Рак молочної залози, асоційований з вагітністю

І.А. Жабченко

доктор медичних наук, завідувач відділення патології вагітності та пологів ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України”, Київ

            Збереження репродуктивного потенціалу нації є важливою частиною демографічної політики України, тому організація заходів, спрямованих на поліпшення діагностики, профілактики та лікування жінок активного репродуктивного віку, хворих на рак репродуктивних органів, залишається актуальною проблемою, що потребує вирішення на державному рівні. Сьогодні відзначається значне збільшення частоти раку молочної залози (РМЗ) серед жінок економічно розвинених країн, нажаль, і в Україні ця патологія виходить на перше місце серед причин онкологічної захворюваності та смертності жіночого населення. РМЗ в Україні з 1995 року займає перше місце серед усіх злоякісних новоутворень жіночого населення. Відзначається щорічне невпинне підвищення рівню захворюваності на РМЗ - за даними А.С.Зотова та Е.О.Белик (2005), за 20 років він підвищився більш ніж у 2 рази. Кожна жінка, що захворіла на РМЗ, в середньому губить 17-18 років свого життя, і це складає 53% від усіх втрат жіночої популяції нашої країни. При цьому хворі із запущеними стадіями захворювання складають 40%, а вмирають впродовж першого року з дня постановки діагнозу РМЗ 12,6%. Лікування РМЗ навіть на ранніх стадіях не дає 100% виліковування хворих: понад 20% з них вмирає в результаті реалізації метастатичних уражень різних органів [20, 30, 32]. Серед усіх онкологічних захворювань репродуктивних органів саме при РМЗ найвищу питому вагу мають жінки репродуктивного віку (38,2%) [1, 2, 20].

Зазначена тенденція призводить до збільшення частоти виявлення онкопатології на тлі вагітності або періоду лактації, причому, як правило, РМЗ виявляється на більш пізніх стадіях, ніж це відбувається у невагітних жінок. Частота РМЗ у вагітних та матерів, що годують груддю, складає, за даними різних авторів, від 3 до 17,8% [2, 3, 20, 31]. Так, у Росії РМЗ посідає друге місце за частотою злоякісних новоутворень, що виявляються під час вагітності, після раку шийки матки, а близько 3% усіх випадків РМЗ діагностують під час вагітності. До 7,3 % жінок, молодших 45 років, з РМЗ – вагітні, або знаходяться у періоді лактації [2, 3, 15, 16, 20].

У сучасній літературі РМЗ, що виник на тлі вагітності, лактації, або впродовж першого року після завершення вагітності, визначають терміном “РМЗ, асоційований з вагітністю”.

Слід зазначити, що досить важко визначитись, чи виник РМЗ саме під час даної вагітності, чи онкологічний процес, що існував до неї, набув подальшого розвитку під впливом нейрогуморальних зсувів, характерних для вагітності та лактації. Складності діагностики пухлинного процесу в молочних залозах сприяє й той факт, що в них відбуваються фізіологічні зміни, які мають забезпечити процеси лактопоезу та лактогенезу в майбутньому.

Характерною рисою молочної залози є складність чіткої диференціації фізіологічних та патологічних змін, що пов’язано, перед усім, з тим, що цей орган ніколи не перебуває у стані морфофункціональної стабільності у зв’язку з високою чутливістю до гормональних чинників, а також внаслідок впливу на її структуру як генітальної, так і екстрагенітальної (соматичної та ендокринної) патології та, особливо, психоемоційного статусу [14]. Вагітність являє собою також динамічний процес, під час якого відбуваються постійні гормональні зміни відповідно терміну гестації та потребам організму жінки й плода. При наявності факторів ризику та дисбалансу у співвідношенні естрогени/прогестерон у вагітних можуть посилюватися патологічні зміни в молочних залозах на тлі фізіологічної проліферації при підготовці до лактогенезу та лактопоезу. У тканинах молочної залози постійно присутня певна концентрація прогестерону та естрадіолу, які спричиняють свою дію за рахунок взаємодії з відповідними рецепторами. Слід зазначити, що концентрація прогестерону в молочній залозі у 2-10 разів вища, ніж у плазмі крові [14, 26]. Гормон пролактин разом з естрогенами та прогестероном спричиняє суттєвий вплив на формування та функціональну активність молочних залоз, забезпечує стимуляцію процесу лактації. Окрім цього, пролактин підвищує кількість рецепторів естрогенів у молочній залозі, підвищує їх чутливість до найактивнішої фракції естрогенів – естрадіолу, що, у свою чергу, може сприяти розвитку проліферативних процесів у тканинах залози. У більшості пацієнток розвиток та прогресування мастопатії відбувається саме на тлі гіперпролактинемії [5, 6, 10, 27]. 

Зростання частоти патології молочних залоз, як доброякісної, так і злоякісної, є загальносвітовою тенденцією, до чинників ризику якої можна віднести [11, 20, 27, 32]:

Екологічні чинники, урбанізація, зайнятість жінок у суспільному   житті, робота в умовах штучного освітлення (за рахунок порушення метаболізму мелатоніну)

Неправильний режим харчування з переважанням тваринних жирів

Ожиріння

Гіподинамія, низька фізична активність

Зростання розповсюдженості шкідливих звичок

Відкладання терміну народження першої дитини, зменшення кількості дітей в родині

Відмова або зменшення терміну грудного вигодовування.

Водночас розвиток пухлинної патології МЗ пов’язаний з наступними гормональними та функціональними змінами: збільшенням співвідношення естрогени/прогестерон, пролактину, гормонів щитовидної залози, наднирників, підшлункової залози, підвищеним рівнем простагландинів, порушенням функції печінки та метаболізму жирних кислот, порушенням функції та біоценозу кишечнику, психоемоційними факторами з порушенням психосексуального комфорту [7, 8, 10].

Багато чинників ризику розвитку РМЗ пов’язано саме з тривалістю естрогенної стимуляції молочних залоз. Серед них основну роль відіграє порушення репродуктивних змін у житті жінки: раннє менархе, пізні перші пологи (після 30 років) та останні (після 40 років); відсутність грудного вигодовування або його тривалість менше 5 місяців, аборти в анамнезі [10, 12,    25]. До чинників ризику розвитку як доброякісних, так і злоякісних захворювань молочних залоз належать також такі гінекологічні захворювання, як лейоміома матки, ендометріоз, полікістоз яєчників, гіперплазія ендометрію, хронічні запальні захворювання жіночих статевих органів, порушення менструального циклу [6, 7]. Велику роль у генезі патології молочної залози відіграють екстрагенітальні захворювання (цукровий діабет, ожиріння, метаболічний синдром, гіпофункція щитовидної залози, коліт, дисбактеріоз), інфекції (хламідіоз, уреаплазмоз, вірусні інфекції), інтоксикації (пріоритетні ксенобіотики - солі важких металів, хлорорганічні пестициди, діоксини тощо), психічні травми. Водночас сучасне забруднення довкілля хлорорганічними сполуками, що мають естрогеноподібні властивості (ДДТ та його метаболіти) та належать до репродуктивних токсикантів, призводить до їх накопичення в тканинах організму, особливо в жировій (яка превалює у морфології молочних залоз), та зв’язування з рецепторами статевої системи на замісній основі.

Одним з загальновизнаних чинників ризику розвитку патології молочних залоз, як гормонозалежних процесів, є порушення функції печінки та жовчовивідних шляхів, оскільки синтез та обмін стероїдних гормонів відбувається саме за участю цих органів. При дисгормональних процесах молочних залоз ці порушення зустрічаються у 50-70% хворих [12]. Хронічна дисфункція печінки посилює місцево-тканинні розлади в молочних залозах, а також призводить до поглиблення вже існуючого гормонального дисбалансу. Визнано патогенний вплив гіпертригліцеридемії, гіперхолестеринемії, підвищення рівнів ліпопротеїдів дуже низької щільності з одночасним зниженням концентрації ліпопротеїдів високої щільності в крові на стан молочних залоз та процеси канцерогенезу [19, 28]. Особливе значення порушення функції печінки, які призводять до порушення метаболізму гормонів, зниженню інактивації естрогенів та зменшенню синтезу глобуліну, що зв’язує статеві гормони, набувають в умовах екологічного негаразду [12, 19, 28].

         Водночас у розвитку РМЗ значна роль належить порушеній функції кишечнику (хронічні закріпи, порушення мікрофлори, нестаток клітковини в харчових продуктах), що зумовлено особливостями гормонального фону, особливостями харчування, нераціональною антибіотикотерапією, у вагітних - розташуванням та обсягом матки у черевній порожнині. При цьому можлива реабсорбція з кишечнику естрогенів, які вже були виведені з жовчю [26]. 

        Широко відома роль психоемоційного напруження як у генезі дисгормональних та пухлинних захворювань МЗ, так і у розвитку ускладнень у таких жінок як під час вагітності, так і поза нею [24, 27]. Відомим є той факт, що наявність пухлини є стресорним фактором для жінки, який не може залишатися нейтральним для її психіки. При наявності складних відносин в родині, конфліктах, психосексуальному дискомфорті психоемоційне напруження може переходити до психоемоційного синдрому, який порушує гомеостаз та викликає різноманітні патологічні процеси. Організм відповідає на стресорні ситуації синтезом гормонів та медіаторів стресу, які є маркерами адаптаційних можливостей організму [11].

В той же час відомо, що однією з патогенетичних ланок розвитку передпухлинних та онкологічних захворювань є наявність в організмі гіпергомоцистеїнемії (ГГЦ), оскільки порушення реакцій метилування в пухлинних клітинах поряд з  високою  швидкістю їх проліферації є основними причинами виникнення ГГЦ у хворих зі злоякісними пухлинами  [16, 21]. Окрім зазначених ефектів, ГГЦ під час вагітності викликає такі ускладнення, як невиношування, за рахунок впливу на судинну стінку з наступним розвитком ушкодження та  активації ендотеліальних клітин (клітин вистилання кровоносних судин), що значно підвищує ризик розвитку тромбозів. Крім того, високий рівень гомоцистеїну посилює агрегацію тромбоцитів внаслідок зниження синтезу ендотелієм релаксуючого фактору та оксиду азоту, індукції тканинного фактору та стимуляції проліферації гладеньком’язевих клітин. Мікротромбоутворення та порушення мікроциркуляції призводять до цілої низки акушерських ускладнень. Порушення плацентації та фетоплацентарного кровообігу можуть бути причинами репродуктивної недостатності: невиношування вагітності та неплідності в результаті дефектів імплантації зародка. На більш пізніх термінах вагітності ГГЦ  є причиною розвитку плацентарної недостатності та хронічного дистресу плода. Це призводить до народження дітей з низькою масою тіла та зниженню функціональних резервів усіх систем життєзабезпечення новонародженого і розвитку цілого ряду ускладнень періоду новонародженості [33].

Одним з важливих факторів, що сприяють зростанню гомоцистеїну в крові, є спадкова схильність. Найбільш вивченим є дефект ферменту 5,10-метілентетрагідрофолат-редуктази (MTHFR). MTHFR забезпечує перетворення 5,10-метілентетрагідрофолату в 5-метіл-тетрагідрофолат, що є головною формою фолієвої кислоти (ФК), яка циркулює в організмі. В свою чергу, ФК використовується у багатьох біохімічних шляхах, включаючи метилування гомоцистеїну й інших речовин, та синтез нуклеотидів [17]. ФК впливає на процес метилування ДНК, з яким пов’язана стійкість генетичного апарату клітини. Окрім того, дефіцит фолатів порушує оптимальне співвідношення речовин при зборці молекули ДНК, визначає включення урацилу у склад ДНК та, відповідно, блокує дію ДНК-полімерази, що визначає ефективність репарації ДНК у місці її розриву. Враховуючи, що процес репарації ДНК являє собою першу лінію захисту від мутагенного канцерогенного впливу, можна уявити, яким чином дефіцит ФК порушує рівень перебігу процесів, які визначають молекулярні механізми антиканцерогенезу [19]. Важливим є також той факт, що дефіцит фолатів впливає на рівень реактивності лімфоїдної тканини – лімфоцити, які культивовані в умовах дефіциту фолатів, проявляли менш виражену функціональну активність при стимуляції мітогенами.

Таким чином, існує досить багато передумов та чинників ризику щодо розвитку та прогресування онкологічного процесу в молочних залозах жінки як під час вагітності та лактації, так і поза ними. Однак саме під час вагітності та лактації діагностика злоякісного новоутворення значно утруднена. Причин цьому декілька, і серед них не на останньому місці знаходиться неуважне ставлення акушерів-гінекологів, що спостерігають вагітну, до стану молочних залоз. Нерідко їх взагалі не оглядають та не пальпують, не звертають уваги на зазначені чинники ризику, а скарги жінки (болі, виділення з соску, зміна обсягу молочної залози) пояснюють фізіологічними змінами в її організмі, що притаманні самій вагітності. Дійсно, під час періоду гестації в молочних залозах жінки відбуваються інтенсивні проліферативні процеси під впливом прогестинів, які проявляються симетричним збільшенням розмірів молочних залоз, появою молозива після 20 тижня вагітності, іноді больовим синдромом (мастодинія) у першій половині вагітності. Максимального анатомічного та функціонального розвитку молочні залози сягають наприкінці вагітності, до періоду лактації, але підготовка триває впродовж усієї вагітності під впливом гормонів яєчників та плаценти. Під час вагітності процеси проліферації та мітотична активність клітин епітелію виражені особливо різко. У жінок, що вже годували груддю, епітеліальні клітини апарату залоз проходять стадію зворотного розвитку до часткового руйнування альвеол наприкінці періоду лактації. У жінок, що не годували груддю, часточки можуть частково зберігатися, так як процес зворотного розвитку залишається незавершеним. Ця обставина збільшує ризик розвитку в подальшому патологічних проліферативних процесів [25, 29].

 Тому на сьогоднішній день ми вважаємо необхідним окрім загального огляду та пальпації молочних залоз усім вагітним проводити ультразвукове дослідження молочних залоз у терміни, визначені чинним законодавством України щодо УЗД стану плода та плаценти. Це дозволить на ранніх етапах вагітності виявити патологію молочних залоз, як доброякісну, так і злоякісну, та вчасно визначитись із подальшою тактикою ведення таких жінок. Такої ж думки притримуються й російські фахівці [2, 20]. За нашими даними, при застосуванні скринінгового методу УЗД стану молочних залоз під час вагітності у жінок з чинниками ризику частота вперше виявлених випадків доброякісних пухлин становить близько 65%, причому має місце чітка тенденція до “помолодіння” таких хворих [11]. Після консультації мамолога 13% з них було призначено пункційну біопсію кістозно-вузлових  утворень під час вагітності, у 4 випадках було проведено видалення вузлів молочної залози. На щастя, нами не виявлено жодного випадку злоякісного процесу, але така висока частота випадків фіброзно-кістозної хвороби у молодих жінок має насторожити лікарів щодо небезпеки їх подальшої малігнізації.

         Отже, ексцизійну біопсію вважають “золотим стандартом” при будь-якій нез’ясованій патології молочної залози. У період годування груддю для зниження ризику щодо розвитку лактаційної нориці рекомендують припинити лактацію за тиждень до проведення маніпуляції. 

           МРТ також можливо проводити під час вагітності, оскільки цей метод не є шкідливим для плода, як рентгенологічна мамографія. Однак, контрастні речовини вкрай небажано використовувати під час вагітності, тому цей метод застосовують при складних для діагностики випадках.

           МЗ у вагітних не має суттєвих гістологічних відмінностей від онкопроцесу у невагітних. Від 70 до 90% пухлин відповідає інфільтративному протоковому РМЗ. У вагітних частіше спостерігають пухлину великих розмірів з вираженим внутрішньопротоковим компонентом, метастатично змінені регіонарні лімфатичні вузли, розповсюдження ракових емболів за лімфатичними щілинами. Як правило, у вагітних з РМЗ визначають естроген- та прогестерон-негативні пухлини [2, 3, 20].

            Досить часто з моменту появи у вагітної перших симптомів захворювання до встановлення діагнозу лікарем проходить значно більше часу, ніж у звичайній ситуації (біля 25% вагітних відмовляються від діагностичних процедур, третина хворих не звертаються за допомогою при первинних ознаках пухлини). Пізня діагностика РМЗ під час вагітності призводить до відтермінування початку лікування в середньому на 2-3,5 місяці. Водночас встановлено, що 1 місяць затримки у лікуванні збільшує ризик метастазування до регіонарних лімфовузлів на 0,9%, а затримка в лікуванні на 6 міс. – на 5,1%. З цієї причини до моменту встановлення вірного діагнозу нерідко хвороба знаходиться вже в неоперабельній стадії [2, 3, 16, 20].

        Визначення лікувальної тактики, на думку більшості фахівців, залежить насамперед від стадії захворювання, а не від терміну вагітності. У тому випадку, коли хвора та її родина відмовляються від негайного припинення вагітності, оскільки для них пріоритетним є народження життєздатної дитини, лікування відкладають до моменту розродження. Однак, прогноз у таких хворих є вкрай несприятливим.

         Другий варіант передбачає негайне завершення вагітності та проведення лікування в обсязі, що є адекватним до стадії процесу. Подальша тактика не відрізняється від такої у невагітних.

        Третій варіант, що набуває все більше популярності у світовій практиці, - проведення лікування без переривання вагітності. При цьому можна застосовувати як оперативні методи, так і медикаментозні. Променева терапія вагітним протипоказана з урахуванням її вираженої тератогенної дії [2, 16].

       Щодо проведення хіміотерапії під час вагітності, слід враховувати що найбільший її ризик для плода виникає у І триместрі (частота вроджених вад розвитку складає 10-20%), водночас зростає частота спонтанних абортів та завмерлих вагітностей. Застосування протипухлинних препаратів у ІІ-ІІІ триместрах вагітності також можуть призводити до передчасного її переривання, мієлосупресії у матері та плода, кровотеч, затримки росту плода, мертвонароджуваності, активізації латентних інфекційних процесів. На сьогодні ще невідомими залишаються віддалені наслідки хіміотерапії під час вагітності для розвитку та здоров’я таких новонароджених. Тому призначення даного методу лікування вагітній можливо лише після роз’яснювальної бесіди та отримання її письмової згоди. 

      Одним з дієвих методів терапії РМЗ є гормональне лікування, однак антиестрогенний препарат тамоксифен спричиняє тератогенний вплив і протипоказаний при вагітності. Так само, слід утриматись від призначення інших гормональних препаратів, спрямованих на лікування загрози переривання вагітності, у хворих на РМЗ.

          Основним методом терапії РМЗ під час вагітності вважають оперативне лікування. Радикальну мастектомію із збереженням обох грудних м’язів більшість фахівців вважають найбільш раціональним обсягом при початкових (І, ІІ) стадіях РМЗ у І триместрі, коли хвора бажає зберігати вагітність. Органозберігаючі операції при виношуванні вагітності є небажаними, оскільки вимагають подальшої променевої терапії, а це можливо лише після завершення вагітності. 

           За умов місцево розповсюдженого РМЗ (стадії ІІІА, ІІІВ, ІІІС), при набряково-інфільтративних формах та при ІV стадії раку, якщо є необхідним  проведення хіміотерапії та вагітна згодна на переривання вагітності, у якості першого етапу рекомендовано переривання вагітності у будь-якому терміні. При виявленні РМЗ у ІІІ триместрі вагітності та при бажанні жінки її пролонгувати можливо очікування до проведення передчасних пологів у 34 тижні.

          У період лактації лікування проводиться за загальноприйнятими методиками після припинення лактопоезу та лактогенезу в залежності від форми та стадії процесу. Нажаль досить часто такі хворі отримують специфічну допомогу у запущених стадіях РМЗ, оскільки прояви онкологічного процесу в цей період сприймаються як ознаки лактаційного маститу, хворим призначають теплові та фізіотерапевтичні процедури, які лише активізують процес розповсюдження ракових клітин. Тому кінцеві результати лікування та виживання таких хворих є гіршими, ніж при вчасно виявленому РМЗ [2, 16, 20].

          Взагалі РМЗ, асоційований з вагітністю, має гірший прогноз, ніж у цілому РМЗ, що зумовлено більшою розповсюдженістю захворювання на момент встановлення діагнозу.

      У жінок, яким встановлено діагноз “РМЗ, асоційований з вагітністю”, як правило, виникає багато питань, з яких найбільш типовими є:

-          чи не потрапляють ракові клітини до організму плода;

-          коли можна планувати наступну вагітність після лікування РМЗ із збереженою репродуктивною функцією;

-          як часто жінка має відвідувати лікарів після курсу лікування з приводу РМЗ.

           Відповідаючи на перше запитання, можна відзначити, що пухлинні клітини при РМЗ не метастазують до тканин плода. Однак жінка повинна розуміти, що слід обов’язково припинити лактацію після народження дитини, оскільки відзначено шкідливий вплив на організм новонародженого тих препаратів, що застосовують при подальшому лікуванні РМЗ.

           До планування й самої можливості виношування наступної вагітності слід ставитись з обережністю, враховуючи стадію захворювання, вік жінки, її репродуктивний анамнез, наявність несприятливих факторів щодо прогнозу віддалених наслідків РМЗ. Думка фахівців з цього питання коливається від 2-3 до 5 років після перенесеного лікування РМЗ до моменту настання наступної вагітності [2, 3, 16, 20]. 

Слід звернути увагу на останні роботи російських фахівців [20], що виявили суттєве зниження оваріального резерву у жінок, що перенесли поліхіміотерапію з приводу лікування РМЗ та планують наступну вагітність. Для цього контингенту жінок є актуальним заздалегідь потурбуватися про майбутній ембріон із застосуванням кріотехнологій, тому при виявленні РМЗ у молодих жінок, що  хочуть надалі реалізувати свою репродуктивну функцію, рекомендувати провести заморожування яйцеклітин, або оваріальної тканини перед початком хіміо- або променевої терапії. 

Після завершення лікування жінка має знаходитись під тривалим наглядом онкологів. Термін першого контрольного відвідування лікаря – через 6 місяців після лікування, наступна явка – через рік.

Враховуючи всі зазначені проблеми діагностики, лікування РМЗ, асоційованого з вагітністю, несприятливий прогноз для життя та здоров’я, широку розповсюдженість доброякісної та злоякісної патології молочних залоз у жінок активного репродуктивного віку в Україні, особливо актуальним постає питання щодо профілактики та своєчасної корекції виявлених змін, запобіганню вияву запущених форм РМЗ.

Серед профілактичних заходів, що не потребують жодних матеріальних витрат, важливе значення має самообстеження молочних залоз. Цій методиці жінок мають навчати та контролювати її виконання при кожному відвідуванні лікарі: акушери-гінекологи, дільничні терапевти, хірурги, сімейні лікарі. Хоча на думку деяких фахівців, впровадження методики самообстеження молочних залоз у країнах Європи та США і не принесло суттєвого зниження вияву РМЗ, ми вважаємо, що навіть зосередження уваги жінки на можливості виникнення патології МЗ та навчання її даній методиці саме в стінах медичного закладу вже допоможе у справі оздоровлення жіночого населення України.

Іншим джерелом інформації про проблему РМЗ та патології МЗ взагалі мають стати плакати та пам’ятки в поліклініках та стаціонарах, статті у науково-популярних та так званих “жіночих” журналах, виступи провідних фахівців – мамологів, онкологів, акушерів-гінекологів – у засобах масової інформації з метою підвищення санітарної культури населення.

Водночас не слід забувати й про постійне підвищення рівня обізнаності з даних проблем і медичного персоналу – лікарів, акушерок, медичних сестер тощо.

Важливим є дотримання тих нормативів, що викладені у клінічних протоколах, затверджених МОЗ України, які стосуються питання диспансерного нагляду жіночого населення, обов’язкових досліджень та їх періодичності. Так, у наказі МОЗ України № 620 від 29.12.2003 р. [22] зазначено, що клінічний огляд молочних залоз повинен проводитись при кожному відвідуванні жінкою акушера-гінеколога. Слід додати, що не тільки огляд, а й з’ясування анамнестичних даних допоможуть лікарю виявити чинники ризику щодо розвитку патології МЗ та більш ретельно поставитись до їх обстеження, не дивлячись на відсутність скарг з боку пацієнтки. Сучасні інструментальні методи діагностики суттєво допомагають лікарям у виявленні РМЗ та інших захворювань. Вважається доцільним проведення ультразвукового дослідження молочних залоз у І фазі менструального циклу двічі на рік у жінок до 40 років, та рентгенографічної мамографії – після 40 років.

Спираючись на власний дослід та думку російських колег [2, 11, 20], наполягаємо на необхідності внесення до чинних нормативних документів МОЗ України пункту щодо обов’язкового УЗД молочних у вагітних при взятті на облік у жіночій консультації та у ті ж терміни, в які передбачено УЗД стану плода. Це дозволить виявити патологію МЗ навіть у тих випадках, коли жінка не здогадувалась про її наявність, та тим самим попередити прогресування як доброякісних, так і злоякісних процесів у молочних залозах у молодих жінок.

При виявленні кістозно-вузлової патології МЗ лікарем будь-якої спеціальності така жінка повинна бути направлена до профільного фахівця – мамолога, онколога – з метою визначення подальшої тактики (виконання пункційної біопсії, спостереження, оперативне або медикаментозне лікування тощо).

Таким чином, актуальна на сьогодні проблема патології молочних залоз, у тому числі і раку молочних залоз, асоційованого з вагітністю, повинна вирішуватись із залученням державних коштів (на придбання спеціального обладнання – мамографів, ультразвукової апаратури, розширення мережі профілактично-лікувальних закладів, навчання медичного персоналу), засобів масової інформації, самого жіночого населення. Тільки комплексний та професіональний підхід до цієї проблеми дозволить зробити реальністю збереження здоров’я жіночого населення України  та зменшення невиправданих втрат від онкологічних захворювань.

Список літератури

  1. Актуальні питання діагностики та лікування хворих на гормонозалежні злоякісні новоутворення (матеріали науково-практичної конференції, Черкаси, 27-28 листопада 2008 р.) / Жіночий лікар. – 2009. - № 1. – С. 4-10.
  2. Акушерство: национальное руководство / под ред. Э.К.Айламазяна, В.И.Кулакова, В.Е.Радзинского, Г.М.Савельевой. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 1200 с. – (Серия «Национальные руководства»).
  3. Вишневская Е.Е Рак и беременность. – Мн.: Выш. шк., 2000. – 320 с.
  4. Габуния М.С. Репродуктивное здоровье женщин и состояние молочных желез. Дисс... д-ра мед. наук. М.: 2001. – 29 с.  
  5. Гилязутдинов И.А., Хасанов Р.Ш. Опухоли гормонально-зависимых и гормонопродуцирующих органов. – М.: МЕДпресс-информ, 2004. – 464 с.
  6. Гинекология: национальное руководство / под ред. В.И.Кулакова, И.Б.Манухина, Г.М.Савельевой. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 1072с. – (Серия «Национальные руководства»).
  7. Громова А.М., Громова А.Л. Особенности гинекологического обследования больных с заболеваниями молочных желез // Акушерство и гинекология. – 2006.- 6. – С. 39-40.  
  8. Губин В.А., Черниченко И.И. Психологические аспекты проживания беременных женщин на радиоактивно загрязненной территории // Вестник Рос. Ассоц. акуш.гин.- 1998.- № 2.- С. 56-58. 
  9. Дрижак В.І., Домбрович М.І. Рак молочної залози. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. – 152 с.
  10. Дубоссарская З.М., Паливода Л.В., Сорока И.А., Заворотная Ю.В. Патогенетические подходы к лечению дисгормональной мастопатии // Збірник наук. праць Асоц. акушерів-гінекологів України. – К.: Фенікс, 2001. – С. 250-251.    
  11. Жабченко І.А., Бондаренко О.М. Фіброзно-кістозна хвороба молочних залоз та вагітність: проблеми та шляхи їх вирішення // Збірник доповідей Всеукраїнського наукового форуму “Здорова нація: здоров’я жінки та дитини”. – Київ, 4-6 березня 2008 р., с.113-115.    
  12. Зотов А.С., Белик Е.О. Мастопатия и рак молочной железы. Краткое руководство. – Москва: “МЕДпресс-информ”, 2005. – 112 с.  
  13. Кочнева М.А., Сумовская А.Е., Орлова М.М. Психологические реакции у женщин при физиологическом течении беременности // Акушерство и гинекология -1990.-№ 3.-С.13-16.  
  14. Ласачко С.А., Квашенко В.П., Яшина Е.Г. Диагностика и возможности терапии мастодинии в практике акушера-гинеколога // Новости медицины и фармации. – 2007. - № 3 (207). – С. 8.
  15. Медведь В.И. Рак и беременность / Здоровье Украины. – 2008. - № 17/1. – С. 16-17.
  16. Молочная железа: рак и предраковые заболевания / под ред. В.И.Тарутинова.- К., 2006. – 415с.  
  17. Нарушение фолатного метаболизма при синдроме потери плода и тромбофилии / Рапильбекова Г.К., Мамедалиева Н.М., Святова Г.С., Исраилова М.З. // Материалы Международного Конгресса «Мать и дитя», Москва, 2007.
  18. Основы репродуктивной медицины: Практическое руководство / под ред. проф.. В.К.Чайки. – Донецк: ООО “Альматео”, 2001. – 608 с.
  19. Опухоли молочной железы. – К.: Книга плюс, 2003. – 208 с. 
  20. Пароконная А.А. Рак молочной железы и беременность (особенности клиники, диагностики и лечения, прогноз): Автореф. дис…докт. мед. н.: 14.00.14. –М., 2009. – 45с.
  21. Прижимирская T.В., Погребной И.П., Чехун В.Ф. Влияние опухолевого роста на уровень гомоцистеина в плазме и тканеспецифичное метилирование ДНК у крыс с карциносаркомой Уокера-256 // 2007 - Vol. 29, 4.    
  22. Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні / Наказ МОЗ України № 620 від 29.12.2003. – Київ, 2003. – 275 с.

23.  Северин Г.К. Онкологічна захворюваність як проблема репродуктивного здоров’я // Національні громадські слухання з питань виконання Національної програми “Репродуктивне здоров’я 2001-2005”, 25 березня 2005 р., Київ. – К.: Видавництво Раєвського, 2005. – С. 83-85.

  1. Сидоренко Л.Н. Мастопатия. - Л.: Медицина,  1998. – 246 с.  
  2. Сидорова И.С., Овсянникова Т.В. Практическое руководство по клинической гинекологии. – М.: МЕДпресс-информ, 2006. – 448 с. 
  3. Смоланка И.И., Досенко И.В. Дисгормональные гиперплазии МЖ: этиология, клинические формы, принципы терапии // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2007. - № 3 (6). – С. 42-43.  
  4. Татарчук Т.Ф., Ефименко О.А., Рось Н.В. Дисгормональные заболевания молочных желез в практике гинеколога-эндокринолога // Эндокринная гинекология. – К., 2003. – С.147-181.        
  5. Хаецкий И.К., Корицкая Л.Н. Ретиноиды, гепатобилиарные нарушения и опухоли молочной железы // Доктор. – 2003. - № 4. – С. 53-55. 
  6. Чернуха Е.А. Нормальный и патологический послеродовой период. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2006. – 272 с.
  7. Чистяков С.С. Лечебная тактика при фиброзно-кистозной болезни молочных желез (учебное пособие).Москва, 2005. – 20 с.  
  8. Эндокринная система и рак молочной железы: пер. с англ. / под ред. Б.А.Столла. – М.: Медицина, 1984. – 312 с.
  9. Porter P. “Европеизация” риска развития рака молочной железы // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2008. - № 3 (12). – С. 70-71.  
  10. Vitamin supplementation and pregnancy outcome in women with recurrent early pregnancy loss and hyperhomocysteinemia / Isabelle Quéré et al. / Fertility and Sterility. -  Vol. 75, Issue 4, - P. 823-825.