ОПТИМІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

  

Царенко А.В., кандидат медичних наук, доцент

      Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характерізується поглибленням демографічної кризи. Темпи та масштаби депопуляції в Україні – найвищі в Європейському регіоні. Отже, в останні десятиліття в Україні спостерігаються усі ознаки демографічної кризи, що становить загрозу успішному соціально-економічному розвитку держави [1; 2; 14; 15; 16; 17].

Поруч з соціально-економічними причинами значне місце у невпинному поглиблені демографічної кризи посідають соціально-психологічні та поведінкові чинники ризику. Зокрема, відсутність у значної кількості населення мотиваційних установок щодо збереження і зміцнення власного здоров’я, дотримання здоров’язберігаючої поведінки та формування навичок здорового способу життя. Наприклад, поширеність таких шкідливих для здоров’я звичок та факторів ризику хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) як тютюнопаління та зловживання алкоголем, вживання наркотичних та психотропних токсичних речовин, переїдання набули характеру епідемії. За даними МОЗ України [12;13], загальна кількість активних курців в Україні сягає 9,6 млн. осіб; щороку в закладах охорони здоров’я перебуває до 900 тис. осіб з розладами психіки та поведінки внаслідок зловживання алкогольними напоями і понад 700 тисяч українців мають офіційно зареєстровану в медичних установах алкогольну залежність, більше ніж 100 тис. осіб реєструються у зв’язку з немедичним вживання наркотиків, з них близько 6 тис. − неповнолітні.

Більшість населення має низький рівень рухової/фізичної активності. Як зазначено у Резолюції Всеукраїнського форуму “Здорова нація”, який відбувся 13 вересня 2007 р. у м. Києві за участю Президента України В.А. Ющенка, в Україні регулярно займаються фізичною культурою лише 13% українців, обмежена рухова активність – гіподинамія характерна для більшості людей працездатного та похилого віку (відповідно 92-94% та 96-97%).

Результати досліджень, які проводилися фахівцями Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України впродовж 15 років (з 1990 по 2005 рр.) [5], засвідчили значні порушення харчування у мешканців України. Відзначається переважне вживання тваринних жирів (19,5% від загальної калорійності), цукру (17,1%) та недостатнє споживання рослинних жирів (поліненасичених жирних кислот — 5,2% від загальної калорійності), харчових волокон, ретинолу, кальцію та магнію. Кількість калорій, які поступають з вуглеводистою їжею, зросло в середньому на 12,0%, що спричиняє виникнення тригліцеридемії, надмірної ваги тіла, цукрового діабету та атеросклерозу. Порівняння стану харчування з частотою захворювань на ішемічну хворобу серця показало, що у групі з високим рівнем споживання загальних жирів, насичених жирних кислот та холестерину поширеність ішемічної хвороби серця була у 3 – 9(!) разів вища, ніж у групі з їх низьким вмістом в раціонах.

Значне поширення зазначених вище чинників ризику зумовлюють найвищу в Європі захворюваність і смертність наших співвітчизників від хвороб системи кровообігу (63,5% усіх смертних випадків у 2006 р.), від злоякісних новоутворень (11,9 % від загального числа померлих), від зовнішних причин захворюваності і смертності, які включають нещасливі випадки, травми та отруєння, а також самогубства (8,4 %) [7]. 

У майже 30% людей працездатного віку виявляється високий рівень психоемоційної напруги. Це може зумовлювати те, що Україна належить  до держав з високим рівнем суїцидів: щорічно близько 10 тис. наших співгромадян ідуть із життя, наклавши на себе руки, майже стільки, скільки в дорожно-транспортних пригодах, або помирають від туберкульозу [7].  

Але ж, по суті, – це захворювання і смертність від захворювань, які в значній мірі зумовлені поведінкою та способом життя людини і можуть та повинні знижуватися при застосуванні сучасних заходів первинної та вторинної профілактики.

До цього ще слід добавити значну захворюваність і смертність населення внаслідок епідемій туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, наркоманій, які теж значною мірою зумовлені ризикованою поведінкою та недостатнім санітарно-освітнім рівнем населення. На наш погляд, такий стан справ не відповідає ні вимогам часу, ні базовим законодавчим і нормативним документам держави стосовно утвердження профілактичної парадигми системи охорони здоров’я, а також Стратегії ВООЗ “Завдання по досягненню здоров’я для всіх у ХХІ столітті”. В зв’язку з цим, принципово актуальними є питання оптимізації первинної профілактики ХНІЗ, формування навичок безпечної поведінки, свідомого ставлення до свого здоров’я населення, насамперед, молоді.

Досвід країн Європи та деяких країн світу переконливо свідчить, що надзвичайно важливу роль у протидії демографічній кризі, первинній та вторинній профілактиці найбільш поширених захворювань відіграють різноманітні профілактичні програми серед пацієнтів і членів їхніх сімей, гігіенічна освіта та валеологічне виховання, формування у населення мотивацій та навичок здорового способу життя, підвищення рівня санітарної культури тощо. Наприклад, активна пропаганда здорового способу життя в США протягом останніх 30 років, в тому числі принципів збалансованого харчування, дозволила знизити смертність від серцево-судинних захворювань на 40%, при цьому 2/3 всього ефекту зумовлене оптимізацією структури харчування [5; 7]. Переконливим результатом ефективності оздоровчо-профілактичних заходів у країнах Європейського Союзу є суттєве зниження (у середньому на 30%) протягом 1990 – 2000 років захворюваності та смертності від ішемічної хвороби серця та цереброваскулярної патології, тоді, як в Україні протягом останніх десятиліть відзначається істотне (на 20 – 30%) підвищення смертності через зазначені причини [3; 4; 11; 12; 13].

Оскільки більшість ХНІЗ зумовлені способом життя, то зменшення або усунення головних чинників ризику, про які мова йшла вище, дозволило б зменшити на 80% випадки захворювань серцево-судинної системи і цукрового діабету другого типу і на 40 % захворювання на рак [3; 4]. Доведено, що зміни способу життя, правильне харчування дають істотний лікувально-профілактичний ефект, але на рівні організму такий ефект проявляється через 1–2 роки, а на рівні популяції (збільшення середньої тривалості життя, зниження смертності) — через 6 – 10 років [8; 9; 11].

Необхідність посилення роботи щодо формування здорового способу життя та профілактики цих захворювань підкреслена також у Резолюції Всеукраїнського форуму “Здорова нація”. Зокрема, у Резолюції Форуму зазначалося: «Учасники Форуму вважають, що основними завданнями державної політики, справою кожного громадянина і суспільства в цілому в утвердженні здорового способу життя мають бути: Завдання 1. Зменшення шкідливого впливу тютюнокуріння на здоров’я населення. Завдання 2. Зменшення негативних наслідків вживання алкоголю. Завдання 3. Залучення громадян України до регулярних занять фізичною культурою та спортом. Завдання 4. Сприяння раціональному харчуванню населення України. Завдання 5. Широке впровадження соціальної реклами про здоровий спосіб життя. Завдання 6. Реформування системи охорони здоров’я для забезпечення доступності медичної допомоги на засадах суспільної справедливості. Завдання 7. Запровадження системи моніторингу діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо стану громадського здоров’я та заходів з його поліпшення.

Завдяки реалізації цих завдань передбачається досягти збільшення середньої тривалості життя громадян нашої країни в найближчі 5 років до 70 років і до 2020 року до 75 років та зменшення смертності людей працездатного віку в найближчі 5 років на 20%, а до 2020 року – у 2 рази.

У цьому контексті одним з найважливіших завдань сучасної системи охорони здоров’я є формування у населення мотивації для усвідомленого вибору способу життя, надання усім бажаючим рекомендацій щодо індивідуалізації режимів фізичної реабілітації, здійснення моніторингу процесу оздоровлення та разом з системою фізичної культури та виховання створення необхідних умов для реалізації здорового способу життя. Але найбільший парадокс полягає у тому, що у структурі МОЗ України впродовж останніх 10 років, після ліквідації Українського центру здоров’я, відсутня структура, яка б здійснювала організаційно-методичне керівництво та координацію діяльності щодо збереження та зміцнення здоров’я населення, санітарно-гігієнічної просвіти, валеологічного виховання та формування здорового способужиття, як важливої умови та ефективного механізму підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення або усунення поведінкових факторів ризику населення, протидії демографічній кризі. Слід констатувати, що, на жаль, такі напрями, як валеологія/санологія, превентивна реабілітація або оздоровчо-профілактична медицина, незважаючи на пріоритет і досягнення українських вчених у цій галузі та їхній авторитет у світі, досі не здобули належного визнання та реалізації в Україні, не впроваджується система санологічного моніторингу тощо. Отже, не дивно, що переважна більшість населення нічого не робить, щоб зберегти та зміцнити власне здоров’я, щоб усунути або зменшити чинники ризику, не дотримуються принципів та засад здорового способу життя.

На наше глибоке переконання, одним з шляхів стабілізації ситуації та поступового виходу з демографічної кризи, поруч з покращанням рівня життя населення, є реформування системи охорони здоров’я на основі превентивної парадигми, збільшення фінансування та широке впровадження сучасних профілактичних та санологічних стратегій, які покликані попередити та усунути причини розвитку багатьох ХНІЗ, оптимізація діяльності служби здоров’я, зокрема, шляхом відновлення діяльності Українського центру здоров’я. Український центр здоров’я повинен стати головним організаційно-методичним центром МОЗ України з проблем формування, збереження та зміцнення здоров’я населення шляхом сприяння розробці та впровадженню здоров’язберігаючої політики та превентивної парадигми охорони здоров’я, системи санологічного моніторингу та управління здоров’ям населення, ефективних технологій оздоровлення та превентивної реабілітації, утвердження здорового способу життя (ЗСЖ) серед різних категорій населення, формування пріоритету та культури здоров’я у суспільстві.

Стратегічними напрямками діяльності Українського центру здоров’я повинні стати наступні:

1.  Розробка політики та стратегії діяльності МОЗ України  щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я населення, протидії демографічній кризі, впровадження ефективних технологій моніторингу та управління здоров’ям  населення.

2.  Створення (удосконалення) нормативної, інформаційної, організаційної, методологічної та методичної бази, необхідної для діяльності закладів та установ, підпорядкованих  МОЗ України, щодо впровадження стратегій санологічного моніторингу та управління здоров’ям, формування та утвердження ЗСЖ серед різних категорій населення.

3. Стратегічне управління службою здоров’я України, організаційно–методичне керівництво і координація діяльності регіональних центрів здоров’я, розробка на підставі найкращого міжнародного та національного досвіду науково обгрунтованих рекомендацій щодо впровадження сучасних підходів та технологій формування та реалізації ЗСЖ як важливої умови підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення або усунення поведінкових факторів ризику населення, протидії демографічній кризі.

4. Здійснення санологічної експертизи проектів законів та інших нормативно правових актів.

5. Міжвідомча інтеграція та координація на національному рівні санологічно/валеологічно спрямованих заходів, що плануються та впроваджуються закладами системи охорони здоров’я спільно з багатьма іншими галузями і сферами суспільства, зокрема, освіти, культури, сім’ї та молоді, туризму, фізичної культури і спорту, соціального забезпечення тощо, у тому числі, по створенню матеріально-технічних передумов для зміцнення здоров’я, розгортанню руху за провадження засад ЗСЖ.

6. Розробка, апробація, впровадження та ліцезування сучасних ефективних санологічних/валеологічних технологій, стратегій та методик.

7. Сприяння розробці та впровадженню здоров’язберігаючої і санологічно/валеологічно орієнтованої інформаційної політики держави, здійснення санологічної експертизи та моніторингу соціальної реклами та інформаційних матеріалів центральних/національних ЗМІ, розробка рекомендацій щодо усунення виявлених помилок та недоліків.

8. Організаційно–методичне та інформаційне забезпечення закладів охорони здоров’я, освіти, культури, засобів масової інформації, громадських організацій тощо з питань формування стійких мотивацій ЗСЖ, підвищення гігієнічної культури та оздоровлення широких верств населення.

З цих стратегічних напрямків діяльності Українського центру здоров’я визначаються наступні функції:

1. Здійснення на національному рівні моніторингу рівня здоров’я (санологічного моніторингу) населення та розробка на підставі аналізу його результатів рекомендацій для МОЗ України та інших органів державної влади стосовно оптимізації та санологічної доцільності управлінських рішень, розробки та реалізації державної та регіональної політики, спрямованої на формування, збереження та зміцнення здоров’я різних категорій населення.

2. Створення та обслуговування національної бази даних санологічного моніторингу населення, оприлюднення результатів, надання консультацій фахівцям МОЗ України та інших органів державної влади стосовно заходів щодо оптимізації та ефективного управління здоров’ям різних категорій населення.

3. Розробка цільових комплексних міжвідомчих програм, спрямованих на формування валеологічно орієнтованих мотивацій та виховання здоров’язберігаючої поведінки різних категорій населення, створення умов реалізації ЗСЖ, збереження та зміцнення здоров’я,  протидію демографічній кризі, створення матеріально-технічних передумов для зміцнення здоров’я, впровадження ефективних технологій моніторингу та управління здоров’ям населення тощо.

4. Здійснення санологічної експертизи проектів законів та інших нормативно правових актів та розробка рекомендацій щодо оптимізації заходів, спрямованих на формування валеологічно орієнтованих мотивацій у різних категорій населення та створення умов реалізації ЗСЖ як важливої умови підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення або усунення поведінкових факторів ризику населення, протидії демографічній кризі. 

5. Здійснення організаційно–методичного керівництва і координація діяльності регіональних центрів здоров’я, участь у підвищенні кваліфікації та спеціалізації фахівців центрів здоров’я, передатестаційна підготовка фахівців служби здоров’я.

6. Вивчення ефективності роботи регіональних центрів здоров’я з гігієнічного та валеологічного виховання населення, формування ЗСЖ, санологічного моніторингу та управління здоров’ям населення, розробка на підставі найкращого міжнародного та національного досвіду науково обгрунтованих рекомендацій щодо її оптимізації, впровадження сучасних підходів та технологій формування та реалізації ЗСЖ як важливої умови підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення або усунення поведінкових факторів ризику населення, протидії демографічній кризі.

7. Планування, міжвідомча інтеграція та координація на національному рівні заходів, що спрямовані на формування валеологічно орієнтованих мотивацій і здоров’язберігаючої поведінки у різних категорій населення, розгортанню руху за впровадження засад та створення умов реалізації ЗСЖ як важливої умови підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення смертності населення, збільшення тривалості здорового життя та протидії демографічній кризі.

8. Консультування та надання методичної допомоги закладам системи охорони здоров’я, а також освіти, культури, сім’ї та молоді, туризму, фізичної культури і спорту, соціального забезпечення тощо щодо оптимізації та підвищення ефективності санологічно/валеологічно спрямованих заходів.

9. Розробка, апробація та впровадження сучасних ефективних технологій, стратегій та методик превентивної реабілітації та управління індивідуальним здоров’ям.

10. Ліцезування санологічних/валеологічних систем, технологій, стратегій та методик, що передбачають, насамперед, оздоровлення населення на підставі принципів превентивної реабілітації, а також формування, збереження та зміцнення здоров’я із застосуванням у першу чергу профілактичних та реабілітаційних немедикаментозних та нетрадиційних підходів.

11. Консультування та надання методичної допомоги ЗМІ щодо розробки та впровадження здоров’язберігаючої і санологічно/валеологічно орієнтованої інформаційної політики центральних/національних ЗМІ.

12. Здійснення санологічної експертизи та моніторингу соціальної реклами та інформаційних матеріалів центральних/національних ЗМІ, розробка рекомендацій щодо усунення виявлених помилок та недоліків.

13. Видання наочних інформаційно-методичних та освітніх матеріалів з питань формування, збереження та зміцнення здоров’я. 

14. Організація інформаційно-просвітницьких кампаній, приурочених до актуальних проблем впровадження засад та створення умов реалізації ЗСЖ як важливої умови підвищення ефективності первинної та вторинної профілактики найбільш поширених захворювань, зменшення смертності населення, збільшення тривалості здорового життя та протидії демографічній кризі.

15. Організаційно–методичне та інформаційне забезпечення закладів охорони здоров’я, освіти, культури, засобів масової інформації, громадських організацій тощо з питань формування стійких мотивацій ЗСЖ, підвищення гігієнічної культури та оздоровлення широких верств населення.

Таким чином, можна стверджувати, що система охорони здоров'я України виявилася не готовою запропонувати ефективні заходи для подолання демографічної кризи в державі в нових соціально-економічних умовах. Пріоритетне фінансування лікувальних стратегій та надзвичайно дорогої спеціалізованої медичної допомоги, як видно з наведених вище даних, - неефективне, оскільки вони лише безуспішно намагаються подолати наслідки кризи здоров’я.

Отже, без оптимізації системи управління здоров’ям населення (а не хворобою, що ми маємо зараз), створення та розвитку служби здоров’я підпорядкованої Українському центру здоров’я, застосування сучасних ефективних валеологічних/санологічних підходів та інформаційних технологій, забезпечення якісної санологічної підготовки лікарів, реформування системи охорони здоров'я на основі профілактичної парадигми досягти відчутного покращення у сфері громадської охорони здоров'я та виходу з демографічної кризи в Україні неможливо.

         Список літератури:

1. Апанасенко Г.Л. Индивидуальное здоровье: Теория и практика. //Валеология. - 2006. - N 1. - С. 5-13.

2. Апанасенко Г.Л. Книга о здоровье. – К.:Медкнига, 2007. – 132 с.

3. ВООЗ, 2005. Действия общественного здравоохранения в целях улучшения здоров’я детей и всего населения. Доклад о состоянии здравоохранения в Европе. Европейское Региональное Бюро Всемирной организации здравоохранения. – ВОЗ, Копенгаген, 2005. – 154 с.

4. ВООЗ, 2006. Совместная работа на благо здоровья. //Доклад Всемирной организации здравоохранения о состоянии здравоохранения в мире. – ВОЗ, Женева, 2006.

5. Давиденко Н.В. Динаміка особливостей харчування та серцево-судинні захворювання (15-річне дослідження). //Проблеми харчування, 2006, №6. http://www.medved.kiev.ua/arh_nutr/art_2006/n06_3_3.htm

6. Державний комітет статистики України, 2005. Статистичний щорічник України, 2004. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005.

7. Державний комітет статистики України, 2007. Статистичний щорічник України, 2006. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2007.

8. Кабінет Міністрів України, 2002. Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002 – 2011 роки. //Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.02 №14.

9. Кабінет Міністрів України, 2006. Державна програма запобігання та лікування серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань на 2006 - 2010 роки. //Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.06 року № 761.

10. Кабінет Міністрів України, 2007. Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року. //Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.07 р. № 815.

11. Корнацький В.М. Проблеми здоров'я суспільства та продовження життя // К.: ТОВ "Ферзь-ТА", 2006. —136 с.

12. МОЗ України, 2006. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення України та санітарно-епідемічну ситуацію. 2005 рік. /За ред. Ю.В.Поляченка. – К., 2006. – 226 с. 

13. МОЗ України, 2007. Звіт про діяльність галузі у 2006 році. 13.03.2007. //www.moz.gov.ua/ua/main/?docID=7600.

14. Москаленко В.Ф. Пріоритетні напрями протидії глобальним загрозам громадському здоров’ю та міжнародна безпека в охороні здоров’я. //Охорона здоров'я України. – 2007. - № 1. – с.9 – 11.

15. Рада національної безпеки і оборони України. Рішення від 19 вересня 2007 року «Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України». 

16. Ющенко В.А., 2005. “Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я”. // Указ Президента України від 06.12.2005 р. № 1694/2005

17. Ющенко В.А., 2007. Здорова нація – це реальність. Виступ на Всеукраїнському форумі «Здорова нація», 13.09.2007.