УКРАЇНА. Реформа — як свіже повітря

Оксана ШЕКЕРА,

викладач Національного медуніверситету імені О.О. Богомольця, кандидат медичних наук,

Директор департаменту науки, освіти, інновацій та медичного права Міжнародної громадської організації - Міжнародна асоціація "Здоров'я суспільства"

для «Урядового кур’єра»

НА ЧАСІ. Зміни в освітній сфері давно стали нагальними

 Україна має тисячолітню історію. Але за сутністю вона молода, осяяна доброзичливою усмішкою та внутрішньо спрямована в, сподіваємося, величне майбуття. Безсумнівно, українська молодь є своєрідним золотим ключиком, що відкриває дверцята за вогнищем у це майбутнє — демократичне, заможне, із взаємовигідними відносинами з усіма сусідами.

Зможемо виховувати, якщо ваша ласка, масово продукувати патріотично налаштованих спеціалістів, здатних забезпечити інтелектуальний прорив до суспільства ХХІ сторіччя — станемо повноправними членами постіндустріального світу. Не зможемо — залишимося у сторіччі минулому з його «диким капіталізмом». Точка неповернення — ось вона, років за п’ять, а то й менше.

Тому глибока, всеосяжна реформа освіти не просто на часі. Країна потребує цю реформу, як моряки, що потерпають від задухи на підводному човні. На офіційному сайті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України є розділ «Громадське обговорення». Нарешті суспільство може з першоджерел знати, куди ведуть освітянські керманичі. У цьому сенсі найбільш цікавими є «Проект Національної стратегії розвитку

освіти в Україні на 2012-2021 роки» та проекти законів «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», «Про систему професійних кваліфікацій» тощо. Саме в цих документах можна роздивитися контури реформи, так би мовити, координати «таємничого острова скарбів», куди прагне як сфера освіти, так і країна загалом. Зважений аналіз показує, що реформи триматимуться на трьох китах: модернізації, гуманізації й оптимізації.

Модернізація як відповідність сучасним викликам

Важко не погодитися з авторами реформи, які досить різко констатують: у країні вкоренилися невідповідність освітніх послуг вимогам суспільства і запитам особистості; обмеженість доступу до якісної освіти сільських дітей, осіб з особливими освітніми потребами, обдарованої молоді; недостатнє впровадження у навчально-виховний процес інноваційних та інформаційних доробок; низький рівень соціально-економічного забезпечення учасників педагогічного процесу тощо. Цей перелік суттєвих недоліків сучасної системи освіти можна продовжувати.

Вихід з передкризового стану реформатори на чолі з міністром Дмитром Табачником бачать у розробці та впровадженні нових, сучасних стандартів освіти на всіх рівнях, а також у створенні навчально-наукових університетів та регіональних університетських комплексів. Зі стандартами все зрозуміло: вони відверто застарілі, треба оновлювати. На підґрунті оновлених стандартів буде розроблено нові навчальні програми, а під них — підручники. Цікавинка в тому, що, за твердженням міністра, одночасно створюватимуть відразу три підручники з кожної дисципліни — стандартний, академічний, профільний. І навчатимуть за тим, який відповідає кінцевій меті — спеціаліста якого профілю ми хочемо отримати в результаті. Потужні університетські центри — це якраз та світова практика, до якої апелюють затяті критики розпочатої реформи.

Саме мережа самостійних університетів і в Європі, і в Сполучених Штатах є наріжним каменем усієї західної освітньої системи. Україна долучається до цього досвіду. В рамках реформи великі університети отримають змогу інтегрувати до свого складу навчальні заклади нижчої ланки — коледжі, в окремих випадках ліцеї. Учень зможе заздалегідь обрати свій шлях у професії та житті, натомість ще зі шкільної парти йому зможуть на постійній основі викладати професори університетського рівня.

Саме таким чином буде створено цілісну та вичерпну вертикаль сучасної професійної освіти. Українська реформа передбачає і наступний рішучий крок — надання університетам реальної автономії. Включно з державними університетами! І не тільки у формуванні власних навчальних програм та підручників під них, що зрозуміло, але й у веденні економічно-господарської діяльності. Наприклад, у залученні позабюджетних коштів задля розвитку навчального процесу, встановлення прямих відносин з промисловими та бізнесовими структурами щодо підготовки спеціалістів погодженого профілю тощо.

Безперечно, профільне міністерство в цих умовах хоче бути на 100% переконаним, що капітаном цього автономного плавання буде саме та досвідчена та шанована людина, яка зможе провести багатолюдний університетський корабель крізь усі шторми, тумани і рифи ринкової економіки. І тому в подробицях виписує в законі процедуру обрання ректорів, а також можливих операцій з державною власністю, що надана навчальним закладам. Ось це — не надання широкої автономності, звісно, а прискіпливий контроль — і не подобається багатьом з тих, хто сьогодні галасує, що «освітньому міністерству бракує демократичності». До речі, більше самостійності реформа забезпечить і початковим школам, тому що нині вони непродуктивно залежні від освітнього керівництва на місцях. Дозвіл «згори» потрібен майже на все, навіть на дрібний ремонт за власний кошт.

Відповідність Болонській системі теж не була забута. Україна отримає три рівні кваліфікації працівників: освітньо-кваліфікаційний — бакалавр та магістр, і освітньо-науковий — доктор філософії. Нарешті відпаде принизлива необхідність пояснювати колегам із закордону, що, наприклад, наш кандидат медичних наук відповідає їх званню доктора філософії в медичній сфері. Але змушена зауважити, що з цієї структури випадає ще одна велика категорія фахівців, яку б я умовно назвала «освітньо-медичною». Справа в тому, що нині студенти-медики, стоматологи зокрема, набувають практичних навичок у процесі занять під наглядом лікарів-педагогів: приймають пацієнтів, проводять необхідні процедури. Але юридичну відповідальність за все, що, не дай Боже, трапиться з пацієнтом, несе саме досвідчений лікар-викладач. Якщо внаслідок реформи освіти всі вони стануть просто викладачами, то проводити практичні заняття зі студентами вони не матимуть права. Тільки розповідати. Самі розумієте, чого чекати від стоматолога-теоретика. Якщо ж навпаки, залишаться тільки лікарі, тоді звідки в них візьмуться власне викладацькі вміння?

Сподіваємося, що рішення буде знайдено своєчасно.

Гуманізація — чи не найголовніша мета

Маємо на увазі не тільки вічну суперечку між фізиками та ліриками. Хоча реформа передбачає забезпечення оптимального співвідношення суспільно-гуманітарної, фізично-математичної, технологічної і оздоровчої складових навчального процесу. Також є амбітні плани запровадити в загальноосвітніх закладах вивчення іноземних мов та основ інформатики ще з першого класу. Але реформа також концентрується на гуманному ставленні до учня. Є наміри суттєво розвантажити навчальні програми, перш за все у початковій школі.

А у вищій школі запропоновано надати студентам можливість самим обирати певні навчальні програми в додаток до базових зі спеціалізації — знову-таки симптоматичний крок до Болонської системи. На мій погляд, такій підхід цілком слушний. Навіщо завантажувати голови учнів і студентів інформацією, яка не стане їм у пригоді в майбутньому? Будь-які фактичні дані можна отримати за допомогою того ж Інтернету.

Завдання педагога — дати фундаментальні знання, які дають змогу чітко орієнтуватися в професії, а також окреслити шляхи самовдосконалення майбутнього спеціаліста. Тобто головне — навчити молодь вчитися. Якщо вона призвичаїться до цього, то зможе залишитися на належному професійному рівні у швидкоплинній сучасності. Гуманізація освіти зумовлює і ту природну патріотичність, яка згадувалася на початку статті.

Підкреслюю: патріотичність, а не шовінізм! У нашому університеті навчається багато студентів з ближнього та далекого зарубіжжя. І деколи відверто сумно спостерігати, як апелювання до національної гідності та традицій для іноземців має відчутний позитивний ефект, на відміну від багатьох українців. Ще одна проблема, що межує з названими. Патріотичність неможлива без духовності й моральності. Переконана: з молоді, яка керується виключно меркантильними пріоритетами, ніколи не виросте ані гідної особистості, ані визнаного професіонала. А щодо подолання корупції у країні годі й мріяти: «бабло» перемагає майже все, але починає зі свого власника. Виховання людини, яка живе та працює в рамках загальнолюдської та професійної етики і моралі, — одне з найважливіших і найважчих завдань у реформі української освіти. Тому цілком слушно реформатори освіти роблять особливий наголос на підготовці сучасних педагогічних кадрів як на базисі всього процесу.

Оптимізація дає змогу провести зміни

Є великі плани на майбутнє, а є потреби сьогодення. Як зазначають автори освітньої реформи, існує достатньо проблем, які треба розв’язувати нагально, покращуючи діючу систему. До них відносяться надмірна централізація управління в сфері освіти; покращення взаємодії органів управління освіти зі ЗМІ та громадськістю; розширення студентського самоврядування; розвантаження учнів молодших класів, виявлення, супровід та створення умов для розвитку обдарованої молоді. Реформа має на меті покращити ситуацію, як кажуть, тут і зараз.

Вище ми торкалися інформатизації. А чому б не почати з елементарного, але напрочуд ефективного: зі створення точок Wi-Fi-доступу в кожному українському ВНЗ та студентських гуртожитках? Практично всі студенти мають пристрої бездротового зв’язку — ноутбуки, смартфони. Організація демократичного доступу до Всесвітньої мережі буде справжнім проривом в інформатизації країни.

До речі, славнозвісний «Facebook » починався як звичайна студентська мережа. Так само не можна  відкладати оптимізацію кількості навчальних закладів у країні. Якщо дитсадків та шкіл не всюди вистачає, то ВНЗ розплодилося мало не в два з половиною рази більше, ніж у показові радянські часи! Автори реформи планують провадити об’єднання однакових за профілем ВНЗ. Чудово: відразу маємо економію на керівному складі. Паралельний шлях — формування реалістичного державного замовлення на спеціалістів. І нехай у конкурентній боротьбі за це держзамовлення виживають найпотужніші та найсучасніші ВНЗ, які відповідають світовим вимогам до організації та якості освіти.

І наостанок. Вагоме місце в стратегічному плані реформи займає запуск системи моніторингу й оцінювання якості освіти і, відповідно, участь у міжнародних порівняльних дослідженнях. На моє переконання, незалежний об’єктивний моніторинг — це наче коса барона Мюнхгаузена, за яку можна витягти з болота всю нашу сферу освіти. Успіх стовідсотково залежатиме від наполегливості, рішучості та альтруїстичності тих, хто візьметься за цю невдячну невідкладну справу

 http://www.ukurier.gov.ua/media/documents/2011/12/15/osvitaspez151211.pdf