ВІРМЕНІЯ


Прапор Герб

Столиця (та найбільше місто) Єреван
Офіційні мови Вірменська
Державний устрій Президентська республіка
- Президент Серж Саргсян
- Прем'єр-міністр Тігран Саркісян
- Голова парламенту Овік Абрамян
Незалежність від СРСР  - Проголошено 23 вересня,1991

Площа

- Загалом 29 800 км² (141)
- Води (%) 4,71
Населення
- оцінка 2009 р. 3 083 000[1] (134)
- перепис 2001 р. 3 002 594
- Густота 108 4/км² (77)

Валюта Драм (AMD)
Часовий пояс (UTC+4)
- Літній час (UTC+5)
Домен інтернету .am
Телефонний код +374

Вірме́нія (вірм. Հայաստան hɑjɑsˈtɑn, Айаста́н), офіційно Респу́бліка Вірме́нія (вірм. Հայաստանի Հանրապետություն [hɑjɑstɑˈni hɑnɾɑpɛtuˈtʰjun], Айастані́ Анрапетуцю́н) — президентська республіка на південному сході Європи, в Закавказзі, між Чорним та Каспійським морями. Межує з Грузією на півночі, Азербайджаном на північному сході, Нагірно-Карабаською Респубілкою на сході, з Іраном на півднному сході, з Нахічеванською АР (ексклав Азербайджану) на південі і Туреччиною на заході. Вірменія не має виходу до моря. Площа країни становить 29 800 км² (без врахування Нагірно-Карабаської Республіки). Столицею Вірменії є місто Єреван. Вірменія — гірська країна, займає Вірменське нагір'я, обрамлене хребтом Малого Кавказу, висоти 3-4 тисячи метрів. На південному заході країни розташована міжгірська Араратська рівнина. За політичною системою — демократія, що розвивається. Розвинені видобуток міді, молібдену, вирощування зернових, бавовни, виробництво шовку.

Колишня республіка Радянського союзу, Вірменія є унітарною, багатопартійною, демократичною національною державою з старовинною та історичною культурною спадщиною. Королівство Вірменія стала першою державою, яка прийняла християнство як державну релігію на початку 4 століття (за традиційною датою 301 рік).[3] Сучасна Республіка Вірменія визнає Вірменську апостольську церкву як національну церкву Вірменії, але республіка відокремлює церкву від держави.[4]

Вірменія є членом більш ніж 40 міжнародних організацій, включаючи Організацію Об'єднаних Націй, Раду Європи, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку, Азійського банку розвитку, Співдружності Незалежних Держав, Світової організації торгівлі, Організації чорноморського економічного співробітництва та Франкофонії. Вірменія є членом військового союзу Організація договору про колективну безпеку, але також бере участь у програмі НАТО Партнерство заради миру. У 2004 році Збройні сили Вірменії приєдналися до інтернаціональних миротворчих сил у Косово. Вірменія також є спостерігачем у ЄврАзЕС та Русі неприєднання. Країна є демократією, що розвивається. Вірменія класифікована як країна з середнім розвитком людського потенціалу та за міжнародними стандартами 10,6% населення країни живе за межею бідності.

Етимологія назви

Вірменською назва країни «Вірменія» звучить «Айк» (вірм. Հայք). У Середньовіччі до назви додався іранський суфікс «стан» (земля), і країна стала називатися «Айастан» (вірм. Հայաստան). Назва країни походить від легендарного ватажка вірмен — Айка, який за легендою у 2492 до н. е. розбив у битві військо ассирійського царя Бела, а пізніше утворив першу Вірменську державу. Цей рік вважається першим в традиційному вірменському календарі.

Екзонім Вірменія засвідчений на Старому Перському Бехістунському написі (515 до н. е.) як «Арміна» ( ). Давньогрецькою Αρμένιοι «вірмени» зазначені Гекатеєм Мілетським. Ксенофонт, грецький полководець, який брав участь у деяких перських експедиціях описав багато аспектів вірменського сільського життя та гостинності. Він розповідав, що мова, якою люди розмовляли на звучання була схожою на перську мову. Відповідно до історій Мовсеса Хоренаци та Майкла Чеміча, Вірменія походить від імені Арам, прямого нащадка Хайка.

Історія

Вірменія — найдавніша держава Малої Азії та Закавказзя, одне з найдавніших у світі та на Близькому Сході. Вірменія — перша країна, яка прийняла християнство як державну релігію (відповідно до традиційної дати у 301 р.).

Доісторична епоха



Наскельне зображення, знайдене в одній з печер марза Сюнік

Сліди проживання найдавнішої людини були виявлені в різних районах Вірменського нагір'я: в Арзні, Нурнусі та інших місцях були виявлені стоянки з кам'яними знаряддями, в Разданській ущелині, Лусакерті і т. д. були знайдені печери-житла. Вік найстародавніших кам'яних знарядь палеолітичних становить 800 тисяч років. Були також знайдені стоянки первісних людей епохи неоліту. У горах були виявлені численні наскельні малюнки зі сценами полювання. Близько 10 тисяч років тому на зміну полюванню і збиральництву прийшли скотарство і землеробство. Перші землеробські та скотарські поселення виникли в Араратській долині, в Шираку та в інших місцях.

На території сучасного Єревана в районі Шенгавіта у 1938 р. було виявлено поселення початку Бронзової доби, що датується V-III тисячоліттями до нашої ери.

Були знайдені циклопічні фортеці, культові споруди, житла, датовані III-I тисячоліттями до нашої ери.

Дані археологічних розкопок підтверджують, що жителі Вірменського нагір'я ще в глибоку давнину оволоділи багатьма ремеслами. Так, відомо, що ще в IV-V тисячолітті до н. е. вони вміли плавити мідь, а в II тисячолітті до н. е. — залізо.

Античність



Храм Гарні, I ст. н. е.

Історично, з часів античності і аж до початку XX століття, Вірменією називалася область, населена вірменами принаймні з VII ст. до н. е. і тягнулася від Кури до верхів'їв Тигра, Євфрату, і озера Урмія,[14] територією в 357 900 кв. км.[15] Назва відома з кінця VI ст. до н. е. (На картах найбільших істориків і географів давнини Вірменія відзначена поряд з Персією, Сирією та іншими стародавніми державами; показові карти Гомера, Гекатея Мілетського, Птолемея і багатьох інших), коли Вірменія відзначена як сатрап Перської імперії. Після розпаду імперії Олександра Македонського виникли вірменські царства: Айраратське царство і Софена, потім завойовані Селевкідами; після розгрому останніх римлянами на початку II ст. до н. е. виникло три вірменських царства: Велика Вірменія, Мала Вірменія і Софена. При Тиграні II Велика Вірменія перетворилася у величезну імперію, що простяглася від Палестини до Каспійського моря;[14][16] проте Тигран був розбитий римлянами і позбувся всіх завоювань, крім власне Великої Вірменії (Вірменське нагір'я між Євфратом, Курою і Урмією) і Софени, територією приблизно 220 000 кв. км [35]. Згодом Велика Вірменія перетворилася на буферну державу між Парфією і Римом.[15] У 387 р. Велика Вірменія піддалася розділу: основна частина відійшла до Персії, менша - до Риму, потім Велика Вірменія була завойована арабами.

З ХХ століття дотепер
Вірменія — незалежна республіка з 1918, зайнята Червоною армією в 1920, стала союзною республікою СРСР у 1936. У 1991 Вірменія бойкотувала проведення референдуму СРСР, провела відкрите голосування за незалежність. Вірменія приєдналася до СНД у грудні 1991, незалежність країни визнана в січні 1992. Стала членом ООН у 1992. 

Населення
За офіційним переписом населення Вірменії 2001 року, населення Вірменії становило 3 213 011 осіб.
Населення країни розміщене нерівномірно. У західних регіонах, зокрема у Араратській долині щільність населення вища, а у східних та південних регіонах нижча. Більшість населення проживає у містах, при чому близько третини усього населення проживає у столиці Вірменії — Єревані. Другим та третім за розміром містами є Гюмрі (розташований на північному заході) та Ванадзор (на півночі країни), які були ще більшими до руйнівного Спітакського землетрусу. Серед інших відносно великих (біля 50 000 мешканців) міст слід зазначити Раздан, Чаренцаван, Абовян, Вагаршапат та Армавір, що розташовані у центрі країни, неподалік від столиці. Серед віддалених міст на південному сході слід зазначити Степанакерт, Капан та Горіс.

Етнічний склад населення:
97,89% (3145354) вірмени;
1,26% (40620) єзиди;
0,46% (14660) росіяни;
0,11% (3409) ассирійці;
0,05% (1633) українці;
0,047% (1519) курди;
0,036% (1176) греки;
0,14% (4640) інші.

Адміністративно-теріторіальний поділ
Республіка Вірменія поділяється на марзи (області). Вірменія складається з 10 марзів: Арагацотн, Арарат, Армавір, Вайоц-Дзор, Гегаркунік, Котайк, Лорі, Сюнік, Тавуш, Ширак та місто зі спеціальним статусом — Єреван (столиця). Також одинадцятим марзом називають Арцах — територію, населену вірменами, яка унаслідок етнічних чисток відокремилася від Азербайджанскої РСР і утворила невизнанну Нагірно-Карабахську Республіку.

Президент Республіка Вірменія Серж  Азатович  Саргсян

Мови
Державна мова — вірменська. Більшість населення володіє російською мовою. Вірменія гарантує вільне вживання мов національних меншин.

Природа
Вірменія — гірська країна. Близько 70% площі республіки знаходиться вище 1500 м над рівнем моря. Країна займає північно-східну частину Вірменського нагір'я, обрамленого з півночі і сходу хребтами Малого Кавказу. У центральній частині країни в субширотному напрямі простяглася смуга вулканічних гір, представлених слабо розчленованими середньовисотними і висотними лавовими плато та щитовидними масивами. У цій смузі є безліч конусів вимерлих вулканів. Найвища точка — г. Арагац, 4090 м. На півночі і південному сході переважають середньовисотні гори. Південно-Західна Вірменія знаходиться в межах плоскої Араратської рівнини, поверхня якої складена алювіальними і озерно-алювіальними відкладами. Клімат континентальний.

Найбільше озеро — Севан, найбільші річки — Раздан, Аракс, Дебед, Агстев, Арпа, Воротан, Ахурян, Трту, Ахавно та інші.

Флора Вірменії

Економіка
Вірменія — аграрно-промислова країна. Провідні галузі промисловості: машинобудування і металообробка, хімічна і нафтохімічна, кольорова металургія, виробництво будматеріалів, в тому числі на базі розробки родовищ різнокольорових туфів, перлітів, вапняків, граніту і мармуру. Крім того — харчосмакова, легка промисловість. Важливе значення мають плодівництво і виноградарство. Головні види транспорту: автомобільний, залізничний, трубопровідний, повітряний. Усі міста з'єднані автомобільними дорогами, є міжнародні траси. Діє мережа залізниць, яка з'єднує найбільші міста Вірменії, а також дає вихід на Грузію. Діють 10 місцевих аеропортів, 3 міжнародних. Найбільший аеропорт — Звартноц — розташований у кількох кілометрах на захід від Єревана.

У структурі ВВП на кінець ХХ ст. переважав аграрний сектор (40%), частка промисловості — 25%, сектора послуг — 35%. У сільському господарстві зайняті 55% працюючих, в сфері послуг — 25%, в промисловості — 20%. Близько 75% валового національного продукту виготовляється в приватному секторі.

http://uk.wikipedia.org/