Гепатити

Гепатит А

Гепати́т А (хвороба Боткіна, інфекційний гепатит) — гостра інфекційна хвороба з переважним ураженням травного тракту, особливо печінки. Зустрічається в усіх країнах світу. Інфекційний характер хвороби вперше встановив Сергій Боткін (1883); до того хвороба була відома під назвою «катаральна жовтяниця» і вважалась незаразною.

Гепатит А викликається вірусом гепатиту А, що потрапляє до організму з їжею або водою. Збудник міститься в крові та виділеннях хворого. Отже, джерелом інфекції є хворий. Захворювання починається повільно. У початковому періоді гепатиту А хворий відчуває загальну кволість, відсутність апетиту, нудоту, помірно підвищується температура тіла. На 5—7-й день додається жовтяниця, печінка й селезінка збільшуються. Звичайно гепатит А закінчується видужанням, але у разі невідповідного лікування може давати тяжкі ускладнення (атрофія печінки, печінкова кома). Хворий гепатитом А обов'язково має бути госпіталізований.

Профілактика гепатиту А полягає у дотриманні загальносанітарних заходів.

Лікування гепатиту А — загальноукріплююче, переважно вуглеводна дієта з високим вмістом вітамінів, ліпокаїн, амінокислотні суміші тощо. Після видужання особи, що хворіли на гепатит А, підлягають диспансерному нагляду протягом деякого терміну (від 6 місяців до 1 року).

Кров людини, яка перехворіла на гепатит А, не можна переливати іншим людям, оскільки вірус залишається в організмі назавжди.

Хвороба дуже небезпечна, бо призводить до загибелі печінкових клітин і порушення всіх функцій печінки.

Гепатит B — інфекційне захворювання, що викликається вірусом гепатиту B (HBV) та уражує печінку гомінідів, призводячи до її запалення, яке у медичній термінології називається гепатитом. Хвороба набула масштабів епідемії у деяких регіонах Азії, Африки, Південної Америки, та, за оцінками міжнародних експертів, у країнах Східної Європи. Третина населення Землі, а це близько 2 мільярдів людей, були інфіковані HBV, з них 350 мільйонів хворіють на небезпечну та практично невиліковну його хронічну форму. Щороку від ускладнень, що викликає ця недуга, помирає приблизно 600 тисяч людей.

Історія

Збудника хвороби було відкрито у 1970 році, а щеплення проти гепатиту В, яке радять робити дитині при народженні, розробили на початку 1980-х.

Шляхи зараження


HBV передається від інфікованої людини до здорової при контакті із кров'ю або іншими рідинами організму — сім'яною, вагінальною, слиною. Шляхи розповсюдження гепатиту B ідентичні до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), але інфекційність HBV є у 50-100 разів вищою. На відміну від ВІЛ, HBV може жити поза організмом щонайменше 7 днів. Протягом цього часу вірус усе ще становить небезпеку для неінфікованої людини. Інфекція передається багатьма шляхами. Наприклад, перинатально (від матері дитині під час пологів) або у ранньому дитинстві. Цей вид передачі вірусу часто відбувається безсимптомно, і тому такі хворі випадково дізнаються про недугу за кількадесят років або взагалі ніколи, заражуючи за цей час багатьох інших та не отримуючи терапії, яка дозволяє уповільнювати прогресування хвороби. Також поширеним є інфікування через небезпечну ін'єкційну практику (наркоманія), при переливанні крові, відвіданні стоматолога, манікюрного кабінету та незахищеному сексуальному контакті. Згадавши статевий шлях передачі вірусу, слід зауважити, що, на відміну від ВІЛ, гепатит B, за результатами останніх досліджень, має здатність передаватися через слину — навіть якщо на слизовій оболонці ротової порожнини немає кровоточивих ран. Тому хворі на гостру форму недуги або хронічну з високою інфікуючою здатністю повинні обов'язково повідомити своїх статевих партнерів (включаючи усіх колишніх) про наявність у них гепатиту та надалі застосовувати окрім презервативів так звані дентальні прокладки. А коли подружжя, у якому чоловік або жінка хворіє на гепатит B, планує народжувати дитину, їм обов'язково треба проконсультуватися з цього приводу з лікарем.

Попередження

Безпечність для дитячого здоров'я вакцини проти гепатиту B остаточно не доведена, але на користь проведення вакцинації свідчить те, що ймовірність переходу інфекції HBV у хронічну при зараженні у ранньому віці є дуже високою. Хронічне захворювання розвивається приблизно у 90% немовлят, заражених протягом першого року життя, і у 30-50% дітей, інфікованих у віці від одного до чотирьох років. Близько 25% дорослих людей, які хронічно хворіють на гепатит В з дитинства, помирають від раку або цирозу печінки. Втім, організм 85-95% людей, інфікованих у дорослому віці, здатен самотужки подолати вірус та виробити імунітет до повторного захворювання. 

Симптоми і діагностика

Для ранньої і диференціальної діагностики вірусного гепатиту лікарю поліклініки особливо важливо виявити симптоми початкового періоду, який спостерігається не у всіх хворих. Гепатит В починається поступово. Початковий період може затягуватися до 1 місяця і більше. Диспепсичний і астеновегетативний синдроми виражені й трапляються частіше. Хворі скаржаться на зниження апетиту, аж до анорексії і відрази до їжі, на нудоту, блювання, закрепи, які можуть змінюватися проносом, на відчуття важкості і тупий біль в епігастрії та правому підребер`ї, наростаючу загальну слабкість. У 20-30% хворих спостерігаються артралгії без деформацій і гіперемії в ділянці суглобів та обмеження їх рухів. У багатьох хворих домінують скарги на зниження працездатності, біль голови, подразливість, загальну слабкість, порушення сну. Зрідка гепатит може розпочатися з появи психотичних і менінгеальних явищ. У деяких хворих спостерігається свербіння шкіри. Можливі висипання у вигляді кропивниці. При тяжкому перебігу хвороби наприкінці продромального періоду підвищується температура тіла.

У початковий період можна виявити катаральний, диспепсичний, астеновегетативний та артралгічний синдроми.

Лікування

Далеко не в усіх випадках хронічні хворі з гепатитом B потребують медикаментозного лікування. При гепатиті організм часто сам долає хворобу, а можна приймати медикаменти десятиліттями й не вилікуватися. Оскільки печінка — це орган, унікальний за своєю здатністю до самовідновлення і збереження функцій, тому вірусам складно зруйнувати її швидко й назавжди. Якщо хвороба протікає повільно і ризики її злоякісного розвитку невеликі, то лікар надає перевагу динамічному спостереженню, а не терапії, яка може викликати серйозні ускладнення. Більшість хронічних хворих на гепатит за якістю життя не відрізняються від здорових людей і живуть не менше за середньостатистичного громадянина, оскільки відмовляються від шкідливих звичок, починають про себе піклуватися і вести здоровий спосіб життя. Зокрема, серед лікарів-гепатологів відомий такий вислів: «Правда для пацієнтів з хронічним гепатитом полягає в тому, що переважна більшість з них помре з гепатитом, а не від гепатиту».

Профілактика

Всі діти грудного віку мають отримувати вакцину проти гепатиту В - це основа профілактики гепатиту В.

Ця вакцина може вводитися у вигляді трьох або чотирьох окремих доз в рамках існуючих графіків регулярної імунізації. У районах, де поширена передача ВГВ від матері дитині перша доза вакцини повинна вводитися якнайскоріше після народження дитини (а саме протягом 24 годин).

Після проведення повної серії вакцин більш ніж у 95% немовлят, дітей і молодих людей з'являється захисний рівень антитіл. Серед людей після 40 років рівень захисту в результаті першої серії вакцинації опускається нижче 90%. Серед людей у віці 60 років захисний рівень антитіл відзначається тільки у 65% - 75% вакцинованих людей. Захисний рівень антитіл зберігається, щонайменше, 20 років, і його необхідно підтримувати протягом усього життя.

Всі діти і підлітки у віці до 18 років, не вакциновані раніше, повинні отримати вакцину. Необхідно також вакцинувати людей з груп високого ризику, включаючи:

* Людей з сексуальною поведінкою високого ризику;
* Партнерів і членів сімей осіб, інфікованих ВГВ;
* Людей, що вживають ін'єкційні наркотики;
* Людей, яким часто потрібна кров і продукти крові;
* Людей, яким проводиться трансплантація цілісних органів;
* Людей, що піддаються професійному ризику інфікування ВГВ, включаючи працівників охорони здоров'я; і
* Людей, що здійснюють міжнародні поїздки в країни з високими показниками ВГВ.

Вакцина відрізняється високим ступенем безпеки та ефективності. З 1982 року в усьому світі використано більше одного мільярда доз вакцини проти гепатиту В. У багатьох країнах, де зазвичай від 8% до 15% дітей мали хронічну інфекцію ВГВ, вакцинація сприяла зниженню показника хронічної інфекції до менше 1% серед імунізованих дітей.

Гепатит С - це захворювання печінки викликане вірусом гепатиту С (НCV). Вірус проникає в клітини печінки, використовує генетичні механізми кліток для відтворення власних копій, які в свою чергу заражають більше клітин. Приблизно в 15% випадків, гепатит С перебігає у гострій формі, це означає, що тіло саме ізбавляеться від вірусу без довгострокових наслідків. На жаль, у більшості випадків (85%), інфекція ставати хронічною і поступово руйнує печінку. З часом це призводить до цирозу і раку печінки.

Вірус гепатиту С дуже швидко меняеться. Насправді відомо як мінімум шість основних типів вірусного гепатиту С (вони називаються генотипами) більше 50-ти підтипів. Це одна з причин по якій тіло не може ефективно боротися з вірусом і чому дослідники не винайшли поки вакцини проти вірусного гепатиту С. Стверджують, що генотип впливає на тяжкість інфекції та швидкість її розвитку в тілі, і люди з певними генотипами можуть не відповідати на противірусну терапію.

Безсимптомний перебіг, відсутність інформації у населення і у лікарів, неможливість здати аналізи призводять до певного замовчування цієї проблеми. Україна не має національних програм боротьби з хронічними вірусними гепатитами, статистика по кількості інфікованих недоступна.

http://hepatit.org.ua