Теоретичні засади страхування

 Шекера Олег Григорович, доктор медичних наук, доцент, магістр державного управління

Страхова справа в Україні сьогодні набуває особливого значення. В умовах становлення ринкової економіки необхідне чітке правове регулювання вітчизняного страхового ринку, всіх видів страхових послуг. Страховий ринок України все більше розвивається, розширюються сфери страхової діяльності, формуються правові основи страхової справи. 

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються через сплату громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхове право України базується на загальних і специфічних принципах, властивих національним праву і законодавству.

До основних принципів страхового права належать: законність, нормативність, самостійність, індивідуальність, неповторність, нестандартність, моментальність, непередбачуваність, своєчасність, практичність, конкретність.

Страхування ґрунтується на таких спеціальних принципах:

вільний вибір страховика і виду страхування;

страховий інтерес випливає з права власності чи володіння тим чи іншим об’єктом;

ризик у страхуванні – ймовірна подія чи сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування;

найвища довіра (це означає, що страхувальник зобов’язаний повідомити страховику всі відомі йому обставини, що можуть впливати на ризик);

безприбутковість страхових відшкодувань і виплат;

франшиза – визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком; розрізняють умовну франшизу (використовується в особистому страхуванні) та безумовну франшизу (відповідальність страховика визначається розміром збитку за вирахуванням франшизи);

суброгація (передавання страхувальником страхових прав на стягнення заподіяної шкоди з третіх – винних осіб);

контрибуція (право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати за відшкодування збитків);

співстрахування (страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками);

перестрахування (другорядне розміщення ризику, коли страховик страхує ризик виконання всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика).

Характерними ознаками страхування є наявність асоціації осіб, що діє на принципах взаємності та відплатності.

Соціально-економічна суть страхування визначається тим, що за рахунок внесків, які здійснюються юридичними особами і громадянами, створюються страхові фонди, які використовуються для компенсації особам, що постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій або інших передбачених у законі подій.

    У соціальному плані страхування захищає особисті інтереси фізичних та юридичних осіб і забезпечує соціальну і політичну стабільність у суспільстві.

Сутність і призначення страхування найповніше проявляється через його функції. Найважливіші з них:

функція формування спеціального страхового фонду грошових коштів як плата за ризики, які беруть під свою відповідальність страхові компанії;

компенсаційна функція страхування щодо відшкодування збитків та особистого забезпечення громадян, яка дає право лише тим фізичним і юридичним особам, котрі є учасниками формування страхового фонду;

превентивна функція (запобігання страховому випадку й мінімізація збитку), яка передбачає широкий комплекс заходів, спрямованих на недопущення чи зменшення негативних наслідків, викликаних надзвичайними ситуаціями;

ризикова функція страхування, що полягає у передачі за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством чи договором страхування;

заощаджувальна функція страхування, що дає можливість за рахунок договору страхування відкласти заздалегідь обумовлену страхову суму через сплату періодичних страхових премій.

Зазначені функції є специфічними для страхування. Крім того, у сфері страхової діяльності можуть виявлятися й інші функції цього явища, а саме: репресивна (це заходи, спрямовані на усунення наслідків небажаних подій), визначення ціни при формуванні страхових тарифів тощо.

Ринкові відносини відкривають широкий простір для господарської ініціативи, відповідно до цього розширюється перелік ризиків, які можуть бути об’єктом страхування.

Сукупність відносин страхування можна розділити на п’ять галузей (майнову, соціальну, особисту, відповідальності, підприємницькі ризики).

 Для безпосередньої організації страхових відносин підгалузі поділяються на види страхування. Страховики мають право займатися видами страхування, визначеними в ліцензії.

Види страхування враховують конкретні страхові інтереси організацій, підприємців і громадян, дають змогу охопити страховим захистом від найрізноманітніших страхових випадків широке коло об’єктів.

Страхові правовідносини між страховиком і страхувальником можуть бути позадоговірними, тобто обов’язковими для сторін, і договірними, що виникають після волевиявлення суб’єктів щодо укладання договору страхування. А тому на практиці розрізняють дві основні форми страхування: обов’язкову і добровільну. За методами здійснення страхування також поділяється на обов’язкове і добровільне.

У статті 6 Закону України “Про страхування” наведений перелік видів обов’язкового страхування, що здійснюються. Дія цього закону не поширюється на державне соціальне страхування, яке теж є обов’язковим. До складу обов’язкового страхування українським законодавством віднесено такі види:

державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори;

державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

державне обов’язкове страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;

державне особисте страхування працівників митних органів, працівників прокуратури і службових осіб податкових інспекцій та державно-контрольної служби країни;

державне страхування життя і здоров’я народних депутатів;

державне обов’язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони, а також членів добровільних пожежних дружин (команд);

державне страхування спортсменів вищих категорій;

державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

державне страхування працівників державної лісової охорони;

страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;

страхування життя і здоров’я суддів;

державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

страхування працівників замовника авіаційних робіт та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;

страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт;

страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

страхування авіаційних суден;

обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;

страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

На відміну від обов’язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, обумовленого договором. Це має виняткове значення, бо страхове відшкодування виплачується лише тоді, коли страховий випадок відбувся у період страхування.

Основними видами добровільного страхування є такі:

страхування життя (компанії, що отримали ліцензії на страхування життя, не можуть займатися іншими видами страхування);

страхування від нещасних випадків – “ризикове страхування”;

медичне страхування передбачає оплату медичних витрат у разі виникнення визначеної договором страхування хвороби;

страхування здоров’я на випадок хвороби;

страхування наземного транспорту (крім залізничного);

страхування залізничного, повітряного та водного транспорту;

страхування вантажів і багажу;

страхування на випадок пожеж і стихійних явищ;

страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного та водного транспорту;

страхування відповідальності перед третіми особами;

страхування кредитів, інвестицій, фінансових ризиків і судових витрат;

страхування виданих і прийнятих гарантій;

страхування майна.

Міжнародне право більшості держав світу тлумачить обов’язкове страхування як необхідність захисту третіх осіб, коли їм заподіяно шкоду. Тому, як правило, обов’язкова форма страхування найпоширеніша у страхуванні відповідальності. А особисте і майнове страхування проводяться виключно  добровільно.

Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов’язкового, так і добровільного страхування.

Раціональне поєднання обов’язкового та добровільного страхувань робить можливим сформувати таку систему, яка забезпечить універсальний обсяг страхового захисту суспільного виробництва і громадян країни.