ЗДОРОВ'Я. Статистика охорони здоров'я

Г. С. Столяров, Ю. В. Вороненко, М. В. Голубчиков 


«Статистика мережі охорони здоров’я»

Методичні поради

Мережа охорони здоров’я — це сукупність і структура медичних закладів та установ охорони здоров’я з відповідними ресурсами, основними з яких є матеріальні, фінансові та трудові.

Статистика вивчає:

¾ кількість медичних закладів та установ охорони здоров’я у цілому та по окремих видах;

¾ профільну та територіальну структуру медичних закладів;

¾ обсяг ресурсів та їх розподіл у мережі охорони здоров’я;

¾ структуру мережі охорони здоров’я;

¾ стан ресурсів;

¾ рух ресурсів;

¾ ефективність використання ресурсів.

Реформування системи охорони здоров’я України потребує відповідного підходу до виділення ресурсів, їх розподілу та оцінювання ефективності використання. Такий підхід полягає в тому, що ресурси мережі охорони здоров’я розглядаються як елементи ринкових відносин.

Ринкова економіка орієнтована на споживача і базується на таких основних принципах:

¾ різноманітність форм власності на засоби виробництва;

¾ економічна свобода виробника, власника, робітника та споживача;

¾ конкуренція між виробниками;

¾ вільне ціноутворення;

¾ цілісність ринкового механізму (наявність ринку засобів виробництва, грошового ринку, ринку праці та споживчого ринку);

¾ обмежена роль держави.

Стосовно ринку медичних послуг закони попиту і пропозиції мають певні особливості. На відміну від попиту товарів, обсяг яких теоретично не має меж, попит на медичну допомогу обмежений рівнем здоров’я пацієнта. Водночас ціна, як регулятор попиту та пропозиції медичних послуг, має тенденцію до постійного зростання. Це обумовлено двома факторами: розвитком медичних послуг, що надаються при складних, як на сьогодні, хворобах та зростаючим пересічним віком пацієнтів. Це лягає великим тягарем на економіку навіть високорозвинених країн, для багатьох країн він є непосильним.

У зв’язку з цим метою виробників медичних послуг має стати не максимізація прибутку, а досягнення стандартної якості при максимально ефективному використанні фіксованих, обмежених на даний час ресурсів. При цьому до регулюючих функцій держави, зокрема, належить встановлення стандартів якості медичної допомоги.

Процес розподілу ресурсів є одним з головних в управлінні діяльністю медичних закладів. Цей процес має низку аспектів:
Розподіл ресурсів при складанні бюджету ЛПЗ.
Встановлення стандартів і критеріїв для медичних працівників, менеджерів, економістів. У результаті аналізу діяльності ЛПЗ, наявності, потреби та ефективності використання стандарти коригуються.
Контроль використання ресурсів, який в літературі отримав назву управління обсягами та ресурсами меддопомоги (УОР).

У загальному випадку можуть бути два варіанти: направлення пацієнта, що звернувся до конкретного ЛПЗ, до іншого закладу, де йому буде надана спеціалізована допомога, або визначення найбільш доцільного курсу лікування. При цьому визначається клінічна та фінансова доцільність виділення додаткових ресурсів. Якщо клінічні та фінансові міркування знаходяться в конфлікті один з одним, то пріоритет має віддаватися клінічному аспекту. Якщо ж можливі варіанти, то бажано брати до уваги фінансові аргументи.

У практиці систем охорони здоров’я виділяють так звані глобальний та лінійний бюджети. Глобальний бюджет обчислюється на основі подушних витрат, наприклад, на ліжко-день або надану послугу. Такий бюджет, у свою чергу, може розподілятися за окремими підрозділами ЛПЗ (децентралізація бюджетної відповідальності).

Лінійний бюджет передбачає отримання та розподіл доходів по окремих статтях — на харчування, ліки тощо. Такі бюджети звичайно складаються на певний період часу і їх нелегко коригувати при виникненні непередбачених обставин. Вважається, що глобальний бюджет є більш гнучким.

Стрімке зростання витрат на медичну допомогу негативно впливає на її доступність та якість. В останнє десятиріччя в країнах з розвиненою економікою було здійснено систему заходів щодо вдосконалення аналізу і контролю діяльності закладів охорони здоров’я. Перш за все йдеться про такі взаємопов’язані аспекти, як використання ресурсів та якість медичної допомоги. Такі заходи реалізовано за трьома основними напрямами [53].

1. Заходи щодо обмеження витрат на фінансування, регулювання цін на медичні послуги з одночасним вдосконаленням використання матеріальних, фінансових і кадрових ресурсів галузі.

2. Пріоритетний розвиток первинної медичної допомоги та перерозподіл ресурсів на її користь. Розвиток загальної медичної практики та сімейної медицини зменшує потребу в медичних послугах, дає змогу зберегти їх високу доступність.

3. Забезпечення ефективного контролю якості медичної допомоги.

Прогрес медичних технологій призвів до того, що традиційні показники обсягів медичної допомоги або ресурсів (термін лікування, частота госпіталізації, кількість звернень до лікаря, кількість лікарів або ліжок на 10 000 населення та ін.) недостатньо характеризують якість медичної допомоги. Відмічається, що такі показники, як тривалість перебування на лікарняному ліжку, кількість звернень до лікаря та ін., не визначають достовірних значень вартості наданих медичних послуг, бо вони не характеризують структуру та обсяг витрачених ресурсів. Зрозуміло, що вартість одного дня, проведеного хворим в лікарні, за сьогоднішніх технологій обстеження та лікування надзвичайно варіює залежно від виду хвороби та її тяжкості. Ми маємо різнорідні витрати в різних за профілем відділеннях і лікарнях.

Отже, виникла ідея планувати та контролювати витрати на лікування не абстрактних «душ», пересічних пацієнтів, а з урахуванням «подібності» окремих пацієнтів з точки зору структури та обсягів ресурсів на їх лікування. Так були розроблені принципи та методи розподілу пацієнтів на так звані клініко-статистичні групи (КСГ), із забезпеченням при цьому достатньої однорідності груп за клінічними та статистичними характеристиками. Тривалість лікування була прийнята як узагальнюючий показник або еквівалент витрат на один випадок госпіталізації за певною КСГ.

Такий підхід дає змогу використовувати КСГ як для оцінки результатів наданої медичної послуги, так і для планування обсягів окремих видів ресурсів. У літературі відмічається ще одна важлива особливість такого вимірника: наявність істотного статистичного зв’язку між витратами ресурсів і корисними (проміжними і кінцевими) результатами. Це може бути використано при створенні стандартів медичної допомоги, оцінюванні діяльності медичних установ, якості медичних послуг.

У США в 1983 р. систему КСГ було покладено в основу фінансових розрахунків за медичне обслуговування з лікарнями за програмою «Medicare» в порядку попереднього відшкодування витрат на медичне обслуговування. При цьому витрати ресурсів на лікування хворих стали відшкодовуватися лікарям за фіксованими розцінками на підставі КСГ.

Звичайно, впровадження системи породило багато проблем, але досвід її застосування був переконливим. Це сприяло створенню національних версій в багатьох країнах Західної Європи та Японії. При цьому бралася до уваги місцева специфіка, вносилися окремі доповнення або відмінності. Цікаво, що, наприклад, в Японії в основу класифікації були покладені не нозологічні форми, а лікувально-діагностичні технології, які вимірювалися у балах, виходячи з певного вартісного еквівалента.

Певні спроби були здійснені наприкінці 80-х років у СРСР. У 90-х роках в Росії реформування системи охорони здоров’я було орієнтовано в напряму переходу до обов’язкового медичного страхування. Впровадження КСГ сприяє вирішенню низки важливих завдань, зокрема ціноутворення, вдосконалення системи оплати праці. Адже при існуючому затратному принципі фінансування охорони здоров’я доходи медичних закладів та заробіток персоналу не узгоджені з обсягом та якістю лікувально-профілактичної роботи.

Узагальнюючи зарубіжний досвід розроблення, адаптації та впровадження КСГ, автори згаданих публікацій підкреслюють, що вони відображають конкретну специфіку економічних умов, медичної практики, зокрема госпіталізації, та ін. Тому механічне перенесення якої-небудь національної системи в іншу країну не є виправданим. До вищезазначеного додамо, що низки практичних розробок методу КСГ маємо і в Україні.

Розгляд основних принципів ринкових відносин у системі медичного обслуговування дає нам змогу визначити завдання статистичного вивчення мережі охорони здоров’я:

1) вивчення організаційної, профільної та територіальної структури медичних закладів;

2) аналіз ресурсів у контексті відповідних процесів: обсяг ресурсів, їх розподіл у мережі, структура, стан, рух, ефективність використання з урахуванням обсягів, структури, якості наданих медичних послуг і попиту на них.

Аналіз потоків фінансових ресурсів (АФР) повинен базуватися на комплексному уявленні про інституціональну структуру економіки держави, тобто інтеграцію учасників економічної діяльності в загальне ціле потоками ресурсів [91]. Отже, інституціональна структура являє собою джерела, потоки та об’єкти фінансування.

Стосовно охорони здоров’я в АФР включають такі інститути економіки:

¾ бюджетну сферу;

¾ одиниці господарювання;

¾ фонди соціального страхування;

¾ домашні господарства.

У зв’язку з цим при комплексному аналізі ресурсних потоків виділяють п’ять аспектів АФР.

Перший аспект охоплює джерела фінансування та механізми розподілу ресурсів (включно з урядом та роботодавцями) як бюджетної, так і господарської сфер. При цьому первинним джерелом коштів для охорони здоров’я є бюджет, фонд оплати праці та прибуток. Система охорони здоров’я є кінцевим споживачем ресурсів. Кінцевому споживанню може передувати споживання проміжне, тобто формування ресурсів одних інститутів економіки за рахунок інших. Цей аспект АФР являє собою бюджет-
но-страхову модель фінансування охорони здоров’я. Основним завданням є обґрунтування концепції обов’язкового медичного страхування (ОМС) шляхом визначення:

¾ структури населення по засобах включення до ОМС;

¾ співвідношення бюджетних і страхових джерел фінансування, що формують ресурси ОМС;

¾ межі фінансової стабільності та умови фінансування, яке базується на ОМС;

¾ економічні наслідки розвитку системи ОМС.

Це є головним у процесі АФР.

Другий аспект пов’язаний з фінансуванням системи охорони здоров’я за участю населення, коли споживач медичних послуг компенсує витрати на її надання за власний кошт. Це може відбуватися у таких формах:

¾ внески на страхування здоров’я, в тому числі доплати до страхових внесків держави або підприємств та самостійне страхування;

¾ пряма оплата медичної допомоги, в тому числі доплата під час звернення за меддопомогою, яка передбачена базовою програмою ОМС, та витрати на платні послуги.

Самостійне страхування передбачає добровільне медичне страхування, що проводиться повністю або частково за рахунок населення. Добровільне медичне страхування населення буде розглянуто в п’ятому аспекті.

Третій аспект — це вивільнення додаткових фінансових ресурсів за рахунок підвищення ефективної діяльності системи охорони здоров’я.

Тут виділяють два напрями підвищення ефективності використання ресурсів у галузі: зниження технологічних норм витрат при наданні медичної допомоги та ресурсозберігаюча структурна перебудова галузі:

— надання більшого значення профілактичній роботі;

— усунення факторів ризику;

— раннє виявлення захворювань.

Це зумовлює підвищення ролі первинного надання медично-санітарної допомоги, що має більшу медичну, соціальну та економічну ефективність — за деякими даними — у 10 разів, удосконалення спеціалізованої та стаціонарної допомоги, упорядкування мережі закладів охорони здоров’я. Ефективне використання ресурсів галузі дає змогу вивільнити певну їх кількість для реінвестування в галузь, зменшити сукупний попит системи охорони здоров’я на фінансові ресурси.

Четвертий аспект стосується ресурсних потоків, пов’язаних з інститутами соціального страхування.

П’ятий аспект — добровільне медичне страхування та оплата медичної допомоги за прямими договорами підприємств з лікувально-профілактичними закладами.

Сьогодні на страховому ринку України пропонується широкий спектр технологій і програм медичного страхування. Важливим фактором розвитку цього ринку є зацікавленість страхувальника в одержанні якісних медичних послуг за прийнятними цінами.

Як відзначалось, мережа охорони здоров’я — це сукупність і структура закладів з відповідними ресурсами. Статистика вивчає кількість, склад, розміщення установ системи охорони здоров’я. Їх групування проводиться відповідно до чинної класифікації. Кількість установ охорони здоров’я визначається в розрізі окремих видів територій за станом на кінець року. Важливою характеристикою установ є їх потужність.

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів визначається кількістю відвідувань за зміну. При цьому виділяють нормативну потужність у розрахунку на 10 000 населення і фактичну, як середню кількість відвідувань за період. Показник потужності П може бути обчислений за формулами

або ,

де: Н — норматив потужності на 10 000 населення;

N — чисельність населення;

В — норматив кількості лікарських відвідувань на одного жителя за рік;

Д — кількість днів роботи амбулаторно-поліклінічного закладу за рік;

К — кількість змін роботи амбулаторно-поліклінічного закладу на день.

Що стосується стаціонарних закладів, то відповідним показником їх пропускної спроможності є місткість, або забезпеченість стаціонарною допомогою. Вона характеризується показниками ліжкового фонду та його використання.

Забезпеченість населення лікарською допомогою вивчають в двох аспектах: поліклінічної (амбулаторної) та стаціонарної допомоги.

Для амбулаторно-поліклінічного закладу основними показниками забезпеченості є чисельність лікарів і кількості відвідувань як хворими лікаря, так і лікарями хворих на дому. При цьому визначають відношення кількості відвідувань до загальної чисельності населення, а також кількість зайнятих лікарських посад у середньому на одну поліклініку, амбулаторію, диспансер.

Забезпеченість стаціонарною допомогою визначається, в першу чергу, кількістю ліжок, кількістю хворих, що прибули на лікування протягом певного періоду, та кількістю днів перебування хворого в ліжку.

Матеріально-технічні ресурси (МТР) системи охорони здоров’я значною мірою характеризують спроможність останньої задовольнити потреби населення в медичних послугах необхідного обсягу і якості.

До складу МТР входять:

— будинки, споруди;

— обладнання, медична апаратура;

— лікарські препарати;

— продукти харчування;

— одяг;

— м’який інвентар.

Останнім часом в загальному обсязі основних фондів системи охорони здоров’я зростає частка високотехнологічного медичного обладнання та обчислювальної техніки. Це обумовлює значимість статистичного вивчення, особливо для бюджетних установ, розподілу такого обладнання по окремих установах, кількості, структури ринку, руху та використання його. Студенту-статистику, вже знайомому з методами статистичного вивчення основних виробничих фондів та промислового обладнання, останні можуть бути корисною базою для проведення аналізу в галузі охорони здоров’я. При цьому, звичайно, необхідно використовувати можливості сучасного комп’ютеризованого обладнання та його програмного забезпечення. Значне місце має посісти аналіз активної частки фондів і фондовіддачі.

Найчастіше для аналізу матеріально-технічних ресурсів (матеріально-технічної бази) використовують показники, що характеризують:

— фізичний стан основних фондів;

— рівень інженерного благоустрою, санітарно-гігієнічні умови закладу;

— забезпеченість закладів площами;

— виконання планів введення основних фондів;

— динаміку та структуру основних фондів.

Особливе місце в аналізі МТР посідає вивчення ліжкового фонду. Показник обсягу ліжкового фонду характеризує укомплектованість медичних закладів лікарняними ліжками і визначається як загальна кількість ліжок, що знаходяться в лікарняних закладах. Ліжко-день — це день, проведений одним хворим у стаціонарі. Він реєструється в результаті щоденного обліку. Виділяють фактично розгорнуте та кошторисне (середньорічне) ліжко.

Фактично розгорнуте ліжко займає встановлену для нього площу та забезпечене засобами догляду і призначеннями, необхідними для лікування. Розрізняють кількість цілорічних ліжок та їх максимальну кількість, що була розгорнута в один з місяців року.

Кошторисне ліжко — це ліжко, на яке відпущено кошти згідно із затвердженим кошторисом. Цей показник може бути як моментним, так і середнім за період.

Показником виконання плану розгортання ліжок є відношення кількості фактично розгорнутих ліжок до кількості кошторисних.

Розглянемо приклад розрахунку середньорічної кількості кошторисних ліжок.

У лікарнях на 1 січня було розгорнуто 900 ліжок, що відповідало кошторису. Передбачено з 1 липня ввести у дію новий корпус на 200 ліжок. Тоді середньорічна кількість кошторисних ліжок L становить:                          (ліжок). 

Для характеристики використання ліжкового фонду можуть бути використані такі показники:

— забезпеченість ліжками — кількість ліжок на 10 000 населення;

— рівень госпіталізації — кількість госпіталізованих у лікарських закладах на 10 000 населення;

— використання ліжкового фонду — відношення кількості проведених у лікарні ліжко-днів до середньорічної чисельності фактично розгорнутих ліжок. Добуток цієї величини на кількість днів роботи закладу характеризує його пропускну спроможність;

— оборот лікарняного ліжка — середня кількість хворих, які пройшли курс лікування на одному ліжку за рік. Обчислюється як відношення чисельності вибулих із стаціонару хворих на середньорічну кількість ліжок у лікарні;

— зайнятість лікарняного ліжка — середня кількість днів зайнятості ліжка за рік. Обчислюється в цілому по стаціонару та по окремих відділеннях як відношення ліжко-днів, проведених хворими в стаціонарі протягом року, до середньої кількості ліжок;

— середня тривалість перебування хворого на ліжку. Обчислюється як відношення кількості проведених хворими ліжко-днів до кількості вибулих хворих (виписаних і померлих);

— летальність. Обчислюється як відношення кількості померлих у лікарні за звітний період до чисельності вибулих (виписаних і померлих) за цей період.

Аналіз використання стаціонарозамінювальних технологій (СЗТ) може проводитися за допомогою таких показників: 

де dСЗТ — частка осіб, що скористалися СЗТ;

NГ — кількість госпіталізованих;

wСЗТ — коефіцієнт координації СЗТ;

NЦД — кількість хворих у цілодобовому стаціонарі.

Величина wСЗТ показує кількість хворих у цілодобовому стаціонарі, що припадає на одного хворого, який користується СЗТ. Зменшення цього показника певною мірою свідчить про позитивні структурні зрушення.

Завданнями статистичного вивчення трудових ресурсів у мережі охорони здоров’я є:

— аналіз чисельності та структури;

— аналіз розподілу (номенклатура спеціальностей, професійна група, вік, стать, рівень кваліфікації, територія та ін.);

— аналіз динаміки;

— аналіз забезпеченості;

— аналіз підготовки та руху медичних кадрів.

Аналіз чисельності провадиться за допомогою прийнятих у статистиці моментних та інтервальних показників.

Аналіз структури базується на виділенні таких основних категорій працівників охорони здоров’я:

— лікарі;

— середній медичний персонал;

— провізори, фармацевти;

— молодший медичний персонал;

— адміністративно-господарський персонал;

— інженерно-технічний персонал.

Склад лікарів вивчають у розрізі окремих лікарських спеціальностей: терапевти, пульмонологи, ревматологи та ін. Відмітимо, що в цій номенклатурі значаться і статистики. При складанні статистичних звітностей з них виділяють керівників закладів та їх заступників.

Група середнього медичного персоналу складається з фельдшерів, акушерок, медичних сестер, зубних техніків, лаборантів та ін.

До молодшого медичного персоналу відносять сестер-господарок, санітарок, нянь та ін.

Склад працівників закладів охорони здоров’я вивчають по кваліфікації, рівню освіти, стажу роботи за спеціальністю. Важливим аспектом є вивчення розподілу працівників за типом закладів, регіонами, міською та сільською місцевостями, розподілом в науково-дослідних та освітянських закладах, апаратах органів охорони здоров’я.

Процеси руху кадрів (комплектація, заміщення, вибуття) можуть вивчатися за допомогою такої системи показників:

— кількість штатних посад на 10 000 населення;

— процент укомплектованості штатних посад з урахуванням сумісництва;

— кількість незайнятих штатних посад;

— працює фізичних осіб (без зубних лікарів) на 10 000 населення (у тому числі в ЛПЗ без НДУ, НДІ, вищих навчальних закладів за окремими спеціальностями);

— вибуло протягом року;

— направлено на роботу випускників;

— коефіцієнт сумісництва (кількість зайнятих посад на одну фізичну особу);

— процент осіб пенсійного віку та ін.

Крім зазначених вище показників широко використовують такі відносні характеристики [12,55,74]:

— кількість медсестер на одного лікаря;

— кількість лікарняного персоналу в розрахунку на одне ліжко;

— середнє навантаження лікаря:

— амбулаторна допомога: кількість відвідувань (включно на дому) на одного лікаря;

— лікарняна допомога: кількість проведених ліжко-днів у розрахунку на одного лікаря за рік;

— чисельність лікарняного персоналу в розрахунку на одного пацієнта.

Відомо, що ефективність використання ресурсів визначається зіставленням досягнутого результату з ресурсами, витраченими на його досягнення. Практичне визначення ефективності системи охорони здоров’я та окремих її елементів має свої особливості. Вони обумовлені, з одного боку, специфікою споживчих вартостей, що створюються в цій галузі, з іншого — ступенем розвитку ринкових відносин у цій галузі конкретної країни.

В останні роки в Україні стрімко зростає інтерес до цієї проблеми, яка є дуже актуальною, цікавою і водночас складною, з боку фахівців різних спеціальностей, збільшується кількість відповідних досліджень, розробок, публікацій. Існує низка проектів, у рамках яких це відбувається. Як приклад, нагадаємо програму «Здравреформ», на публікації результатів якої ми вже посилалися.

Беручи до уваги структуру та обсяг дисципліни «Статистика охорони здоров’я», вважаємо за доцільне викласти загальні підходи до вирішення цієї проблеми з орієнтацією на економічні методи.

Система охорони здоров’я бере участь у створенні валового внутрішнього продукту; факт надання сьогодні населенню широкого спектра платних медичних послуг потребує використання таких загальновідомих показників, як рентабельність, фондовіддача, продуктивність праці, матеріаломісткість тощо. Що стосується соціальної ефективності, то низку науково обґрунтованих підходів було запропоновано ще за часів соціалістичної економіки.

Проте перенесення, а точніше, адаптація таких відомих нам з минулих часів господарювання підходів і методів у галузь, де відбуваються складні процеси реформування, потребує врахування деяких обставин, а саме стану та специфіки соціально-економічного розвитку нашої держави і того, як вони впливають на етапи реформування, пріоритети та строки впровадження. Тому необхідно мати уявлення про спектр, складність та основні підходи до вирішення проблем, з якими стикаються економіки країн, досвід ринкових відносин у системі охорони здоров’я яких обчислюється багатьма десятиріччями. В цьому плані перш за все радимо читачеві звернути увагу на праці.

Як правило, результати діяльності сфери охорони здоров’я не мають речової форми, яка піддається безпосередньому обліку в натуральних одиницях, а виступають у вигляді корисного ефекту. Здоров’я має споживчу вартість, але не має мінової вартості, тому не існує ринку здоров’я, предметом торгівлі є послуги з охорони здоров’я. Попит на охорону здоров’я — це попит похідний, зумовлений бажанням споживача успішно жити, працювати, споживати. Відмічається ще одна особливість: в умовах ринку максимальна корисність досягається тоді, коли вибір учасників здійснюється за умов повної поінформованості. Але чи має споживач, що захворів (особливо зненацька), достатньо інформації для вибору методу лікування, матеріалів та й самого продавця послуг — медичної установи, лікаря?

Проблему визначення ефективності охорони здоров’я слід розглядати з таких позицій:
Ефективність охорони здоров’я як соціальної системи, яка сприяє розвитку економіки країни шляхом збільшення або збереження трудових ресурсів і підвищення їх якості.
Ефективність окремих заходів (проектів, програм) щодо зниження чи запобігання захворюваності, планування сім’ї, поліпшення довкілля та ін.
Ефективність використання ресурсів системи.

При вивченні ефективності охорони здоров’я слід визначити відповідні критерії та систему показників. Нагадаємо, що критерії — це принцип оцінки ефективності, а показник — модель кількісної характеристики явища. Критерієм ефективності системи охорони здоров’я населення може бути збільшення тривалості життя. Основними узагальнюючими аспектами здоров’я вважаються очікувана тривалість життя та його якість.

Серед показників ефективності охорони здоров’я доцільно виділяти такі, що характеризують зовнішній ефект (соціальний та економічний) і внутрішній (медичний). При цьому розуміють, що перший відображає вплив медичних послуг на суспільне виробництво та умови життя людей, другий — характеризує результати діяльності медичних установ самої галузі.

Схему аналізу ефективності системи охорони здоров’я наведено в табл. 1 СХЕМА АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Соціальний ефект знаходить своє вираження в поліпшенні здоров’я людей та збільшенні тривалості життя. Економічний ефект проявляється у збереженні робочого часу, підвищенні продуктивності суспільної праці. Показниками при цьому можуть бути передчасна смерть і відповідні втрати виробленого продукту; число збережених життів у працездатному віці, інвалідність та її динаміка, приріст виробництва продукту за рахунок зменшення витрат робочого часу, витрати на заходи охорони здоров’я у зіставленні з відповідними обсягами наданих послуг. Медичний ефект характеризується рівнем захворюваності, його динамікою, якістю медичної допомоги та ін.

У зазначеній праці розглядаються деякі методики з визначення економічного ефекту за рахунок зниження тимчасової непрацездатності та економічних втрат від зменшення простою ліжок у лікарняних закладах. Розглянемо їх з відповідними прикладами.

Економічні втрати, спричинені тимчасовою непрацездатністю, досить значні і завдають народному господарству великих збитків. Їх оцінка ґрунтується на даних статистичної звітності.

Оцінка ефективності, що пов’язана зі збільшенням тривалості життя населення, зниженням захворюваності та травматизму, передбачає визначення «збереженої праці»:

Е = Т · N,

де: Е — ефект від зниження втрат робочого часу, пов’язаних зі здоров’ям населення;

Т — обсяг збереженої за рік праці;

N — річний обсяг продукту (ВВП) на одного працюючого.

Цей підхід використовується для оцінювання ефективності охорони здоров’я як системи в цілому, тому його використання при вибіркових обстеженнях захворюваності і збереженої праці в окремих галузях або підприємствах є недоцільним.

У згаданому випадку для оцінювання ефективності заходів щодо зниження рівня захворюваності та пов’язаної з нею непрацездатності можуть бути використані показники збереженого часу та додатково виробленої підприємством продукції.

При цьому   

де: DТ — збережений робочий час завдяки зниженню захворюваності;

З0, З1 — захворюваність з тимчасовою втратою працездатності на 100 працюючих відповідно в базисному та поточному періодах;

N — середньорічна чисельність працівників;

Т — кількість фактично відпрацьованих за рік людино-днів;

DQ — обсяг додаткової продукції;

W — середньорічний виробіток одного працівника.

Розрахунок економічних втрат від простою ліжок в лікарняних закладах передбачає обчислення розрахункової та фактичної вартості одного ліжко-дня шляхом ділення витрат на утримання стаціонару на кількість ліжко-днів відповідно розрахункову або фактичну. При цьому виключаються витрати на харчування та медикаменти, тому що вони проводяться лише відносно ліжок, зайнятих хворими. Різниця між розрахунковою та фактичною вар-
тістю одного ліжко-дня характеризує втрати від простою ліжок. Названі показники доповнюють систему показників використання ліжкового фонду.

Комплексний аналіз мережі медичних закладів потребує вивчення ресурсів структури в контексті її основної діяльності, тобто аналізу діяльності закладів охорони здоров’я.

Аналіз діяльності проводиться диференційовано:

— у розрізі окремих видів медичних закладів (амбулаторно-поліклінічних, стаціонарів, диспансерів, санітарно-епідеміологічних та ін.);

— у розрізі окремих служб або профілів (онкологічні, терапевтичні тощо).

Розглянемо систему цих показників.

Показники діяльності амбулаторно-поліклінічних закладів:

— забезпеченість населення амбулаторно-поліклінічною допомогою;

— навантаження медичного персоналу;

— матеріально-технічна та клініко-діагностична забезпеченість;

— якість та ефективність медичної допомоги.

Забезпеченість населення амбулаторно-поліклінічною допомогою характеризується:

— кількістю лікарняних посад в амбулаторно-поліклінічних закладах на 10 000 населення;

— кількістю відвідувань в середньому на одного жителя за рік.

Крім визначення цих показників необхідно проводити аналіз інформації баз даних, сформованих на основі Талона амбулаторного пацієнта.

Навантаження медичного персоналу під час прийомів у поліклініці та на дому характеризується числом пацієнтів, яким була надана допомога за одну годину роботи лікаря.

Показниками якості амбулаторно-поліклінічної допомоги є активність відвідувань хворих на дому, якість (точність) діагностики, виконання плану профілактичних заходів, рівень захворюваності, летальності та смертності, коефіцієнт дільничності. Він обчислюється як відношення кількості відвідувань хворими конкретної дільниці лікаря, що за нею закріплений, до загальної кількості відвідувань терапевтів поліклініки. Добрими вважаються результати роботи із значеннями цього коефіцієнта 0,8 і більше. Високі значення коефіцієнта свідчать про наявність умов для того, щоб лікар краще був ознайомлений з індивідуальним станом здоров’я окремого пацієнта, умовами його життя, роботи тощо. При обчисленні коефіцієнта слід брати до уваги укомплектованість штатних одиниць дільничних лікарів, чисельність населення дільниці в порівнянні з нормативами, змінність роботи дільничних терапевтів та ін. Якість діагностики оцінюється питомою часткою діагнозів, що були поставлені в амбулаторно-поліклінічному закладі і підтвердились у стаціонарі.

Профілактичну діяльність поліклінічних закладів характеризують:

¾ рівень охоплення населення диспансеризацією;

¾ зниженням рівнів захворюваності, інвалідності та летальності серед диспансеризованих;

¾ обсяг щеплення населення та ін.

Діяльність стаціонарних закладів характеризується показниками, серед яких слід виділити такі групи:

¾ забезпеченість населення стаціонарною допомогою;

¾ навантаження медичного персоналу;

¾ матеріально-технічна забезпеченість;

¾ якість стаціонарної допомоги та її ефективність.

Методики обчислення перших трьох груп показників було розглянуто вище в контексті відповідних ресурсів. Що стосується показників якості та ефективності, то їх, перш за все, слід обчислювати за даними, що містять «Звіт лікувально-профілактичного закладу», «Статистична карта хворого, який вибув із стаціонару», «Медична карта стаціонарного хворого».
Кінець захворювання (рос. исход заболеваний) — кількість хворих, що вибули зі стаціонару (виписані плюс померлі). Зіставляється з іншими результатами: поліпшення стану здоров’я, без змін, погіршання стану здоров’я, летальні випадки.
Летальність у стаціонарі — відношення кількості хворих, що померли в стаціонарі, до кількості хворих, що вибули зі стаціонару.

Названі показники вивчаються в цілому по стаціонару, спеціалізованих відділеннях та в розрізі захворювань, що найбільш часто потребують госпіталізації.
Середня тривалість лікування хворого з даною нозологічною формою захворювання — відношення середньої кількості ліжко-днів, проведених виписаними хворими з даною нозологією, до кількості хворих з даною нозологією, котрі були виписані. Цей показник треба аналізувати, беручи до уваги окремі періоди лікування.

Виділяють такі періоди:

перший період — від моменту госпіталізації хворого до огляду лікарем-спеціалістом;

другий період — клініко-діагностичне обстеження та встановлення клінічного діагнозу;

третій період — активне лікування;

четвертий період — реабілітація;

п’ятий період — після виписування зі стаціонару.

Слід також враховувати строки лікування оперованих хворих, тривалість їх перебування на ліжку (у розрізі окремих нозологічних груп).
Розподіл хворих за частотою тривалості перебування в стаціонарі — відношення кількості хворих з даною нозологічною формою, що лікувалися в стаціонарі протягом визначеного періоду t, до кількості хворих з тією ж нозологією, що були виписані зі стаціонару. На практиці t приймають рівним: 1—3, 4—7, 8—14, 15—30, більше 30 днів.
Охоплення хворих спеціальними методами обстеження (рентгенологічне, електрокардіологічне та ін.) — частка відповідних хворих у загальній чисельності хворих, які були виписані зі стаціонару.
Середня кількість спеціальних обстежень на одного хворого — відношення числа обстежень конкретного виду, що були проведені в стаціонарі, до кількості хворих, що були виписані зі стаціонару.

Показники 5, 6 обчислюються в цілому по стаціонару за окремими нозологічними формами.
Частка хворих, проконсультованих лікарями-спеціалістами.
Своєчасність та якість діагностики може бути визначена за допомогою таких коефіцієнтів:



Частота побічної дії лікарських препаратів — відношення кількості випадків побічної дії до кількості хворих, що отримували препарати.
Середня кількість процедур, наданих одному хворому — відношення кількості наданих процедур до кількості хворих, що вибули зі стаціонару.

Показники 9, 10 обчислюються по спеціалізованих відділеннях та окремих нозологічних формах захворювань.
Хірургічна активність стаціонару — відношення кількості хворих, прооперованих у стаціонарі (відділенні), до кількості хворих, вибулих зі стаціонару (відділення). Показник характеризує частоту застосування хірургічних втручань при лікуванні хворих у стаціонарі. Для оцінки діяльності хірургічних відділень цей показник слід обчислювати окремо для різних профілів закладів, складу госпіталізованих хворих, хірургічної активності лікарів.
Питома частка планових операцій в загальному обсязі хірургічних втручань.

Кожен випадок смерті в стаціонарі є підставою для ретельної перевірки обґрунтованості діагнозу захворювання і призначеного лікування для виявлення можливих помилок і вад медичного обслуговування. Процедура розтину відповідним чином задокументовується. За наявності розбіжності між клінічним і патологоанатомічним діагнозами обов’язковою є реєстрація причин цього: недостатнє обстеження хворого, об’єктивні ускладнення (перебування хворого в несвідомості та ін.), невідповідність даних анамнезу, лабораторних і клінічних досліджень тощо.
Частота патологоанатомічних розтинів обчислюється як відношення кількості проведених патологоанатомічних розтинів до кількості хворих, померлих у стаціонарі за відповідний період.

Якість та ефективність стаціонарної медичної допомоги характеризують такими показниками:

¾ летальність;

¾ частота розбіжностей між клінічними та патологоанатомічними діагнозами;

¾ частота післяопераційних ускладнень;

¾ строки госпіталізації хворих, які потребували екстреного хірургічного втручання.

Особливої уваги потребує вивчення причин смерті хворих протягом першої доби перебування в стаціонарі. Проводячи аналіз летальності, слід порівнювати показники летальності хворих на конкретну хворобу в стаціонарі та летальності вдома. При цьому може виявитися той факт, що вдома померли тяжко хворі, або такі, що були безпідставно рано виписані зі стаціонару, або такі, котрі не були госпіталізовані, але потребували цього.

Показниками стану медичної допомоги на догоспітальному етапі, що характеризують якість роботи лікарських дільниць, станцій і відділень швидкої і невідкладної медичної допомоги, ефективність їх співпраці зі стаціонарними закладами, є:

1. Строки госпіталізації хворих при раптових захворюваннях:

а) відношення кількості хворих, доставлених до стаціонару протягом перших шести годин з моменту захворювання, до кількості всіх хворих, доставлених до стаціонару внаслідок раптового захворювання, %;

б) те саме, але для хворих, доставлених до стаціонару пізніше, ніж через 24 години після раптової недуги.

Ці показники обчислюються при випадках гострого апендициту, при важких травмах, захворюваннях дітей у віці до одного року та ін. Аналізуючи ці дані, можна з’ясувати причини несвоєчасності госпіталізації, пізніх звернень хворих по медичну допомогу, виявити факти відмови від госпіталізації, діагностичні та тактичні помилки лікарів позалікарняних закладів.

2. Якість діагностики при направленні хворих до стаціонару (%) характеризується відношенням кількості випадків розбіжностей діагнозів, встановлених перед направленням до стаціонару, з діагнозами клінічними до кількості хворих, вибулих зі стаціонару. Зазначимо, що в медицині існують загальноприйняті методики визначення кількості таких розбіжностей.

3. Внутрішньодобова летальність (%) є відношенням кількості померлих протягом першої доби з моменту госпіталізації до кількості хворих, вибулих зі стаціонару. Показник обчислюють як за окремими нозологічними формами, так і за окремими профілями.

Значний практичний інтерес являє собою аналіз показників, що характеризують своєчасність і якість надання швидкої та невідкладної медичної допомоги населенню на догоспітальному етапі. Аналіз провадиться за даними стаціонарів та амбулаторно-поліклінічних закладів.

4. Частота обстежень хворих до госпіталізації (%) — це відношення кількості хворих, обстежених до госпіталізації, до кількості госпіталізованих хворих.

Аналогічно обчислюються показники «частково» або «повністю» обстежених хворих. Критерій повноти обстеження визначається експертами. Ці показники зумовлені багатьма факторами, серед яких — характер і тяжкість захворювання, етап госпіталізації, можливості лікувально-профілактичного закладу тощо.

5. Частка планових хворих у загальній кількості хворих, госпіталізованих за відповідний період (%). Визначається також по окремих вікових групах, нозологічних формах тощо.

6. Середня кількість днів очікування хворими планової госпіталізації обчислюється як відношення загальної кількості людино-днів, проведених плановими хворими до госпіталізації з моменту встановлення показань достаціонарного лікування, до кількості хворих, які були госпіталізовані в плановому порядку і вибули зі стаціонару.

7. Частота обстежень хворих на догоспітальному етапі з числа тих, що госпіталізовані в плановому порядку, обчислюється як відношення кількості хворих, обстежених до госпіталізації, до кількості хворих, вибулих зі стаціонару та госпіталізованих у плановому порядку.

8. Частота надходжень хворих до стаціонару у різні періоди часу (%) визначається відношенням кількості госпіталізованих хворих в окремий день тижня до кількості хворих, госпіталізованих протягом усього тижня. Аналогічно можна визначати цей показник для окремих місяців року. Такі дані в розрізі окремих відділень стаціонару дають змогу ефективніше планувати роботу останніх.

Практичний інтерес являє собою вивчення складу госпіталізованих за такими ознаками, як місце проживання (місто, село), вік, стать та ін.

Діяльність закладів охорони здоров’я дітей та материнства характеризується, крім вищезгаданих, й системою спеціальних показників.

Основними показниками діяльності дитячих медичних закладів є:
Середньорічна чисельність хворих дітей, взятих на облік в районі діяльності поліклініки.
Середньорічна чисельність дітей, що припадає на одну дільницю. Показник обчислюється як загалом по числу дітей, так і для дітей у віці до одного року.
Частка дітей (%), що відвідує дитячі заклади. Цей показник впливає на навантаження дільничних лікарів і на організацію їх роботи.
Частка профілактичних відвідувань лікаря.
Частота виявлення інфекційних захворювань у поліклініці (%) обчислюється як відношення кількості дітей, хворих на дизентерію (або скарлатину), що виявлені під час звернень в поліклініку, до кількості дітей, в яких у поточному році було зареєстровано подібне захворювання.
Частота попадання під нагляд дітей на першому місяці життя (%) являє собою відношення кількості дітей, взятих під нагляд на першому місяці життя, до кількості дітей, взятих під нагляд лікарів у віці до одного року.
Раннє охоплення лікарським наглядом новонароджених обчислюється як відношення кількості дітей, взятих під нагляд у перші три дні після виписки з пологового будинку, до кількості новонароджених, взятих під нагляд, і народжених у матерів, які проживають у даному районі.
Систематичність спостереження дітей лікарем (%) обчислюють як відношення кількості дітей першого року життя, що перебували під наглядом лікаря без тривалих перерв (більше одного місяця), до кількості дітей, що досягли одного року життя.
Середня кількість відвідувань, що припадає на одну дитину, яка досягла одного року життя, обчислюється як для відвідувань в поліклініці, так і вдома. Являє собою відношення кількості відповідних відвідувань на першому році життя до кількості дітей, що досягли віку один рік.
Частота вакцинації — це частка дітей, що пройшли вакцинацію, в загальній кількості дітей, що досягли віку один рік.
Індекс здоров’я — відношення кількості дітей, що не хворіли протягом року жодного разу, до кількості дітей, котрі досягли віку один рік.

Показниками діяльності пологового будинку є:

1. Процент жінок, взятих під нагляд жіночої консультації своєчасно (до трьох місяців вагітності), серед усіх вагітних, взятих під нагляд жіночої консультації протягом року.

2. Процент жінок, взятих під нагляд пізно (після семи місяців вагітності).

3. Процент вагітних, що жодного разу не відвідували жіночу консультацію і народили в поточному році.

4. Середня кількість відвідувань жіночої консультації — відношення кількості відвідувань жіночої консультації до моменту пологів жінками, які народили в поточному році, до кількості породіль, що перебували під наглядом жіночої консультації.

5. Процент жінок, що закінчили вагітність пологами, — це відношення числа жінок, що народили протягом року (в строк і передчасно), до числа жінок, що народили в строк і передчасно, плюс число вагітних, що зробили аборт.

6. Процент жінок, що закінчили вагітність передчасними пологами, обчислюється як відношення числа таких жінок до числа жінок, які народили в строк, плюс ті, що народили передчасно.

7. Процент жінок, які закінчили вагітність абортами, — це відношення числа таких жінок до числа жінок, що закінчили вагітність пологами, плюс число жінок, які закінчили вагітність абортами.

8. Процент жінок, що народили раніше строку, встановленого жіночою консультацією, на 15 діб і більше, серед породіль, що мали декретну відпустку.

9. Процент жінок, що мали токсикози у першій та другій половині вагітності.

10. Повнота обстежень на резус-фактор — це відношення числа жінок, що пройшли відповідне обстеження, до числа жінок, що закінчили вагітність у поточному році (пологами або абортом).

Крім цього, обчислюють показники, що характеризують частоту специфічних захворювань та ускладнень серед породіль, частоту недоношеності та летальність дітей за окремими нозологічними формами тощо.

Аналіз діяльності диспансерів провадиться з урахуванням поставлених перед ними основних завдань, якими є:

¾ підвищення якості обслуговування населення шляхом надання спеціалізованої допомоги;

¾ підвищення кваліфікації лікарів загального профілю по відповідних спеціалізаціях;

¾ впровадження в практику лікувально-профілактичних закладів сучасних методів профілактики, діагностики та лікування.

Структура, організація роботи, показники діяльності й система обліку різних типів диспансерів і диспансерних відділень мають свої особливості.

Протитуберкульозний диспансер проводить прийом хворих, які звертаються вперше за направленнями лікувально-профі­лактичних закладів, у випадках, коли виникає підозра на хворобу. Крім згаданих вище показників якості роботи лікувально-профілактичних закладів використовують спеціальні показники, якими є:

1) рівень первинної та загальної захворюваності, показники смертності в районі діяльності диспансеру;

2) повнота та своєчасність протитуберкульозної вакцинації новонароджених, дітей, підлітків, а також дорослих (за наявності відповідних показників);

3) своєчасність ізоляції та госпіталізації хворих на відкриту форму туберкульозу;

4) рівень госпіталізації;

5) повнота та ефективність нагляду за особами, що перебували у контакті з хворими-бацилоносіями.

Під наглядом онкологічного диспансеру перебувають хворі з новоутвореннями, особи з підозрою на злоякісні пухлини та хворі на деякі хвороби, що можуть спричинити онкологічне захворювання.

До спеціальних показників діяльності онкологічних диспансерів і відділень відносять такі:

1. Обсяг та ефективність масових та індивідуальних профілактичних оглядів, що проводяться з метою раннього виявлення хвороби.

2. Питома вага хворих, які прожили менше року від кількості хворих, що захворіли в попередній рік.

3. Обізнаність населення щодо ранніх ознак онкологічних хвороб.

4. Охоплення онкологічних хворих спеціальними методами лікування, що обчислюється (у %) як відношення числа хворих, які пройшли спеціальне лікування, до числа хворих, виявлених вперше. Показник характеризує своєчасність виявлення та рівень лікувальної допомоги, проте залежить від кількості осіб, що відмовилися від спеціального лікування, а також тих, котрі мають відповідні протипоказання.

5. Контингент хворих, які прожили п’ять і більше років. Це частка хворих, котрі перебувають на обліку п’ять і більше років, у загальному числі осіб, які перебувають на обліку за станом на кінець року.

Вивчаються також й такі показники, як частка хворих із запущеними формами хвороби серед візуальних форм раку, аналізуються причини цього явища.

Оцінка діяльності санітарно-епідеміологічних закладів характеризується системою таких показників:
Характеристики інфекційної захворюваності населення даної території.
Санітарно-гігієнічна характеристика об’єктів, що перебувають під наглядом СЕС:

¾ розподіл об’єктів нагляду за групами санітарно-епідеміологічного стану;

¾ санітарно-гігієнічні характеристики територій.
Показники оперативної діяльності санітарно-епідеміологічних служб.
Показники діяльності спеціалістів певних груп (лікар-гігієніст, лікар-епідеміолог, лікар-бактеріолог, лікар-лаборант).

У практиці оцінювання діяльності лікувально-профілактичних закладів широко використовують й комплексні підходи, метою яких є одержання узагальнюючих, інтегральних оцінок. Таким, зокрема, є метод, що базується на моделі кінцевих результатів (МКР).

Реалізація МКР включає такі етапи:

1) вибір показників, що характеризують діяльність лікувально-профілактичного закладу;

2) встановлення нормативних значень вибраних показників.

Діяльність закладів охорони здоров’я за кінцевими результатами оцінюється з урахуванням стану і динаміки здоров’я обслуговуваного населення. Результати, досягнуті за окремий період (фактичні дані), порівнюються з нормативними, відхилення оцінюються певним чином у балах.

Система показників, включена до МКР, складається з:

1) показників результативності (ПР), що відображають кінцевий результат (загальна захворюваність, смертність, відновлення працездатності тощо);

2) показники дефектів діяльності (ПД).

ПР характеризують рівень досягнення завдань, поставлених перед закладом, який визначається шляхом порівняння досягнутих значень з нормативними (запланованими).

Нормативи встановлюються з урахуванням:

¾ багаторічної динаміки показників у регіоні;

¾ середньорегіонального (або профільного) рівня;

¾ темпів зміни показників внаслідок організаційних і лікувально-профілактичних заходів, які плануються.

Нормативні значення ПД дорівнюють нулю, оскільки відповідних фактів (наявність запущених випадків соціально значущих хвороб, випадків раптової смерті осіб, які не перебувають під наглядом лікаря, обґрунтовані скарги тощо) не повинно бути. ПД вимірюються як в абсолютних, так і у відносних величинах.

ПР і ПД підбираються з урахуванням специфіки об’єкта, діяльність якого оцінюється.

Для кожного ПР визначається оцінка досягнення нормативного значення — від 1 до 10 балів (на практиці при правильному підборі показників зазвичай від 3 до 6 балів). Рівень оцінки визначається експертним шляхом і характеризує відносну цінність даного показника серед інших. Для кожного ПР і ПД встановлюється ціна одиниці відхилення в балах.

Реалізацію МКР розглянемо на умовному прикладі (табл. 2) УМОВНІ ШКАЛИ ОЦІНКИ МКР.
«Вартість» досягнення нормативів встановлюється для кожного показника і характеризує рангове значення (значущість) цього показника серед інших.

У даному прикладі для першого показника нормативне значення 8,0 оцінюється в 5 балів. Відхилення, що дорівнює 1 на 1000 населення, оцінюється в 2 бали. При цьому знак «±» в графі 5 показує, що при перевищенні його значення відносно нормативу оцінка буде зменшена. Таким чином, якщо фактична смертність за період, який аналізується, становила, наприклад, 8,7‰, то оцінка цього показника визначається як:

5 – (8,7 – 8,0) ´ 2 = 3,6 (бала).

Для другого показника при досягненні фактичного значення 12,4% маємо оцінку:

3 + (12,4 – 12,0) ´ 1 = 3,4 (бала).

Інтегральний показник — коефіцієнт досягнення результату (КДР) визначається відношенням реально досягнутої суми балів (за мінусом балів по ПД) до суми оцінок нормативних значень:


де: ОПР — оцінка показників результативності;

ОПД — оцінка показників дефектів;

ОНЗ — оцінка нормативних значень;

k, m, n — відповідно число ОНЗ, ОПД та ОПР; k = m + n.

У нашому прикладі маємо три скарги, тобто (бала).

Тоді 

Очевидно, що значення КДР практично завжди буде менше одиниці.

Система оцінювання діяльності лікувально-профілактичних закладів потребує чіткого визначення критеріїв якості та стандартів медичної допомоги (СМД).

СМД включають стандарти лікування (СЛ) і стандарти медичного нагляду (СН). СЛ містять для кожної КСГ мінімально необхідний обсяг лікувальних і діагностичних процедур і маніпуляцій, які має отримати пацієнт, а також конкретні умови (вимоги), що їх має задовольняти стан хворого, який пройшов курс лікування. СН визначають мінімальний обсяг обстежень і досліджень, а також характеристики стану пацієнтів, що перебувають під диспансерним наглядом. СМД визначаються як по окремих клініко-статистичних групах, так і по окремих нозологічних формах з урахуванням ступеня тяжкості та супутніх захворювань.

Фрагмент таблиці моделі кінцевих результатів діяльності районних медичних об’єднань міста наведено в додатку 3, фрагмент системи показників, включених у модель, — у додатку 4.

Будь-які оцінки є умовними, абстрактними. Особливо це стосується, мабуть, усіляких комплексних, інтегральних чи узагальнюючих оцінок. Проте їх використання є виправданим і можливим, тому що вони дають можливість порівнювати фактичні результати діяльності певної структури з нормативними або з результатами іншої структури.

Важливо, щоб система контролю якості медичної допомоги охоплювала всі її рівні:

¾ лікар — хворий;

¾ структурний підрозділ;

¾ лікувально-профілактичний заклад;

¾ територіальне медичне об’єднання.

Підкреслимо, що впровадження науково обґрунтованої системи стандартів медичної допомоги є важливою складовою реформування системи охорони здоров’я. Воно сприяє визначенню орієнтирів сучасних технологій та засобів лікування, підвищенню ефективності використання наявних ресурсів, захисту населення від неякісного медичного обслуговування.

Сподіваємося, що усе викладене дасть змогу читачеві чітко усвідомити, з одного боку, спектр і важливість проблем, пов’язаних з оцінкою діяльності системи охорони здоров’я, а з іншого — значущість ролі статистичних методів і, зрозуміло, статистиків у їх вирішенні.