ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК САМОСТІЙНА ПОЛІТИЧНА ЦІЛЬ В УКРАЇНІ

Олег Шекера, доктор медичних наук

 

Ірина Шекера,  магістр медицини, магістр державного управління

 

Оксана Шекера, кандидат медичних наук

 

Анатолій Царенко, кандидат медичних наук, доцент 

Тетяна Злотник 

Міжнародна громадська організація - Міжнародна асоціація «Здоров’я суспільства» (Київ, Україна)

Вступ

Охорона  навколишнього  природного  середовища,   раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування  живої і неживої  природи  навколишнього  середовища,  захисту  життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням  навколишнього природного середовища,  досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону,  раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Актуальність. Зв'язок політики і охорони навколишнього середовища притаманні природі людей,  оскільки екологічні рішення завжди мали свої безпосередні і довготривалі політичні наслідки.

Мета. У даній статті ми мали за мету провести аналіз стану навколишнього природного середовища України та дослідити взаємозв'язок між індустріалізацією і навантаженням на навколишнє середовище.

Матеріали та методи дослідження. Об’єктом наукового дослідження обрано державну політику України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Методи дослідження: статистичний, системного аналізу, експертних оцінок.

Результати дослідження та їх обговорення. Сьогодні за рівнем використання найважливіших природних ресурсів Україна належить до країн світу, для яких характерне надзвичайно широке та екологічно незбалансоване залучення їх до господарського обороту.

Для політичної екології як галузі знань ключовими представляються три проблеми: обмеженість ресурсів та їх нерівномірний розподіл; взаємозв'язок між індустріалізацією і навантаженням на навколишнє середовище, і, нарешті, забруднення і відходи виробництва. Саме такий порядок розгляду проблем найбільш логічний з точки зору виробничого циклу. Всі три проблеми присутні в тому чи іншому вигляді в статті.

Найбільш очевидна проблема - обмеженість ресурсів та їх нерівномірний географічний розподіл. В Україні дискусії про вичерпність корисних копалин і ресурсів біосфери йдуть давно. В першу чергу це стосується нафти і природного газу, недостатність яких спричиняє прийняття заходів з енергозбереження, а також використання так званих нових джерел енергії (в т.ч. атомної та відновлювальної).

Не менш важливою проблемою політичної екології є взаємозв'язок між індустріалізацією і навантаженням на навколишнє середовище. Будь-які нові виробництва сприяють зростанню такого навантаження. Дематеріалізація економіки розвинених країн Заходу означає, як відомо, перенесення виробництва (включаючи брудні технології) в світ, що розвивається. Таким чином, забруднення припадає на одні країни, а всі блага від використання відповідних товарів дістаються громадянам інших. Альтернативою для багатьох країн, в тому числі і України, може стати стратегія розміщення на їх території виробництв передових технологій, що дозволить створити нові робочі місця і підвищити добробут населення цих країн.

Нарешті, третя проблема - забруднення навколишнього середовища. Найбільш відомі дебати про скорочення викидів газів, що викликають парниковий ефект. Після 2012 р., коли закінчиться дія Кіотського протоколу, пропонується створення міжнародного режиму, який буде регулювати емісії.

У грудні 2009 р., на кліматичному саміті ООН в Копенгагені, не вдалося дійти до згоди, який принцип слід покласти в основу при розподілі навантаження по скороченню емісій парникових газів на період 2013-2020 (2050) років. На погляд експертів, якщо візьме гору точка зору про історичну відповідальність, тоді велику частину зусиль з обов'язковими високими асигнуваннями і програмами допомоги країнам, що розвиваються доведеться взяти на себе Заходу. Якщо ж точкою відліку стане сучасний рівень забруднення, то витрати на зниження викидів парникових газів доведеться істотно збільшити як раз країнам, що розвиваються.

Проблема забруднення має і інші виміри. Наприклад, витрати, пов'язані із забрудненням грунту, часто зачіпають не тільки територію тієї держави, де воно відбулося, а й сусідні країни. Як приклад, найбільшу міру відповідальності за забруднення Балтійського моря несуть аж ніяк не прибережні держави, а Великобританія, відходи якої потрапляють сюди за системою океанічних і морських течій.

Нарешті, не можна не згадати проблему зберігання або переробки відходів, у тому числі і радіоактивних, яка для України є однією з найактуальніших.

Таким чином, в основі політичної екології України лежать три проблеми, які можна пов'язати з виробничої ланцюжком: розподіл ресурсів на її території і їх обмеженість, розвиток народного господарства і навантаження на навколишнє середовище, і, нарешті, проблема забруднення і відходів. Всі три аспекти тісно взаємопов'язані і нерідко обумовлюють один одного.

Для вирішення зазначених проблем в Конституції України закріплені  основоположні принципи діяльності держави щодо стимулювання ефективного природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки для життя і здоров’я людини. Відповідно до них держава бере на себе відповідальність перед громадянином за здійснення природоохоронних функцій та підтримання екологічної рівноваги на території України. Статті 50 і 66 Конституції України не тільки гарантують право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а й передбачають відшкодування завданої порушенням його права шкоди.

Право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля поряд з Конституцією України закріплено у кодексах України: Земельному, Лісовому, Про надра, Водному, а також законах України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про екологічну експертизу”, “Про відходи”, а також інших нормативних актах.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» участь громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища виступає гарантією забезпечення права кожного на безпечне життя і здоров’я в оточуючому навколишньому природному середовищі.

На сьогодні Україна є стороною понад 30-ти міжнародних природоохоронних конвенцій глобального та регіонального значення, зокрема Конвенції про водно-болотні угіддя (1971 р.), Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.), Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.), Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.), Віденської конвенції про охорону озонового шару (1985 р.), Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.), Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (1992 р.), Конвенції про охорону біологічного різноманіття (1992 р.), Конвенції про ядерну безпеку (1994 р.), Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (1999 р.). Міжнародні документи з питань екології покладають на Україну додаткові зобов’язання щодо збереження навколишнього природного середовища та забезпечення екологічних прав громадян.

В Україні першопричинами екологічних проблем є:

успадкована структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, негативний вплив якої був посилений переходом до ринкових умов;

зношеність основних фондів промислової і транспортної інфраструктури;

недосконала існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій;

недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;

недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку;

недотримання природоохоронного законодавства.

Важливим завданням екологічної політики держави щодо забезпечення права кожного на безпечне життя і здоров’я є збереження живої і неживої природи, захист населення від негативного впливу забрудненого навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Сьогодні в Україні переважає екстенсивний тип розвитку економіки, що об’єктивно веде до нераціонального природокористування. Не відповідають потребам сьогодення темпи запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій та утилізації відходів. Економічні механізми раціоналізації природокористування та реалізації природоохоронних заходів або не спрацьовують, або перебувають у зародковому стані.

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце тривалий час, призвели також до того, що рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні все ще перевищує в чотири – п’ять разів аналогічний показник для розвинутих держав.

Забруднення території. Результати дослідження показали, що за ступенем забруднення всю територію України можна умовно розподілити на 6 екологічних зон: 1 – відносно чисті (7% загальної земельної площі – заповідники і національні парки); 2 – умовно чисті – 8%; 3 – малозабруднені (15% всієї території країни); 4 – забруднені – 40%; 5 – дуже забруднені – 30%; 6 – екологічної катастрофи (майже 1% всієї території України). Це насамперед зона відчуження після аварії на ЧАЕС та райони, прилеглі до неї, а також окремі місцевості в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській та деяких інших областях – регіони з найбільш напруженою та гостро кризовою екологічною ситуацією мають найвищу густоту населення. Нині тут проживає понад чверть усього населення України, яке зазнає негативного впливу та інтоксикації надмірно забрудненого і отруєного довкілля, особливо повітря, води і ґрунтів.

Таке ставлення до навколишнього природного середовища може мати негативні наслідки для мешканців країни та дорого обійтися державі в цілому.

Забруднення повітря. Поряд з вищезазначеним, забруднювачами повітря є насамперед підприємства енергетичної, вугільної та металургійної галузей. Їх питома вага серед підприємств, які забруднюють повітряний басейн України, дорівнює лише 7,3%, проте ними викинуто в довкілля 83% всіх шкідливих речовин.

Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території країни склала 6,8 т небезпечних речовин, а на одну особу – 90,1 кг. Проте, в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 км2 були більшими у 7,6 раза, а на одну особу – у 3,4 раза, Дніпропетровській – відповідно у 4,3 та 3,1 раза, Луганській – у 2,8 та 2,5, Івано-Франківській – у 1,8 та 1,4 раза більше. Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 км2 території було викинуто 34,3 т забруднюючих речовин, що перевищило середній показник по країні у п'ять разів.

Такий стан екології значною мірою призвів до того, що в регіоні зафіксовано найвищий в Україні рівень смертності серед чоловіків і найнижчі показники народжуваності та середньої тривалості життя.

У сумарній кількості забруднюючих речовин викиди метану та оксиду азоту, які належать до парникових газів, становили відповідно 853,0 та 8,9 тис.т. Крім цих речовин, у атмосферу в 2010 р. стаціонарними та пересувними джерелами було викинуто 198,2 млн.т діоксиду вуглецю, який також впливає на зміну клімату.

Близько 62% небезпечних речовин, що потрапили у повітря, припало на стаціонарні джерела забруднення промислових підприємств. Від них в атмосферу надійшло 4,1 млн.т забруднюючих речовин, що на 0,2 млн.т (на 5,2%) більше, ніж у 2009 році.

Необхідно також зазначити поступове зростання викидів забруднюючих речовин від автотранспорту. Серед транспортних засобів за обсягом викидів лідирують автомобілі, на долю яких у 2010 р. припало 90,9% (2,3 млн. т) усіх забруднень, що надійшли від пересувних джерел. Із загальної кількості викидів автотранспорту 74% (1,7 млн. т) становлять викиди автомобілів, що перебувають у приватній власності населення. Решта, 52,4 тис. т, або 2,0% викиди залізничного транспорту, 11,3 тис. т, або 0,4% – водного, 11,6 тис. т, або 0,5% – авіаційного та 157,4 тис. т, або 6,2% – виробничої техніки.

Вирішенню питання знешкодження шкідливих речовин значною мірою перешкоджає відсутність необхідного обладнання та ефективних технологій, що призводить до того, що з усього обсягу шкідливих речовин, які надходять на очисні споруди від стаціонарних джерел, утилізовано менше четвертої частини.

Забруднення поверхневих і підземних водних басейнів. Гострою залишається проблема забруднення поверхневих і підземних водних басейнів. Моніторинг хімічного забруднення виявив задовільним стан річок лише гірського Криму. Басейни інших рік України належать до забруднених чи дуже забруднених. Через це доступність чистої питної води стала основною проблемою усіх міст та більшості сіл України.

Скидання забруднених стоків та безповоротний водозабір негативно впливають на водні ресурси. Протягом 2010 р. у водойми скинуто 1,7 млрд. м3 забруднених стоків, або 22,3% від загального водовідведення у поверхневі водні об'єкти, що на 22 млн. м3 (на 1,2%) менше, ніж у 2009 р. Майже 18% забруднених зворотних вод (0,3 млрд. м3) надійшли у водойми без будь-якого очищення, що на 15,6% (на 42,0 млн.м3) більше, ніж у 2009 р. Решта 82% (1,4 млрд. м3) надійшли у водойми недостатньо очищеними на очисних спорудах. Необхідно зазначити, що наявна потужність очисних споруд (7,4 млрд. м3) дозволяла повністю очистити забруднені зворотні води.

Основними причинами скидання забруднених стоків у поверхневі водойми були нестача у більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, низька якість очищення зворотної води, незадовільний стан функціонуючих очисних споруд.

Найбільшу забрудненість сполуками азоту, фенолами, важкими металами та нафтопродуктами мають річки басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та Дніпра, що реально є порушенням екологічних прав громадян України.

На сьогодні, найбільша частка забруднених вод у загальному обсязі стоків припадає на житлово-комунальний сектор (62%). Щодоби через комунальні каналізації скидається у річки 342 тис. м3 неочищених і 5,7 млн. м3 недостатньо очищених стоків.

За підрахунками спеціалістів, для забезпечення якісною водою всіх мешканців нашої планети до 2025 р. треба подвоїти інвестиції у цю галузь. Для України, враховуючи сучасний стан екології, потрібні значні кошти, а оскільки їх недостатньо, то якість води, яка використовується населенням на господарські та питні потреби, поліпшується вкрай повільно. Сьогодні кожна сьома із досліджених проб води фактично не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам за санітарно-хімічними показниками, а кожна дванадцята – за мікробіологічними. Майже кожна п’ята проба, відібрана з водойм у місцях водокористування населення, не відповідає гігієнічним нормативам.

Зважаючи на існуючі реалії та перспективи забезпечення якісною водою мешканців  державою має бути посилено контроль як за забрудненням вод промисловими підприємствами та комунальним господарством, так і за її розподілом, використанням та збереженням.

Накопичення відходів. Необхідно зазначити, що загальна маса накопичених на території України твердих побутових і промислових у поверхневих сховищах становить понад 43,3 млрд. т., що в розрахунку на 1 кв. км площі – майже 70 тис. т., а на одного жителя України їх припадає понад 650 т.

На підприємствах країни протягом 2010 р. утворилось 419,2 млн. т небезпечних відходів, переважна частина з яких (417,5 млн. т, або 99,6%) – це відходи ІV класу небезпеки, 1,1 млн. т, або 0,3% – відходи ІІІ класу небезпеки. Відходи І та ІІ класів небезпеки склали відповідно 5,0 тис. т та 506,5 тис. т.

Кожен рік приріст твердих побутових відходів становить близько 1,5–2 % загальної маси існуючих відходів. Абсолютний обсяг їх утворення в Україні дорівнює 10–11 млн. т на рік, або 40 млн. м3. Основними утворювачами відходів у 2010 р. були підприємства добувної та переробної промисловості (відповідно 76,9% та 18,0% утворених відходів). Утворені протягом 2010 р. відходи в основному мали мінеральне походження. Обсяги мінеральних відходів становили 333,8 млн. т, або 79,6% від загальної кількості відходів. Серед інших відходів найбільшу кількість становив звичайний осад – 43,4 млн. т, або 10,4%.

У житловому фонді міст і селищ міського типу України щороку нагромаджується майже 40 млн. м3 сміття, яке знешкоджується на 656 міських звалищах та 4 сміттєспалювальних заводах. Проте ці споруди не відповідають сучасним екологічним вимогам, через що майже 80% звалищ міського сміття експлуатується без здійснення заходів запобігання забрудненню підземних вод і повітряного басейну. Традиційна технологія знешкодження міського сміття на звалищах не може застосовуватися у сільській місцевості, де в основному розташовані звалища, що позбавляє можливості зменшити забруднення природного середовища.

Атомна електроенергетика. Атомні електростанції, які працюють в Україні, також впливають на екологічну безпеку країни. Радіоактивні відходи нагромаджуються переважно на самих станціях, де їх піддають первинній переробці і тимчасово зберігають. Ці об’єкти енергетики не мають повного циклу первинної переробки відходів. За таких умов неефективно використовуються підземні сховища, що спричиняє зростання ризику забруднення радіонуклідами ґрунтів та підземних вод.

Підприємства з видобування та збагачення уранової руди розташовані в Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Найбільша небезпека для довкілля від уранової промисловості – це велика кількість залишків від видобування і переробки урану та радіоактивних матеріалів, а отже, можуть спричинити радіоактивне забруднення.

У березні 2011 р. українські громадські екологічні організації направили відкрите звернення Президенту України з проханням ініціювати обговорення планів розвитку ядерної промислового комплексу України з широким залученням громадськості, зупинити будівництво реакторів за старими технологіями і не продовжувати термін експлуатації в більш проектний термін. На думку громадських організацій існуючі плани розвитку ядерної енергетики несуть загрози економічного, технічного та екологічного характеру. Звернення підтримали 16 громадських організацій з багатьох регіонів України. Як відомо, Україна є одним з найбільш критичних регіонів Європи за техногенним навантаженням, і це не тільки Чорнобильська зона.

Витрати на охорону навколишнього природного середовища. Протягом 2010 р. на охорону навколишнього природного середовища підприємствами, організаціями та установами було витрачено 13,1 млрд. грн., з яких 79% (10,4 млрд. грн.) – поточні витрати на охорону природи, пов'язані з експлуатацією і обслуговуванням засобів природоохоронного призначення, 17% (2,2 млрд. грн.) – інвестиції в основний капітал, направлені на будівництво і реконструкцію природоохоронних об’єктів, придбання обладнання для реалізації заходів екологічного спрямування і 4% (0,5 млрд. грн.) – витрати на капітальний ремонт природоохоронного обладнання. За рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів було освоєно 18,2% капітальних інвестицій і здійснено 3,6% поточних витрат, а основним джерелом фінансування витрат на охорону довкілля, як і в попередні роки, були власні кошти підприємств – відповідно 77,7% і 96,3%.

З метою охорони атмосферного повітря та клімату підприємства здійснили 486 заходів, на які було витрачено 587,4 млн.грн. Упровадження природоохоронних заходів сприяло зменшенню надходжень забруднюючих речовин у повітряний басейн на 79,5 тис.т.

На сьогодні в державі ставлення до природоохоронної сфери, усвідомлення необхідності вирішення природоохоронних проблем, визначення відповідних механізмів і підходів до їх вирішення, створення об’єктивних передумов запобігання екологічним катастрофам поступово починає змінюватись. Це дає підстави сподіватися на подолання певних негативних тенденцій, пов’язаних зі станом природного середовища та порушенням прав громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Сьогодні попри тяжке економічне становище держави основними заходами щодо поліпшення довкілля повинні стати:

технологічні - розробка і впровадження нових технологій, очисних споруд, видів палива;

архітектурно-планувальні - озеленення населених пунктів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування підприємств і житлових масивів;

інженерно-організаційні - зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях, організація екологічно-патрульного контролю;

економічні - вкладання коштів у розвиток нових, ресурсозбережуваних технологій;

правові - прийняття і додержання законодавчих актів щодо підтримання якості атмосфери, водойм, ґрунту;

освітянсько-виховні - формування екологічної культури, насамперед у молоді.

Це сприятиме захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в безпечному навколишньому природному середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту, підвищенню рівня екологічної свідомості населення, подоланню екологічної кризи в державі.

Висновки

1.  Аналіз стану, динаміки та тенденцій екологічної ситуації в Україні свідчить, що нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася стихійно протягом тривалого часу без врахування об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України, без науково-обгрунтованої оцінки та прогнозу наслідків.

2.  Для створення безпечного для життя і здоров’я людини довкілля важливе значення має подальше вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об’єктів, які підлягають особливій охороні, що сприятиме зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

3.  Екологічна криза в Україні потребує мобілізації та координації зусиль урядових та громадських організацій, усього суспільства для вирішення існуючих проблем. шляхом підвищення рівня екологічної свідомості суспільства.

 Література

1.      Державна служба статистики – http://www.ukrstat.gov.ua

2.      Конституція України, 1996

3.      Пицунова О. Реализация экологических прав граждан и роль общественных организаций / О. Пицунова. - http://www.wildfield.ru

4.      Право на безпечне довкiлля для життя i здоров’я людини // Перша щорічна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: 2000. – Розділ 6.5. – С. 188-196 - http://www.ombudsman.kiev.ua

5.      Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року. Закон України від 21 грудня 2010 року N 2818-VI. – http://search.ligazakon.ua

6.      Романова Т.А. Что такое политическая экология? / Т.А. Романова. – http://www.yakutseni.ru

7.      Шульга М. В. Щодо участі громадськості в забезпеченні використання та охорони земель / М. В. Шульга // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2003. – Вип. 50. – С. 85–87. – (Серія «Юридичні науки»).

8.      Экология города: [учеб. для студ. вузов / ред. Стольберг Ф.В.].– К.: Либра, 2000.–286 c.

9.      Юридична енциклопедія: в 6 т. /. – К.: Українська енциклопедія ім. Бажана, 2002. Т. 5: П-С. – 2003. – 736 с.