна більшість калорійності їжі припадає на першу половину дня, а на вечірні години рекомендується всього 15 – 20%.

·         Достатнє вживання харчових волокон (клітковини) сприяє компенсації діабету, знижує ризик розвитку серцево-судинних ускладнень.

·         Обмеження жирів тваринного походження, не більше 50% на добу і вживати переважно рослинні олії.

Фізичне навантаження збільшує засвоєння глюкози тканинами, зменшує потребу в інсуліні, поліпшує кровообіг, сприяє схудненню, підвищує чутливість до інсуліну. Сумарно фізичні навантаження підвищують толерантність до вуглеводів, сприяють зниженню дози цукрознижувальних засобів. Через те хворих необхідно попередити про можливість розвитку гіпоглікемії під час фізичних навантажень. За цього, необхідно враховувати вік хворого, наявність хронічних ускладнень цукрового діабету, супутніх серцево-судинних захворювань. В стані декомпенсації фізичні вправи протипоказані, вони погіршують стан хворого.

В клініці Інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України акад. А.С. Єфімов зі співробітниками розробили спеціальні рухові режими, які слід призначати індивідуально для кожного хворого (табл. 6)

Таблиця 6

Фізичні рухові режими для хворих на цукровий діабет (А.С. Єфімов)

Руховий режим

Фізичні вправи

Нульовий

Дихальна гімнастика, самомасаж, гігієнічна гімнастика

Легкий

Гімнастика (дихальна, на місці, у русі, у положенні сидячі, лежачи), вправи під час ходи, хода в середньому темпі (120 кроків за 1хв) до 1500м

Помірний

Гімнастика (дихальна, на місці, у русі, у положенні сидячи, лежачи), вправи на велоергометрі, хода в швидкому темпі (180 кроків за 1хв) до 3000м, рухові ігри

Інтенсивний

Інтенсивна гімнастика (гантелі, еспандер, шведська стінка), вправи на велоергометрі, швидка хода у темпі, біг і рухливі ігри, теренкур до 5000м

Показанням до призначення фізичного навантаження є компенсація цукрового діабету без виражених уражень серцево-судинної системи. Надмірні фізичні навантаження в стані декомпенсації діабету можуть спровокувати гіперглікемію та кетоацидоз.

Фізичні навантаження вважаються адекватними, якщо самопочуття хворих і показники компенсації цукрового діабету поліпшуються. За цього рівень артеріального тиску має бути в межах вікових норм, відсутні ознаки недостатності нирок і серця та крововиливи на очному дні.

В останні роки значно визначилась роль громадських організацій. Серед них Міжнародна Діабетична Федерація (IDF), Європейська асоціація з вивчення цукрового діабету (EASD). В Україні функціонують діабетична асоціація та федерація. ВООЗ (1991) запропонувала щорічно 14 листопада в день народження Бантінга, одного з відкривачів інсуліну, проводити Всесвітні Дні діабету. Вони проходять під лозунгом «Об’єднаймося у боротьбі з діабетом».

ВООЗ у стратегічній програмі «Здоров’я для всіх на ХХІ століття» визначила основоположні цінності реалізації своєї програми з охорони здоров’я (1999). Нижче наводимо основоположні тези. Програми ВООЗ «Здоров’я для всіх на ХХІ століття»:

·         Усвідомлення здоров’я як одного з найважливіших прав людини

·         Дотримання справедливості та солідарності в питаннях охорони здоров’я

·         Розуміння цінності населення у вирішені проблем, пов’язаних із здоров’ям

Інсулінотерапія. Інсулін є гормональним препаратом поліпептидної природи. Сьогодні використовується біосинтетичний (рекомбінантний, генно-інженерний) метод виробництва інсуліну, який передбачає використання генома людини, мавпи або кишкової палички. Препарати людського інсуліну по реалізації складають близько 94%, в той час як препарати тваринного (свинячого) похотження – всього 6%. Практичний досвід засвідчує, що клінічних відмінностей між людським інсуліном і високоякісним однокомпонентним свинячим інсуліном немає. З метою створення оптимального фармакокінетичного профілю введеного інсуліну відповідно до фізіологічного ритму секреції гормону людини розробляються так звані аналоги інсуліну.

Інсулін – єдиний гормон, що знижує рівень глюкози в крові, впливаючи на всі органи і тканини, а особливо – печінку, м’язову та жирову тканини.

Показання до інсулінотерапії:

·         Цукровий діабет типу 1 незалежно від віку;

·         Кетоацидоз та діабетичні коми (кетоацидотична, гіперосмолярна);

·         Неефективність дієти і пероральних цуркознижувальних засобів (глікемія натще >8ммоль/л, глікогемоглобін >7%);

·         Тяжкі інфекційні захворювання;

·         Хронічні рецидивуючі захворювання (туберкульоз, панкреатит, пієлонефрит та інші);

·         Хронічні ускладнення цукрового діабету з порушенням функції органів;

·         Хірургічні втручання, панкреатектомія;

·         Гострі судинні катастрофи (інфаркт міокарду, інсульт);

·         Вагітність, пологи, лактація;

·         Значна втрата маси тіла за короткий термін.

 Центральною ланкою терапії цукрового діабету типу 2 є раціональне харчування, зниження маси тіла зменшує інсулінорезистентність і прогресування діабету. При цьому необхідно врахувати, що обмеження вуглеводів ефективно на короткий термін потребує дослідження рівня ліпідів, глікемічного індексу корегування дози гіпоглікемізуючою терапії, антиоксидантів, старого глікемічного контролю.

Лікування цукрового діабету типу 2 необхідно проводити в трьох основних напрямках: глікемічного контролю, терапії патогенетично зумовлених станів та хронічних ускладнень (табл. 7).

 Терапія цукрового діабету типу 2

 Глікемічний контроль

 Раціональне харчування

Фізичне навантаження

Фармакотерапія

 Скринінг та лікування ускладнень діабету

Серцево-судинні захворювання

Діабетична ретинопатія

Діабетична нефропатія

Діабетична нейропатія

Діабетична стопа

Інші ускладнення 

 Терапія патогенетично зумовлених станів

Дисліпідемія

Гіпертензія

Ожиріння

Ішемічна хвороба серця

 

             Терапія цукрового діабету типу 2 має бути комплексною, направленою на максимально можливу нормалізацію обміну речовин, профілактику і лікування ускладнень та супутніх захворювань. Лікування цукрового діабету типу 2 розпочинається з модифікації способу життя, раціонального харчування, активізації фізичної активності, які є наріжним каменем терапії. 

 

Пероральні цукрознижувальні препарати призначаються хворим на цукровий діабет типу 2, коли зміна способу життя, раціональне харчування, фізичні навантаження як самостійні методи лікування не дали бажаних результатів. Сьогодні використовують наступні групи пероральних гіпоглікемізуючих засобів:

·         секретагоги інсуліну: похідні сульфонілсечовини, несульфонілсечовинні секретагоги;

·         сенситайзери інсуліну: бігуаніди, тіазолідиндіони (глітазони);

·         інгібітори альфа-глюкозидази;

·         інші пероральні препарати: інкретин модулятори, аміліноміметики, депагліфлозін.

Сьогодні є близько 10 різних видів пероральних цукрознижувальних засобів, які використовуються в лікувальній практиці або проходять ІІІ фазу дослідження.

Багаторічне дослідження UKPDS (United Kingdom Prospective Diabetes Study) проведено у Великій Британії (1998) на 5102 хворих на цукровий діабет типу 2.

Аналіз UKPDS показав пряму залежність рівня глікованого гемоглобіну з ризиком розвитку ускладнень. Зниження рівня HbA1C на 1% дозволило знизити розвиток всіх ускладнень на 21%, в тому числі катаракти – на 24%, ретинопатії і нефропатії на 21%, інфаркту міокарда – 16%, інсульту – на 15%. Летальність, пов’язана з цукровим діабетом знижена на 25%, а загальна смертність – на 17%. Дане дослідження довело, що інтенсивна терапія знижує частоту ускладнень діабету незалежно від виду цукрознижувальної терапії. Для досягнення належного контролю хворих доводилось переводити на інсулінотерапію. На початку дослідження на інсулінотерапії було 40%, а через 10 – 15 років їх частка збільшилась до 70%.

У відповідності з міжнародним консенсусом, (ADA та EASD, 2009) в цукрознижувальній терапії цукрового діабету типу 2 виділяють два класи: Клас 1 – гарної доказової терапії та клас 2 – менш доказової терапії. В класі 1 виділяється крок 1 – початкової терапії зі стилем життя та метформіном, в кроці 2 – додаткову терапію з інсуліном та похідними сульфонілсечовини.

До класу 2 – менш доказової терапії відносять глітазони, агоністи ГПП – 1, інгібітори α-клюкозидаз, глініди, прамлінтід, інгібітори ДПП – 4. Провідні вчені – діабетологи Європи та США запропонували узготжений алгоритм метаболічного управління цукровим діабетом типу 2 (Консенсус ADA і EASD, 2009).

 З консенсусу метаболічного управління цукровим діабетом типу 2 впливають наступні поради для його лікування:

·         Досягнення та утримання близько нормоглікемії (Hb A1 C ≥ 7,0%)

·         Початкова терапія з корекцією способу життя і метформіном

·         Швидке доповнення препаратів та перехід на нові режими, коли цільові показники глікемічного контролю не досягнуті або не підтримані

·         Раннє додавання інсуліну хворим у яких не досягнуто цільового глікемічного контролю.

Питання для самоконтролю

1.      Епідеміологія цукрового діабету

2.      Етіологія та патогенез цукрового діабету типу 1 та типу 2

3.      Фактори ризику розвитку діабету типу 1 та типу 2

4.      Клінічні прояви факторів ризику

5.      Основні положення державної Програми «Цукровий діабет»

6.      Хронічні ускладнення цукрового діабету