САНОЛОГІЧНА СЛУЖБА ЯК МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ ДЕМОГРАФІЧНІЙ КРИЗІ В УКРАЇНІ

Царенко А.В.

Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, Київ

             Здоров'я особи є однією з головних умов повноцінної життєдіяльності та реалізації потенціалу кожної людини, невід'ємною ознакою її благополуччя.  Здоров’я населення або популяції є одним з найважливіших показників рівня соціально-культурного розвитку суспільства і якості життя. Високий рівень здоров'я населення є основою стійкого економічного розвитку суспільства, критерієм соціальної орієнтованості політики держави. У доповіді Європейського Регіонального Бюро ВООЗ "Про стан охорони здоров'я в Європі" (2002 р.) зазначено, що інвестиції в охорону здоров'я слід розглядати як внесок в розвиток національної економіки та скорочення масштабів бідності.

За визначенням найвищих посадових осіб України, охорона здоров'я – це найважливіша складова соціальної сфери, один із головних чинників національної безпеки, який визначає життєдіяльність суспільства. Одним із головних своїх завдань Президент і Уряд України визначає підвищення якості життя громадян, гарантування високих європейських стандартів соціальних послуг – освіти, охорони здоров’я, соціального захисту (В.А.Ющенко, 2007, 2005; Кабінет Міністрів України, 2007, 2006).

На жаль, реальна ситуація, що склалася сьогодні в державі, свідчить, що, незважаючи на щорічне збільшення фінансування системи охорони здоров’я (від 4, 4 мрд. грн. у 2000 р. до 21,1 млрд. грн. у 2007 р.), впровадження нових лікувально-діагностичних технологій та обладнання, відкриття нових лікувальних закладів, стан здоров’я населення рік від року погіршується. Найбільш гострою демографічною проблемою сучасної України є надзвичайно високий рівень смертності населення, при низькій народжуваності. Медико-демографічну ситуацію в Україні впродовж останніх років можна охарактеризувати як кризову. Хоча у 2006 р., порівняно з 2005 р., відбулося збільшення народжуваності на 8,9%, а рівень смертності населення знизився на 2,4%, стабілізувати депопуляційні процеси в Україні не вдалося  (Г.Л.Апанасенко, 2007, 2006, 2005; В.А.Ющенко, 2007; Ю.О.Гайдаєв, 2007; В.Ф.Москаленко, 2007; Кабінет Міністрів України, 2007, 2006, 2002; МОЗ України, 2007, 2006, 2005).

Структура смертності за причинами смерті в Україні залишається незмінною впродовж останнього десятиліття. Перше місце посідають хвороби системи кровообігу. У 2006 р. на цей клас хвороб припадало 481029 (або 63,5%) усіх смертних випадків. Від злоякісних новоутворень у 2006 р. померло 90419 (або 11,9 %) наших співвітчизників, від зовнішних причин захворюваності і смертності, які включають нещасливі випадки, травми та отруєння, а також самогубства, - 63796 осіб (або 8,4 %) (Державний комітет статистики України, 2007).  У сільській місцевості смертність від хвороб системи кровообігу в 2004 році була на 44,3% вищою ніж в містах. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в Україні є найвищими серед європейських країн. Наприклад, смертність від ішемічної хвороби серця в розвинених країнах Європи у 2002 році становила серед жінок 66 на 100 тис. населення, а серед чоловіків – 135 на 100 тис. населення. Ці ж показники для жителів України були більшими понад 4 рази (!) і становили, відповідно, 300 і 550. Все це зумовлює надзвичайно великі економічні втрати держави та гальмує соціально економічний розвиток країни (В.А.Ющенко, 2007; Кабінет Міністрів України, 2007, 2006, 2005; МОЗ України, 2007, 2006, 2005).

Особливе занепокоєння у медичних працівників, громадськості та посадовців викликають неприпустимо високі показники смертності населення працездатного віку. Рівні смертності чоловіків працездатного віку у 3 – 4 рази перевищують смертність жінок того ж віку і у 5 – 6 разів (!) – аналогічні показники в розвинених країнах світу (Лехан В.М. і Рудий В.М., 2005; МОЗ України, 2005).

За 5 останніх років загальна захворюваність та захворюваність за більшістю класів хвороб серед всього населення України мають тенденцію до зростання. У структурі поширеності захворювань за класами хвороб перше місце посідають хвороби системи кровообігу – 29,7%, друге місце – хвороби органів дихання – 19,9%, на третьому місці – хвороби органів травлення – 9,7%. Але зростання хвороб системи кровообігу переважає над іншими класами хвороб. Так, якщо у 2006 р., порівняно із  2005 р., загальна захворюваність серед всього населення України зросла на 1,2%, то хвороби системи кровообігу збільшилися на 3% (МОЗ України, 2007, 2006, 2005).

Отже, аналіз статистичних показників, які характеризують медико-демографічну ситуацію в Україні сьогодні, свідчить про:

·     високі показники загальної смертності і смертності від окремих причин, які майже у 2 рази перевищують аналогічні показники у більшості країн Євросоюзу; 

·      надзвичайно високі показники смертності населення в працездатному віці, які у 3 - 4 рази вищі за такі ж показники у розвинутих країнах;

·   феномен слов’янської чоловічої "надсмертності" (Г.Л.Апанасенко), коли смертність чоловіків у вікових групах 25 – 44 роки майже у 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку і у 5 – 6 разів – аналогічні показники в розвинених країнах світу;

Але ж, по суті – це захворювання і смертність від захворювань, які в значній мірі зумовлені поведінкою та способом життя людини і можуть та повинні знижуватися при застосуванні сучасних заходів первинної та вторинної профілактики. Досвід країн Європи та деяких країн світу красномовно свідчить, що переконливим результатом ефективності оздоровчо-профілактичних заходів є суттєве зниження (у середньому на 30%) протягом 1990 – 2000 років захворюваності та смертності від ішемічної хвороби серця та цереброваскулярної патології, тоді, як в Україні протягом останніх десятиліть відзначається істотне (на 20 – 30%) підвищення смертності через зазначені причини (ВООЗ, 2002; МОЗ України, 2007, 2006, 2005).

Серед головних причин демографічної кризи, на нашу думку, поруч з соціально-економічними негараздами, є та, що у суспільстві досі не сформувались мотивації щодо збереження і зміцнення власного здоров’я, не розроблені ефективні механізми управління здоров’ям, недостатньо фінансуються профілактичні програми, не створена відповідна структура (служба), яка б відповідала за формування здоров’язберігаючої поведінки та здорового способу життя населення, та управляла здоров’ям, а не хворобами наших громадян.

Отже, можна стверджувати, що система охорони здоров'я України виявилася не готовою запропонувати ефективні заходи для подолання демографічної кризи в державі в нових соціально-економічних умовах. Пріоритетне фінансування лікувальних стратегій та надзвичайно дорогої спеціалізованої медичної допомоги, як видно з наведених вище статистичних звітів, - неефективне, оскільки вони лише безуспішно намагаються подолати наслідки кризи здоров’я. Без оптимізації системи управління здоров’ям населення (а не хворобою, що ми маємо зараз), створення та розвитку санологічної служби, застосування сучасних ефективних валеологічних/санологічних підходів та інформаційних технологій, забезпечення якісної санологічної підготовки лікарів загальної практики/сімейної медицини, досягти відчутного покращення у сфері громадської охорони здоров'я та виходу з демографічної кризи в Україні неможливо.

Україна може пишатися вітчизняними науковими школами О.О.Богомольця, В.В.Фролькіса, М.М. Амосова, Г.Л. Апанасенка, О.П.Мінцера та інших, де зароджувалися та розвивалися передові ідеї і концепції профілактичної медицини, валеології, санології, геронтології, медичної інформатики. В Україні ще у 1991 р. вперше у світі було затверджено лікарську спеціальність «лікар-санолог», а у 1992 р. у Національній медичній академії післядипломної освіти ім.П.Г.Шупика було створено кафедру санології для підготовки цих фахівців, але до цього часу не введені посади лікарів-санологів в лікувально-профілактичних закладах, в Міністерстві охорони здоров’я України навіть немає структурного підрозділу та головного спеціаліста, який би управляв та координував діяльність обласних та міських центрів здоров’я, опікувався питаннями формування здорового способу життя та здоров’я населення в широкому розумінні цього поняття.  Слід констатувати, що, на жаль, такі напрями, як валеологія/санологія, превентивна реабілітація або оздоровчо-профілактична медицина, незважаючи на пріоритет і досягнення українських вчених у цій галузі та їхній авторитет у світі, досі не здобули належного визнання та реалізації в Україні.

Світовий досвід свідчить, що послідовна комплексна державна політика формування та зміцнення здоров’я населення шляхом створення мотивацій та утвердження здоров’язберігаючої поведінки та здорового способу життя, в першу чергу, валеологічного виховання дітей та молоді, послідовна реалізація та пріоритетне фінансування державних та міжгалузевих програм щодо запобігання шкідливим для здоров’я звичкам, створення здорового довкілля, умов реалізації навичок здорового способу життя дає позитивні результати: економічний ефект від реалізації таких програм, за даними ВООЗ, досягає співвідношення витрат і прибутку 1:8 (ВООЗ, 2002, 2000). 

Сьогодні в державі назріла нагальна потреба створити санологічну службу, на яку б були покладені наступні функції:

1)   здійснення санологічної експертизи проектів законів та інших нормативно правових актів;

2)   консультування органів центральної, регіональної та місцевої влади стосовно управління здоров’ям населення в цілому, санологічної доцільності та ефективності управлінських рішень, розробки та реалізації державної та регіональної політики, спрямованої на формування, збереження та зміцнення здоров’я, підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення або усунення поведінкових факторів ризику основних  причин смерті населення;

3)  розробка та впровадження системи електронного/комп’ютерного санологічного моніторингу і прогнозування здоров’я когорти та популяції;

4)    інтеграція та координація санологічно/валеологічно спрямованих заходів, що плануються та впроваджуються закладами системи охорони здоров’я спільно з багатьма іншими галузями і сферами суспільства, зокрема, освіти, культури, сім’ї та молоді, туризму, фізичної культури і спорту, соціального забезпечення тощо.

5)   розробка та впровадження сучасних інформаційних технологій з метою оптимізації управління здоров’ям індивіда, когорти та популяції, підвищення ефективності управлінських рішень стосовно формування, збереження та зміцнення здоров’я населення;

6)     розробка, апробація та впровадження сучасних ефективних санологічних/валеологічних технологій, стратегій та методик;

7)    здійснення організаційно-методичної допомоги дільничним та сімейним лікарям з питань визначення рівня здоров’я,  донозологічної діагностики та прогнозування розвитку захворювань у пацієнтів, їхніх сімей та прикріпленого контингенту населення з врахуванням факторів ризику, формування валеологічно орієнтованої поведінки та здорового способу життя населення, управління здоров’ям індивіда та когорти, індивідуалізованої первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення або усунення поведінкових факторів ризику основних  причин смерті;

8)    координація діяльності дільничних та сімейних лікарів з питань ведення електронного паспорту здоров’я, збір даних та занесення їх в базу даних системи електронного/комп’ютерного санологічного моніторингу, аналіз та узагальнення інформації, розробка рекомендацій;

9)  консультування населення з питань формування здоров’язберігаючої поведінки та індивідуалізації принципів та вироблення навичок здорового способу життя, застосування санологічних/валеологічних методик,  визначення індивідуального рівня здоров’я,  донозологічної діагностики та прогнозування розвитку захворювань у пацієнтів, планування та впровадження методів превентивної реабілітації.

На наше глибоке переконання, одним з шляхів стабілізації ситуації та поступового виходу з демографічної кризи, поруч з покращанням рівня життя населення, є реформування системи охорони здоров’я на основі превентивної парадигми, створення санологічної служби, збільшення фінансування та широке впровадження сучасних профілактичних та санологічних стратегій, які покликані попередити та усунути причини розвитку багатьох неінфекційних захворювань.