УКРАЇНА

Прапор Герб

Столиця Київ
50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д. (G)
Найбільше місто столиця
Офіційні мови українська
Державний устрій Президентсько-парламентська республіка
- Президент Віктор Янукович
- Прем'єр-міністр Микола Азаров
- Голова Верховної Ради Володимир Литвин
Незалежність від СРСР
- Проголошено 24 серпня 1991
- Референдум 1 грудня 1991
- Визнано 26 грудня 1991
Площа
- Загалом 603 628 км² (45)
- Води (%) 7 %
Населення
- оцінка 1 лютого 2010 р. ▼45 778 500[1] (27)
- Густота 76 осіб/км² (118)
ВВП (ПКС) 2007 р., оцінка
- Повний ▲1839 млрд грн. (29)
- На душу населення ▲39 550 грн. (84)
Валюта Гривня (UAH)
Часовий пояс EET (UTC+2)
- Літній час EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166 UA / UKR
Домен інтернету .ua, .укр
Телефонний код +380

Україна ( вимоваопис файлу ) — держава у Східній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. На заході вона межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою, на півночі — з Білоруссю, на північному сході та сході — з Росією, а на півдні омивається Чорним та Азовським морями. Столицею України є місто Київ.
На території сучасної України віддавна існували держави скіфів, готів, гунів та інших народів. Проте відправним пунктом української державності і культури вважається середньовічна доба: Київська держава або Русь. Формування сучасної української нації припало на часи Козацької революції під проводом Богдана Хмельницького та існування Війська Запорозького, а маніфестацією національної свідомості українців були українські держави початку XX століття. Сучасна держава Україна є результатом волевиявлення української нації 1 грудня 1991 року.

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[2]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189[3], 1213[4], 1280[5] і 1282[6] роками, позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.[7] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.[8] У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці»[7]. 1917 року була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» в своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з однією з теорій, що оформилася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «окраїну» або «прикордоння». Згідно з іншою теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край»[9].

Розташування
Україна розташована у центрі Східної Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Морські кордони вона має з Румунією та Росією.
Площа України складає 603 700 км². За цим показником вона посідає друге місце серед країн Європи після Росії. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°23′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи.
Крайній північний пункт — с. Грем'яч Чернігівської області.
Крайній південний пункт — мис Сарич (Автономна Республіка Крим).
Крайній західний пункт — м. Чоп Закарпатської області.
Крайній східний пункт — с. Червона Зірка Луганської області.
Географічний центр України знаходиться біля смт Добровеличківка Кіровоградської області.
Згідно з однією із методик вимірювання[10] географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.
Площа виняткової економічної зони України становить понад 82 тис. км².
Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6992 км (із них сухопутних 5637 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (Чорним морем — 1056,5 км; Азовським морем — 249,5 км; Керченською протокою — 49 км).
Загальна площа України становить 603 628 км², що складає 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. Україна є найбільшою країною, яка повністю знаходиться в Європі. Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[11].

Рельєф України
Маючи Чорне море на півдні, кордони з Польщею, Словаччиною та Угорщиною на заході, Білоруссю на півночі, Молдовою і Румунією на південному заході і з Росією на сході країни. Більшість території країни — рівнина, однак на заході і в Криму є значні гірські масиви. Найвища точка — гора Говерла (2061 м). Степ розкинувся на північ та північний схід від Чорного моря.
Більша частина території належить до південно-західної околиці Східно-Європейської рівнини. Тут розташовані низовини (Поліська, Придніпровська, Причорноморська) і окремі височини до 300—500 м (Подільська, Придніпровська, Донецький кряж і інші). На півдні — Кримські гори (висотою до 1545 м, г. Роман-Кош), на заході — Українські Карпати (висотою до 2061 м, г. Говерла).

Клімат України
Однією з основних характеристик термічного режиму є середня місячна температура повітря, її характеризують повільні зміни влітку і взимку та різкі коливання восени й весною. Найнижчі середні температури випадають на січень — лютий: -7, -8 °С на північному сході республіки і в гірських районах, у степовому Криму підвищується до 0°С, а на Південному березі Криму до +3, +4°С. У березні вже спостерігається зростання температур повітря. Найвищі середньодобові його температури зафіксовано в липні; +20, +25°С, а середні місячні температури становлять +17, +19°С на півночі й північному заході та +22, +30 °С на півдні України.
Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На більшій частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650-600 мм на заході до 450-400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території республіки; висота снігового покриву — 10-30 см, а в горах досягає 40 см.

Водойми
Більшість рік належить басейну Чорного і Азовського морів. Головні ріки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер і лиманів понад 8 тис. загальною площею бл. 3 тис. км2. Найбільше прісне озеро — Кундук (Сасик) — 204,8 км2 (між дельтами Дунаю і Дністра), штучно опріснене, найбільше природно прісне озеро — Світязь (Волинь) має площу 27,5 км2. Найбільше солоне оз. — Сасик-Сиваш — 71 км2 (Зах. Крим). На території України є 25 тис. 435 штучних водойм (водосховища та ставки). Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км2.

Природні ресурси
Україна входить в число провідних мінерально-сировинних держав світу. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має в своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.
В Україні розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні. З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їх родовища знаходяться у різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Великобританію, Францію, ФРН, Канаду та інш. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна в кінці XX ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу.

Часовий пояс
На всій території України діє час другого часового поясу (київський час) з переведенням щорічно годинникової стрілки в останню неділю березня о 3 годині на 1 годину вперед і в останню неділю жовтня о 4 годині на 1 годину назад.

Історія

Первісна історія складалася зі строкатого сплетіння культур Європи й Азії. У Ι тис.до н. е. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скіфи (VII—III ст. до н. е.) які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III с.т. до н. е. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до III ст. н. е. коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами починаючи з VII ст. до н. е. греки засновують на Північному Причорномор'ї свої міста-колонії. Тір, Ольвія, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.
У середніх віках, починаючи з 8 століття, українські землі стали центром Руської землі на чолі з Києвом. Наприкінці 9 століття її захопили скандинавські варяги, які заснували свою династію Рюриковичів. Вони розширили межі Русі на весь східнослов'янський світ. 988 року за правління Володимира русини прийняли християнство з Візантії, що визначило цивілізаційну приналежність українських земель на подальші тисячоліття. Процес феодальної роздробленості у 11 — 13 століттях призвів до ослаблення Русі. У 1240-х роках вона була завойована Монгольською імперією. Після занепаду Київської Русі політичний, економічний і культурний центр українських земель був перенесений до Галицько-Волинської держави. Її правитель Данило Галицький був першим королем Русі.[12]
У 14 столітті центральні українські землі були захоплені Литвою і Польщею. Перша опанувала землі Києва, Чернігова і Волині, а друга — Галичину і Поділля. Південна Україна перебувала під зверхністю Кримського ханства, утвореного 1447 року, а Східна — під владою Росія. 1569 року Литва і Польща об'єдналися в Річ Посполиту для протидії сусідам, в результаті цього українські землі Литви перейшли під польський контроль.
У 15 столітті на межі кордонів Литви, Московії та Криму, у «диких степах» Запорожжя, з'явилося угруповання вояків, що звали себе козаками. З 16 століття їхнім військовий центром стала Запорозька Січ. У 17 столітті ці вояки перетворилися на окремий суспільний стан, що часто відстоював права українського населення в Речі Посполитій. Протягом 1648 — 1657 роках козаки під керівництвом Богдана Хмельницького здійснили Козацьку революцію і створили на центральних українських землях самоврядну українську державу — Військо Запорозьке.[13]. 1654 року, під час війни з поляками, козацька Україна прийняла російський протекторат. Проте 1667 року поляки і росіяни уклали мир, що розділив країну по Дніпру. Наприкінці 17 століття Річ Посполита ліквідувала залишки козацького суверенітету на Правобережжі. Теж саме зробила Росія наприкінці 18 століття на Лівобережжі та Запорожжі. Спроба козаків під проводом Івана Мазепи в 1708 році визволитися з під російського панування були безуспішними.
Після останнього поділу Речі Посполитої 1795 року українські землі були розчленовані між Австро-Угорщиною і Росією. Перша контролювала Галичину, Буковину і Закарпаття, а друга - решту України.
Новітній час з початку XX ст. ознаменувався крахом Російської імперії, коли була на короткий час створена українська державність, яка за короткий період змінила чимало назв (Центральна Рада, УНР, ЗУНР, Українська Держава, Директорія). [15]
З 1922 року Україна (УРСР) стає частиною СРСР. Проголошення незалежності в 1991 році створило нову еру в історії України — сучасність.

Державний устрій
Влада
Детальніше: Державний лад України, Президент України, Верховна Рада України, Судова влада України, Судова система України, Служба безпеки України та Міжнародні відносини України
В. Ф. Янукович, президент України з 2010 року
Україна є унітарною президентсько-парламентськю республікою. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, Законодавча, Виконавча і Судова влади. 
Президент України згідно з статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. На основі та на виконання Конституції України і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Віктор Янукович — чинний президент України з 2010 року.
Парламент — Верховна Рада України — згідно зі статтею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права.
Уряд України — Кабінет Міністрів України — згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До його складу входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, і, на даний час, дев'ятнадцять міністерств. Також в систему виконавчої влади входять: 12 державних комітетів, 27 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, 18 інших центральних органів та установ України.
Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України.

Збройні сили України
Після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, що нараховували близько 700 тисяч чол.
Уряд України сформував правові основи діяльності Збройних Сил, реорганізував їх структури, створив відповідні системи управління та інші елементи, необхідні для їх функціонування. Були створені Міністерство оборони, Генеральний штаб, види Збройних Сил, системи управління, підготовки і всебічного забезпечення військ (сил) тощо. Нині Українське військо бере активну участь у миротворчих операціях. Понад 37 000 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь в операціях з підтримання миру у 16 країнах світу.

Адміністративний поділ України
До складу України входять 27 адміністративних одиниць: 1 автономія (Крим), 24 області, та 2 міста загальнодержавного значення (місто Київ (населення близько 2,8 млн. осіб) — столиця України, та місто Севастополь).
Станом на грудень 2005 року, в Україні було 490 районів, 457 міст, з яких 178 — загальнодержавного, республіканського та обласного значення та 279 районного значення, 885 селищ міського типу, 10 281 сільські ради, 783 селищні ради, 28 562 сільських населених пунктів, з яких 27 197 сіл та 1365 селищ. Міст з районним поділом — 26 з 118 міськими районами.
Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів.Адміністративний поділ України Області
Вінницька
Волинська
Дніпропетровська
Житомирська
Донецька Закарпатська
Запорізька
Івано-Франківська
Київська Кіровоградська
Луганська
Львівська
Миколаївська
Одеська Полтавська
Рівненська
Сумська
Тернопільська
Харківська Херсонська
Хмельницька
Черкаська
Чернівецька
Чернігівська
Автономія Міста загальнодержавного значення
Автономна Республіка Крим м. Київ
м. Севастополь

Демографія
Населення України за даними останнього перепису (2001 р.) становило 48 млн. 457 тис. осіб. Але з 1993 р. спостерігається стійка тенденція скорочення населення за рахунок перевищення смерності над народжуваністю та еміграції, в т.ч. трудової.
Кількість міського населення, за даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року становила 32 млн. 574 тис. осіб, або 67,2 %, сільського — 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8 %.[17] Міста з найбільшою кількістю населення (понад 1 000 000): Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса. Більше половини сільського населення мешкає в порівняно великих селах (від 1000 до 5000 мешканців). Найщільніше населені індустріально розвинені східні регіони.
Станом на 2001 рік, кількість чоловіків становила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3 %, жінок — 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7 %. У віковому складі населення частка молодшого за працездатний становить 18,1 %, працездатного 58,0 %, старшого за працездатний 23,9 %.
Станом на 2001 рік населення України складалося на 77,8% з українців, 17,3% з росіян і 4,9% інших національностей[18]

Мови в Україні та Українська мова
Із проголошеням незалежності України єдиною державною мовою України є українська мова. Історично українська мова походить з давньоруської (давньоукраїнської) — розмовної мови Київської Русі.[19] Протягом історії українська мова зазнавала тиску з боку польської (за доби Речі Посполитої), а в останні 3 століття — з боку російської. Станом на 2001 рік українську мову вважають за рідну 67,5 % населення України[21][22], тоді як в 1989 році лише 43,6 % населення України віддавали їй перевагу як мові повсякденного спілкування[23]. Така ситуація пояснюється тривалим лінгвоцидом щодо української мови в Російській імперії та Радянському Союзі. Попри це українська мова переважає у західних, центральних та північних регіонах країни, російська — на півдні та сході.

Релігія в Україні
Україна — світська держава, в якій церква відділена від держави й школи. Конституція Україна гарантує свободу совісті та свободу віросповідання.
Загалом серед українців є вірні практично всіх основних релігій у світі, значна частина населення байдужа до релігії, поширений атеїзм. Основна частина віруючих християни, серед яких більшість належить до православних церков. Католицизм представлений греко-католицькою та римо-католицькою церквами, існує велике число протестанських громад. Серед нехристияських релігій найпоширеніші іслам та іудаїзм.

Охорона здоров'я
Загальні видатки на охорону здоров'я у структурі ВВП України сягнули 6,5 % (3,5 % — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.)

Економіка
Україна — держава з розвиненою науковою та промисловою базою, член Світової Організації Торгівлі (з 16 травня 2008 р.).
Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії. Україна має розвинуте сільське господарство і займає одне з провідних місць серед експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції і продовольства (зокрема, соняшникової олії).
Низку галузей економіки України вирізняє високий технологічний рівень розвитку. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Транспорт в Україні
Частка сектору транспорту та зв'язку у валовому внутрішньому продукті України (за даними Держкомстату) станом на 2009 становила 11,3%. Чисельність працівників галузі становить майже 7% від загальної чисельності зайнятого населення. Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. Вигідне географічне положення України обумовлює проходження міжнародних транспортних коридорів.
Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2009 році сягнув 9,5 млрд. дол. США, у тому числі транспортних — 6,3 млрд. дол. США. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять 66%, у структурі імпорту — 19%, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.
У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5 млрд. тонн вантажів і 7,3 млрд. пасажирів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6% порівняно з 2008 роком, пасажирських перевезень — на 12,7%.
Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє базові потреби економіки та населення у перевезеннях.

Українська культура, Музеї України та Український націоналізм
Відомий дослідник української культури І. Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. «Споріднена праця» (за Сковородою) і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.
Ключовим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті. У подальшому становленні національної культури виключну роль відіграла народна культура, тоді як роль еліт була значно меншою. Це пояснюється складним історичним шляхом України, відсутності національної державності протягом тривалого часу. Зокрема в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося без повноцінної національної еліти.
Витоки української культури знаходяться у стародавніх народних традиціях та звичаях, які формувалися протягом століть переважно у сільському середовищі. Внаслідок індустріалізації ХІХ - ХХ століть, зміни образу життя, значна частина населення України виявилась відірвана від своего "коріння" і традиційної культури.

Українська література
Перші літературні пам'ятники на території України сходять доби Київської Русі і написані були старослов'янською мовою, що була єдиною офіційною на Русі. Зокрема одними з перших вважаються літопис «Повість минулих літ» та героїчну повість «Слово о полку Ігоревім».
Перші книги, написані давньоукраїнською мовою, датуються XVI століттям. Так у XVI ст. був написаний «Лексись с толкованісмь словенскихъ словъ просто», в якій дається тлумачення слів давньоукраїнською мовою. Видатною пам'яткою староукраїнської мови с «Пересопницьке євангеліє», написане в 1556—1561 pp. Протягом XV—XVIII ст. створюється література латинською мовою.
Переломним періодом стало видання поеми Івана Котляревського «Енеїда», написаної живою українською мовою. Звідси починається розвиток сучасної української мови, що згодом розвивалася завдяки таким митцям слова як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та інші. Проте значним гальмом розвитку української літератури стає російська влада, зокрема Валуєвський циркуляр 1863 року забороняв видавати книги українською мовою[25].
Трагічною була і доля багатьох українських літераторів XX століття, зокрема до масових репресивних заходи радянська влада вдавалася у 1930-х роках (Микола Куліш, Микола Хвильовий та ін.)[26] та 1970-х роках (Василь Стус)[27]. Разом з тим ряд українських поетів знайшли своє покликання в соцреалістичному напрямку (П. Тичина, М. Рильський).
В сучасній Україні поети і письменники об'єднані у Спілці письменників України. Серед письменників нової генерації — Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Ігор Павлюк та інші.

Мистецтво
Як і українська культура в цілому, українське мистецтво бере свої витоки з мистецтва Русі, а протягом історії розвивалося у руслі як європейських так і, пізніше, російських тенденцій. Розвиток сучасного мистецтва пов'язаний із функціонуванням ряду держаних установ, концертних організацій, творчих спілок та навчальних закладів, що перебувають у веденні Міністерства культури і туризму України.

Сучасна архітектура
Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі. В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.
З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).
Завдання сучасної української архітектури — різноманість у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища.

Образотворче мистецтво
Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень витворів предків сучасних українців. Повніше дійшли до нас зразки мистецтва Русі, що було пов'язано з християнською церквою. Провідні жанри образотворчого мистецтва Руської держави — мозаїка, фреска, іконопис і книжкова мініатюра. Іконопис залишався провідним жанром живопису до XVII—XVIII століття, провідні мистецькі школи працювали при Києво-Печерській лаврі, з XVII століття також при Києво-Могилянській академії. Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва.
З XVIII столітті в Україні починають розвиватися і світські жанри, зокрема портертний, а пізніше і пейзажний, живопис розвивається у руслі класицизму. Мистецьким центром у цей час стає Петербурзька академія мистецтв, де отримали освіту й вихідці з України — Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. В середині XIX століття на зміну клацизму у живописі приходить реалізм. Серед вихідців з України цього періоду — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Олександр Литовченко, Микола Ярошенко, Ілля Рєпін, Мурашко Олександр Олександрович, Архип Куїнджі. Більшість з них отримали освіту в Петербурзькій академія мистецтв і продовжували працювати вже в Росії. Надбанням українського образотворчого мистецтва цього періоду є і роботи Тарас Шевченка.
Початок XX століття позначився великою кількістю різноманітних художніх течій, зокрема примітивізмом (Ганна Собачко-Шостак), імпресіонізмом (Микола Бурачек) та футуризму (Василь Єрмилов), супрематизму (Казимір Малевич), символізму (Ю. Михайлів), модернізму (Ф. Кричевського) й авангарду (О. Богомазов, М. Бойчук, Олександр Архипенко), проте продовжували розвиток і традиції реалізму (К. Костанді). У галузі станкової графіки працювали М. Жук, І. Падалка, перші українські радянські книги та журнали оформив Г. Нарбут.
З початком 1930-х років радянське мистецтво розвивається у руслі соцреалізму, що був проголошений єдиним дозволеним художнім методом. З гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Серед художників радянської доби — О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касіян.
У 60-і роки мистецтво України проявило себе в таких іменах:Борис Плаксій, Алла Горська,Панас Заливаха, Віктор Зареуький, Віктор Задорожний, Яков Петрович Калашник, Лев Іванович Вітковський, Василь Непийпиво, Микола Стороженко, Віра Кулеба, Тетяна Голембієвська та інші. Імена що з'явилися в 70-ті: Володимир Макаренко, Феодосій Гуменюк.
Новий етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 р., коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Ці українські художники, більшість з яких не українці по національності, заявили про себе на середньому міжнародному рівні, зокрема це абстракціоністи Т. Сильваші, А. Криволап, Олександр Дубовик, Володимир Бовкун, Юрій Соломко та інші митці з цієї компанії, але справжнє світове визнання на найвищому світовому рівні отримали в сучасний період найбільш авторитетні у світі українські художники української національності: Іван Марчук, Борис Плаксій, Віктор Загубибатько, Бородай Олександр Андрійович, Ігор Янович.

Українська музика
Надбанням української культури є як народнне так і професійне музичне мистецтво. Народна українська музика багатоманітна за жанрами і включає календарно- та родинно-обрядові пісні, пісні кріпацького і солдатського побуту, історичні пісні, виконувані під акомпанемент кобзи або бандури, а також потужний пласт інструментальної музики, що включає як ансамблеве музикування («троїсті музики») і використовує різноманітні духові (сопілка), струнні (скрипка) та ударні (бубен) інструменти, так і вівчарські награвання (особливо самобутні інструменти Заходу України — дримба, трембіта).
В сучасності народна музика зберігає первісні умови свого побутування лише в західних регіонах, проте народні пісні стали надбанням професійних та аматорських колективів і звучать в автентичному вигляді (ансамблі «Древо», «Володар», «Божичі», «Буття»), у вигляді обробок (Народний хор ім. Верьовки, Капела бандуристів ім. Майбороди), входять до академічної (Є. Станкович) та різних напрямків популярної музики (ВВ, Океан Ельзи, Тартак, Руслана).
Становлення професійного музичного мистецтва пов'язано насамперед із християнізацією на Русі, яке привнесло культуру церковного співу. Починаючи з XII століття в православних церквах поширювався одноголосний знаменний спів, а в XVII столітті на його зміну приходить багатоголосний партесний спів, яскраво представлений у творчості Миколи Дилецького. У XVIII столітті новий етап розвитку музичного мистецтва пов'язаний із засвоєнням традицій європейських музичних шкіл (Дмитро Бортнянський, М. Березовський та А. Ведель). Основоположною для становлення національної композиторської школи вважається багатогранна композиторська і організаторська діяльність М. Лисенка.
Сучасна музична культура України представлена як академічною музикою так і розважальною. В Україні діє 5 консерваторій (музичних академій), 6 оперних театрів, 5 будинків огранної та камерної музики, філармонії в усіх обласних центрах тощо. Регулярно проходять фестивалі популярної («Червона рута», «Таврійські ігри»), рокової («Рок-екзистенція», «Тарас Бульба») джазової (Jazz Bez, Jazz Koktebel), етнічної («Країна мрій») та академічної музики («КиївМузикФест», «2Д2Н», «Контрасти»).

Український театр
Українське тетральне мистецтво бере свій початок з давніх часів. В епоху Русі відомі театральні вистави скоморохів, про елементи театру були в церковних обрядах свідчать фрески Софійського собору. Перші зразки драми виголошували прилюдно учні київських Братської (Києво-Могилянська Академія) та Лаврської шкіл (XVI—XVII ст.). перший стаціонарний театр в Україні був відкритий у 1795 році у Львові у колишньому костелі єзуїтів.
Становлення класичної української драматургії припадає на поаток XIX століття і пов'язане з іменами І. Котляревського та Г. Квітки-Основ'яненка. В цей час відкриваються стаціонарні театри в Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810) та інших містах. В другій половині XIX століття значний внесок у розвиток театру зробили М. Старицький, М. Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 р., коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і « Молодий театр» (з 1922 р. — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. Проте із початком доби соцреалізму новаторські пошуки українських митців було придушено, а ряд діячів (в тому числі Л. Курбаса) страчено.
Сьогодні в Україні працюють театри в усіх обласних центрах України, проводяться фестивалі театрального мистецтва «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев» у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді. Серед провідних режисерів — Р. Віктюк, А. Жолдак, акторів — А. Хостікоєв, Н. Сумська.

 Український кінематограф
Перший фільм знятий на території України «Приїзд царя Ніколая ІІ в Київ» початок ХХ ст[Джерело?]. Найстаріші діючі кінотеатри, що збереглися — Боммер (Харків, 1909), Екран (Київ, 1911). На території України за радянських часів існувало 3 великі кіностудії: ім. Довженка (1927), Одеська (1919), Ялтинська (1917), Київнаукфільм, Укртелефільм. Під час німецької окупації 1941—1943 кіностудії були перевезені в Узбекістан та Казахстан. В Узбекістані був знятий фільм «Райдуга» (1943) з Наталією Ужвій в головній ролі. Цей фільм отримав особливу відзнаку американської кіноакадемії. Свого часу індустрія кінофільмів України випустила ряд шедеврів на кшталт «Арсенал», «Україна в огні», «Земля», «В бій ідуть одні старики», «Ати бати йшли солдати», «Вавилон ХХ», «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою».
В різний час на кіностудях України працювали такі майстри як Леонід Биков, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов, Леонід Осика, Михайло Іллєнко.

Засоби масової інформації
Левову частку українського медіаринку займає телебачення. Ним користується найбільше громадян України. Телевізійні підприємства поділяються на національні, приватні та змішанi. До першої категорії належить Національна телекомпанія України, до другої — СТБ, Новий канал, ICTV, 5 канал, а до третьої — Iнтер ТБ та 1+1. Останні дві компанії мають найбільшу аудиторію. Популярними друкованими виданням в Україні є загальнонаціональні газети «Факти і комєнтаріі», «Сільські вісті», «Вечірні вісті», «Сєґодня», «День», «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Голос України». Найбільшими підприємствами радіомовлення є Національна радіокомпанія України, «Русскоє радіо», «Європа плюс», «Хіт FM», «Нашє радіо». На ринку новин в Україні працюють державне інформаційне агентство Укрінформ, громадське інформаційне агентство УНІАН та філія російського Інтерфаксу — Інтерфакс-Україна. Станом на червень 2010 року в Україні було зареєстровано близько 15,3 млн користувачів інтернетом, що складає 33,7% населення деражви[29]. За цим показником українці становили 3,2% від числа усіх європейських користувачів інтернетом й посідали 9 місце в Європі. В Україні інтернет переважно використовують як альтернативне телебаченню і пресі джерело новин. Популярними сайтами є сторінка інформаційної агенції УНІАН та інтернет-газета Українська правда. 
Характерною рисою українських засобів масової інформації є двомовність. Продукція випускається як українською, так російською мовами. Проте багато популярних видань продають лише російськомовні матеріали. Крім цього, через слабкий розвиток ринку реклами, більшість українських медіакомпаній залежні від підтримки спонсорів. За даними організації «Репортери без кордонів» на 2010 рік в Україні спостерігається «часте порушення свободи преси» від часу приходу до президентства Віктора Януковича, а також загроза медійному плюралізму через конфлікти інтересів спонсорів та журналістів[28][31].

Спорт
В спортивному плані Україна — типова європейська країна. Найпопулярнішими видами спорту є легка атлетика, футбол, бокс, волейбол, боротьба, гандбол, баскетбол та інші. Серед зимових видів спорту популярний біатлон. Українці практикують практично всі олімпійські види спорту й чимало інших видів, які не входять до олімпійської програми. Перешкодою для аматорського спорту є порівняно слабо розвинута в порівнянні з іншими європейськими країнами спортивна інфраструктура, яка в багатьох випадках не поновлялася ще з часів Радянського Союзу.
В спорті високих досягнень Україна — одна із провідних держав світу. Участю України в олімпійському русі опікується Національний олімпійський комітет України. Україна бере участь в Олімпійських іграх, починаючи з Олімпіади в Ліллехаммері, здобуваючи чимало олімпійських медалей.

Державні свята
1 січня Новий рік
7 січня Різдво Христове
8 березня Міжнародний жіночий день
1 і 2 травня День міжнародної солідарності трудящих
9 травня День Перемоги
28 червня День Конституції України
24 серпня День незалежності України
Змінна дата Пасха (Великдень)
Змінна дата День святої Трійці