Людство, навколишнє середовище та глобальні екологічні проблеми

Шекера Олег Григорович

доктор медичних наук, доцент, магістр державного управління 

Царенко Анатолій Володимирович

кандидат медичних наук, доцент 

      Екологічна ситуація на планеті з кожним роком ускладнюється. Це пов'язано із постійно наростаючою потужністю промислових підприємств, відкриттям нових заводів і фабрик, а також збільшенням кількості транспортних засобів, зростанням виробництва та використанням мінеральних добрив і отрутохімікатів, появою нових технологічних процесів, хімічних речовин, виробів тощо. 

       Все це призводить до значного забруднення довкілля. Тільки в атмосферне повітря планети щорічно потрапляє до 200 млн. тонн оксиду вуглецю, 50 млн. тонн оксиду азоту, 145 млн. тонн оксиду сірки, 50 млн. тонн вуглеводнів, близько 700 млн. м3 техногенних і побутових газів. У світовому сільському господарстві щорічно використовується 500 млн. тонн мінеральних добрив, 3 млн. тонн отрутохімікатів, які після часткового перетворення змиваються у природні водойми (А.М. Сердюк, 1995; В.М. Трахтенберг, 1997). 

       В цілому організм людини досить добре пристосований до змін навколишнього середовища, і це є основною ознакою доброго здоров'я, до факторів якого належать повітря, вода, грунт, їжа, умови праці, харчування, побуту, навчання, відпочинок, які залежать від соціального устрою суспільства. В свою чергу, на здоров'я впливає як природне, так і соціальне середовище, що оточує людину.

      Всі процеси в біосфері взаємозалежні. Людство - лише незначна частина біосфери, а людина є лише одним із видів органічного життя - Homo sapiens (людина розумна). Розум виділив людину з тваринного світу і дав йому величезна могутність. Людина протягом століть прагнула не пристосуватися до природного середовища, а зробити його зручним для свого існування. Тепер ми усвідомили, що будь-яка діяльність людини впливає на навколишнє середовище, а погіршення стана біосфери небезпечно для всіх живих істот, у тому числі і для людини. Всебічне вивчення людини, її взаємовідносин із навколишнім світом призвели до розуміння, що здоров'я - це не тільки відсутність хвороб, але і фізичний, психічний і соціальний добробут людини. Здоров'я - це капітал, даний нам не тільки природою від народження, але і тими умовами, у яких ми живемо.

     За визначенням російського академіка-медика В. П. Казначеєва, екологія людини - комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров'я населення, вдосконалення виду Homo sapiens. За сучасними уявленнями, екологія людини - це спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-6іологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою.

     Екологія людини розглядає людський організм і середовище його існування в єдності як цілісну систему, в якій істотне значення мають не лише складові елементи, але й їхній зв'язок, характер і динаміка цього зв'язку. Таке вивчення системи “людина - середовище" не характерне для жодної з інших медичних дисциплін, понятійні засоби яких розраховані на виділення окремих елементів і роз'єднане вивчення їхніх властивостей та будови. 

     Виходячи з цього, об'єктом вивчення екології людини слід вважати систему “людина - навколишнє середовище", або антропоекосистему, що є територіальною системою, в межах якої однотипна (міська, сільська тощо) людська популяція взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовищем і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров'я населення. Антропоекосистеми є складовими частинами соціоекосистем відповідного ієрархічного рівня.

     Навколишнє середовище - це середовище мешкання і виробничої діяльності людини. Навколишнє середовище - це світ, частково даний нам природою, частково це світ, змінений людською діяльністю.

     Можна припустити, що існує дві моделі навколишнього середовища: відкрита і закрита (замкнута). Замкнута модель навколишнього середовища створена природою мільйони років тому і передбачає цілком безвідхідне виробництво. Відкрита модель навколишнього середовища почала існувати з тих пір, коли людина проголосила себе »царем природи». Відтоді вона почала повертати течії річок, рівняти гори, насипати терикони, забруднювати відходами навколишнє середовище. Наприклад, легковик на 1000 км пробігу спалює стільки кисню, скільки потрібно людині для дихання протягом року; при цьому цей автомобіль здатний викинути в атмосферу до 20 кг шкідливих речовин. 97% усіх лісових пожеж виникає з вини людини. Після відвідування людиною природних ландшафтів вогнище не заросте травою протягом 5-7 років, кинутий в лісі папір буде розкладатися 2000 років, консервна банка - більше 90 років, целофановий пакет - більше 200 років, скло — більше 1000 років.

     Нежива і жива природа, що оточує рослини, тварин і людину, зветься середовищем мешкання. Безліч окремих компонентів середовища, що впливають на організми, називаються екологічними факторами. За природою походження виділяють абіотичні, біотичні й антропогенні фактори. 

     Абіотичні фактори - це властивості неживої природи, що прямо чи побічно впливають на живі організми. Найбільш істотні абіотичні фактори - кліматичні, ґрунтові, орографічні. Найважливіші з кліматичних факторів - енергія Сонця, освітленість земної поверхні, температура і вологість повітря, опади, газовий склад атмосфери, вітер, атмосферний тиск. 

     Ґрунтові (едафічні) фактори не тільки впливають на живі організми, але й слугують середовищем мешкання для багатьох мікроорганізмів, рослин і тварин. Ґрунтові організми і самі створюють своє середовище. Едафічні фактори пов’язані з функціонуванням ґрунтового покриву. Потужність грунту коливається від 3-10 см (арктичні дернові грунти) до 1,5-2,0 м (чорноземи степів). 

     Ґрунти як геомембрана регулюють взаємодію атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. Вони пропускають чи затримують різні потоки речовини й енергії, що надходять з надр Землі на сушу, через гідросферу, з космосу через атмосферу. У ґрунтах акумулюються хімічні елементи, необхідні для рослин. Завдяки родючості, тобто здатності задовольняти потреби рослин в елементах харчування, волозі і повітрю, ґрунти забезпечують постійне відтворення нескінченних поколінь живих організмів у ланцюзі: зелені рослини - тварини - людина - мікроорганізми. 

     В екологічному відношенні особливий інтерес становлять властивості ґрунтів, які спричиняють вплив на життя організмів, потужність і гранулометричний склад, вологість і температура ґрунтів, хімічний склад гумусу, реакція, повітряний і сольовий режим, забезпеченість елементами харчування та ін. 

     Орографічні фактори відіграють найважливішу роль у перерозподілі опадів на різних елементах рельєфу. На рівних територіях водорозділів формуються зональні типові ґрунти, а в пониззях, у зв’язку з додатковим припливом води - гідроморфні; на підвищеннях і схилах опади стікають, викликаючи ерозію. Від експозиції схилів залежить тепловий режим ґрунтів (північні схили одержують значно менше тепла, ніж південні). Відповідно до розподілу вологи і тепла розвиваються визначені екосистеми зі своєрідними співтовариствами мікроорганізмів, рослин і тварин.

     Біотичні фактори - це усі форми впливу живих організмів один на одного. Життя виникло і розвивається як біохімічний круговорот речовин, що здійснюється через безліч організмів, різних видів рослин, тварин і мікроорганізмів. Усі живі організми існують у формі популяцій.

     Популяція - сукупність вільно і випадково перехресних особин визначеного виду, що займають спільну територію. Ці види володіють подібною спадкоємною природою, обмінюються генетичною інформацією. На динаміку популяцій істотний вплив спричиняють люди, особливо через забруднення навколишнього середовища.   Структура популяцій, коливання чисельності залежать від особливостей популяції, режиму факторів середовища, тобто визначаються екологічною нішею - сукупністю усіх вимог організмів до факторів навколишнього середовища і місцевості, де ці вимоги задовольняються. Серед біотичних факторів виділяють зоогенні (вилив тварин), фітогенні (вплив рослин), і мікрогенні (вилив мікроорганізмів). Раніше до біотичних факторів відносили і вплив людини на живі організми, однак у даний час виділяють особливу категорію факторів, породжуваних людиною.

     Антропогенні фактори - це усі форми діяльності людського суспільства, що призводять до зміни природи як середовища мешкання і безпосередньо позначаються па їхньому житті. До хімічних антропогенних факторів відносяться викиди в повітря двооксиду вуглецю, двооксиду сірки, фреонів, важких металів, вуглеводнів і інших речовин, що надходять від промисловості, транспорту, теплоенергетики; скидання стічних вод промисловими підприємствами, комунально-побутовнм і сільським господарством у водні басейни; забруднення ґрунтів різними важкими металами і радіонуклідами, які потрапляють у води, сільськогосподарські рослини і по харчовому ланцюжку в організм тварин і людини.

     Багато видів діяльності людей вносять в екосистеми істотні зміни. Застосування гербіцидів для знищення бур’янів призводить до загибелі не тільки бур’янів, але і комах. Вирубка лісів, оранка цілинного степу знищують екосистеми. Ерозія, засолення ґрунтів, гірський видобуток, урбанізація переривають на великих територіях біологічний круговорот речовин, знижують загальну біомасу. 

     Втручання людини в природні процеси змінює:
• склад біосфери, круговорот і баланс її компонентів у зв’язку з викидом в атмосферу, воду різних речовин, створенням відвалів;
• структуру земної поверхні через вирубку лісів, оранки, меліорації, затоплення та ін.;
• рослинний і тваринний світ (створення нових сортів рослин і порід тварин, переміщення їх на нові території).

    Господарська діяльність призвела до виникнення аномалій:
• глобальних, що охоплюють велику частину Землі чи ж усю планету (накопичення С02 в результаті спалювання газу, нафти, вугілля);
• регіональних, характерних для провінцій, природних зон, компонентів (повсюдне застосування добрив);
• локальних - у сфері дії заводів, рудників.

    Аномалії можуть бути корисними, нейтральними і шкідливими. Корисні аномалії сприяють поліпшенню умов життя рослин, тварин, людини, наприклад, вапнування кислих ґрунтів, внесення добрив, а шкідливі погіршують умови їхнього існування. Нейтральні аномалії не впливають на навколишнє середовище.

    Таким чином, кожен живий організм зазнає впливу від неживої природи, організмів, інших видів, у тому числі і людини, і, у свою чергу, впливає на кожну з цих складових. Незважаючи на розмаїття екологічних факторів і різну природу їхнього походження, існують деякі загальні правила і закономірності їхнього впливу на живі організми. Для життя організмів необхідно визначене сполучення умов. Якщо всі умови середовища мешкання сприятливі, за винятком одного, то саме ця умова стає вирішальною для життя відповідного організму. Воно обмежує (лімітує) розвиток організму, тому називається фактором, що лімітує.

   Природа

   Природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство – результат взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа - взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів - взаємозалежні. Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем.

    На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушуючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспільств і природи в XX та на початку XXI ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала алогічні проблеми глобального характеру.

     Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця.

    Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтоналивний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

    Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах.

    Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу, тобто порушуються взаємозв'язки в системі географічної оболонки або виникають незворотні явища у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

    Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.

    Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

    Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва,

   Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове суспільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

    В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створення системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політики держави, і певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, в тому числі біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення.

    Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Програма 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язувати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.

   Поряд з цими славетними організаціями створена у 2011 році Міжнародна громадська організація – міжнародна асоціація «Здоров’я суспільства» має за мету - задоволення та захист законних соціальних, медичних, екологічних, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів своїх членів та сприяння зміцненню розвитку дружби всіх народів, а також сприяння взаєморозумінню й всебічному співробітництву між ними.

   Основними завданнями Організації з питань екології є:
- співробітництво з урядами країн у напрямку посилення національних програм охорони здоров’я та навколишнього середовища;
- сприяння розвитку медицини, посилення та удосконалення національних служб охорони здоров’я, навколишнього середовища, як запоруки здоров'я громадян різних країн;
- сприяння реалізації національних, регіональних, місцевих і міжнародних медичних, екологічних програм і проектів;
- сприяння розробці та впровадженню передових медичних, екологічних, біологічних, наукових, інноваційних, освітніх, виробничих та інформаційних технологій по збереженню і укріпленню здоров’я населення різних країн;
- сприяння підвищенню рівня санітарної культури населення та інформуванню з питань охорони здоров’я, навколишнього середовища; 
- сприяння забезпечення медичної, екологічної та біологічної безпеки населення різних країн;
- сприяння прийняття економічно доцільних та ефективних регуляторних актів щодо збереження і укріплення здоров’я населення різних країн;
- залучення матеріальних коштів від фізичних та юридичних осіб, державних та недержавних установ, інших фондів, міжнародних організацій тощо з метою розвитку медичної науки й практики, системи медичної освіти, медичних, екологічних, спортивних програм і проектів та створення нових медичних, екологічних, оздоровчих і спортивних закладів і центрів.

Використана література

1. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А., Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та Ін. / За ред. В А. Кондратюка. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2003.

2. Даценко І.І. та ін. Загальна гігієна з основами екології. – К., 1999.

3. Новиков И.М. Общая гигиена.- М.: Медицина, 1990.

4. Румянцев Г.И., Вишневская Е.П., Козлова Т.А. Общая гигиена. М.: Медицина, 1985. 432с.

5. http://ua.textreferat.com/

6. http:// grunchuk.com.ua

7. http://pidruchniki.com.ua/ekologiya