ОБҐРУНТУВАННЯ СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

О.Г. Шекера, доктор медичних наук, доцент, магістр державного управління, полковник медичної служби запасу

 1. Концептуальні засади реформування системи медичного забезпечення Збройних Сил України

 1.1. З д о р о в ’ я   в і й с ь к о в о с л у ж б о в ц і в   т а   д і я л ь н і с т ь с и с т е м и. Провідним стратегічним завданням держави є постійна турбота про поліпшення здоров’я кожного військовослужбовця, забезпечення ефективної діяльності системи медичного забезпечення ЗС України як сукупності загальнодержавних та галузевих медично-соціальних заходів, створення для військовослужбовців широкої доступності медичної допомоги.

Одне з головних завдань сучасної військової медицини полягає у всебічному забезпеченні людського чинника у військовій справі – найважливішого елемента воєнної потужності держави, роль якого у забезпеченні боєздатності військ на теперішній час значно зросла. Це зумовлено, з одного боку, застосуванням у сучасних війнах зброї з високими вражаючими характеристиками, що викликає значні за масштабом санітарні втрати, а з іншого боку – тим, що збройні сили економічно розвинутих країн складаються, головним чином, зі спеціалістів, які керують високотехнологічною військовою технікою.

Всебічне забезпечення людського чинника включає широкий комплекс заходів теоретичного і практичного характеру, який охоплює всі сторони діяльності військовослужбовців. Цей факт слугує доказом того, що здоров’я і фахове довголіття військового спеціаліста набувають стратегічного значення.

Результати дослідження обґрунтовано засвідчили низький рівень здоров’я призовних контингентів, про що свідчать результати медичного огляду під час призову 1991-2009 рр. Низький стан здоров’я призовників та існуючі недоліки в організації медичного огляду призовників у районних, міських військкоматах та на обласних збірних пунктах призводить до направлення у війська призовників, непридатних за станом здоров’я до військової служби. Сьогодні комплектування військових формувань за ступенем обмеження передбачено та проводиться згідно з відповідними постановами Кабінету Міністрів України та наказу МО України.

Вирішення всіх складних питань, які впливають на стан здоров’я призовників, організацію медичного огляду та якість комплектування збройних сил повинно стати предметом постійної уваги і турботи держави і суспільства, пріоритетним напрямком соціальної політики.

Воєнна наука трактує, що важливими елементами бойової готовності з’єднань, частин і підрозділів є забезпеченість озброєнням, бойовою технікою і матеріальними засобами, укомплектованість особовим складом, професійна підготовка командирів і органів управління, морально-психологічна готовність військовослужбовців до ведення бойових дій. Необхідно сказати, що в цьому визначенні важливе місце в складовій бойової готовності займають елементи, які пов’язані з людським фактором, тобто з фізичним і психологічним здоров’ям військовослужбовців. Виходячи з цього, можемо визначити акценти в діяльності командирів, штабів і всіх служб із збереження здоров’я військовослужбовців, і як наслідок – підтримання бойової готовності військ у світлі виконання вимог наказів МО України. Однією зі складових цього дослідження є подальше удосконалення системи медичного забезпечення ЗС України на основі суворої ієрархічності і централізації, чіткого розмежування функцій, ефективної взаємодії і відносної самостійності.

Новий погляд на здоров’я, яке включає умови фізичного середовища, а також соціально-економічні умови існування групи людей, популяції і, врешті, населення в цілому, дозволяє також говорити про збереження здоров’я нації за умов активної участі в цьому процесі населення України. Безперечно, першою умовою формування оптимального рівня здоров’я є необхідне економічне забезпечення, але воно може реалізуватись через забезпечення допризовників та військовослужбовців необхідними побутовими умовами, комунальними послугами, екологічно безпечними продуктами харчування. Все це визначає державну політику у галузі збереження та поліпшення здоров’я нації, формулює стратегічні напрямки перебудови не тільки системи охорони здоров’я країни, але і системи медичного забезпечення ЗС України, передумови та принципи її реформування.

Аналіз стану медичного забезпечення збройних сил свідчить про неефективне використання кадрових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів медичної служби ЗС України. Незважаючи на надмірну кількість лікарів і шпитальних ліжок, зберігався дефіцит на більшість видів спеціалізованої медичної допомоги, що в першу чергу пов’язано з недосконалістю структури військово-медичної служби.

Неефективне і недостатньо оперативне використання сил та засобів медичної служби було зумовлено тим, що її організаційні структури жорстко пов’язані з організаційно-штатними структурами військових частин та установ, а це веде до розпорошення кадрів та інших медичних ресурсів у невеликих медичних підрозділах.

Поряд з цим в малочислених військових гарнізонах неможливо розгортати повноцінні в медичному і ефективні в економічному відношенні лікувальні установи. Таким чином, в медичних пунктах частин та інших малопотужних військово-медичних закладах лікувально-профілактична робота проводиться в мінімальному обсязі і на недостатньому рівні, але при цьому виникає необґрунтоване надмірне використання медичних ресурсів.

 1.2. С т р у к т у р а   т а   о с н о в н і   н а п р я м к и   д і я л ь н о с т і  м е д и ч н о ї   с л у ж б и   З б р о й н и х   С и л   У к р а ї н и. Система медичного забезпечення ЗС України повинна включати ряд складових елементів, головними з яких є: структура, склад і чисельність; система управління; система медичного та технічного оснащення; система комплектування; проходження військової служби та підготовка військово-медичних кадрів; система підготовки і накопичення мобілізаційних резервів медичного призначення; інфраструктура медичної служби збройних сил; система всебічного забезпечення функціонування медичної служби збройних сил; система бойової і мобілізаційної готовності медичної служби збройних сил.

Сьогодні медична служба ЗС України являє собою спеціальну організацію, яка включає медичні підрозділи, частини, заклади, з’єднання і органи управління, призначені для медичного забезпечення військ (сил) в мирний та воєнний час. Організаційна структура медичної служби залежить від організаційної структури, завдань і характеру бойових дій, виду збройних сил, особливостей медичного забезпечення, а також від завдань, які покладаються на відповідні формування медичної служби. Загальне керівництво військово-медичною службою здійснює Військово-медичний департамент Міністерства оборони України.

Для організації і проведення заходів із медичного забезпечення військ у безпосередньому підпорядкуванні Військово-медичного департаменту МО України передбачені органи управління лікувально-евакуаційним забезпеченням на регіональному і територіальному рівні; пересувні госпітальні бази, лікувально-профілактичні і санітарно-епідемічні заклади, органи військово-лікарської і судово-медичної експертизи, військово-медичний навчальний і науковий заклади безпосереднього підпорядкування. Керівництво медичною службою з’єднань і частин військово-морських сил, сил повітряної оборони ЗС України здійснюють відповідні начальники медичних служб.

Питаннями організації медичного забезпечення всіх категорій військовослужбовців покликана займатися медична служба ЗС України, на яку покладено виконання таких завдань: медичне забезпечення навчально-бойової підготовки військ (сил флоту); забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності сил і засобів медичної служби; участь у комплектуванні збройних сил здоровим поповненням; організація і проведення заходів із збереження та зміцнення здоров'я особового складу; забезпечення санітарно-епідеміологічного стану військ (сил флоту); надання медичної допомоги військовослужбовцям та їх лікування; організація бойової підготовки і підвищення кваліфікації особового складу медичної служби; забезпечення військ (сил флоту) медичним майном; військово-медична підготовка, пропаганда гігієнічних знань, здорового способу життя; наукова розробка проблем медичного забезпечення ЗС України в мирний та воєнний час.

Важливим аспектом реформування військово-медичної служби є скорочення кількості та чисельності медичних частин та закладів медичної служби збройних сил в мирний час. Станом на 01.01.2009 р. чисельність медичної служби складала 5.1 % від загальної чисельності ЗС України, а на кінець 2011 р. передбачається 3.3 %. Медичними фахівцями провідних країн світу (США, Німеччина, Франція) визначено, що медична служба збройних сил спроможна виконати покладені на неї завдання, якщо її чисельність складає 7-8 % від загальної чисельності збройних сил. Таким чином, можна зробити висновок, що щорічне скорочення чисельності особового складу медичної служби ЗС України може призвести до того, що вона не буде спроможна виконати покладені на неї завдання.

Враховуючи орієнтацію реформи ЗС України на європейські стандарти, є всі підстави вважати, що реформування військово-медичної сфери повинно здійснюватись на науково обґрунтованих засадах створення нової економічної моделі системи медичного забезпечення ЗС України.

Мета реформування – створення доступної, універсальної, багатопрофільної, ефективної системи медичного забезпечення ЗС України, яка передбачає надання медичної допомоги за територіальним принципом.

Головна мета створення вказаної системи – запобігти, обмежити і максимально скоротити масштаби ураження військ в мирний та воєнний час шляхом створення гарантованих можливостей щодо організованого реагування сил та засобів військово-медичної служби. Діапазон мети включає забезпечення високої якості лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, усіх компонентів процесу медичного забезпечення на підставі адекватного рівня організації, наявність сучасного технічного оснащення, всебічного ресурсного забезпечення як факторів, які базуються на передових науково-теоретичних розробках.

У той же час метою реформи є зміцнення та відновлення здоров’я військовослужбовців, підвищення бойової готовності військ при відповідному підвищенні ефективності використання медичних і немедичних ресурсів шляхом створення системи медичного забезпечення ЗС України, яка повинна відповідати новим соціально-економічним умовам і сучасним завданням навчально-бойової підготовки військ.

Стратегічна перебудова системи медичного забезпечення збройних сил повинна здійснюватися в рамках державної політики і стратегії реформування ЗС України.

Вирішальне значення у досягненні основної мети програми реформування системи медичного забезпечення збройних сил мають такі напрямки: державна політика щодо розвитку охорони здоров’я в Україні; профілактична спрямованість системи медичного забезпечення збройних сил; будівництво системи медичного забезпечення збройних сил на сучасних економічних засадах, в т.ч. впровадження бюджетно-страхової медицини; якісне надання первинної та спеціалізованої медико-санітарної допомоги; медикаментозне та матеріально-технічне забезпечення функціонування військово-медичної служби; управління військово-медичною наукою та інноваційна політика; кадрова політика; формування медико-санітарної культури населення та військовослужбовців.

Системний підхід до політики реформування системи медичного забезпечення збройних сил передбачає, що кожен з цих напрямків є складовою частиною цілісної програми, які структурно та функціонально взаємопов’язані .

Наведений перелік стратегічних напрямків перебудови системи медичного забезпечення збройних сил не є вичерпним. У процесі реформування системи медичного забезпечення збройних сил деякі нині існуючі напрямки та форми діяльності будуть адаптуватись до системи і не потребуватимуть докорінної перебудови. Система медичної допомоги військовослужбовцям має багато ефективних надбань – диспансерний принцип, запобігання інфекційним захворюванням, технології санітарного нагляду тощо, котрі вимагають лише удосконалення форми та поліпшення якості.

Виходячи із зазначеного вище, головним завданням військово-медичної служби щодо реформування системи медичного забезпечення ЗС України є створення перехід збройних сил на територіальний принцип забезпечення військ (сил) незалежно від їх підпорядкованості (наказ Міністра оборони України від 26 грудня 2005 р. № 763 “Про введення в дію Рішення колегії Міністерства оборони України”). Окрім того, реформування системи медичного забезпечення потребує удосконалення системи управління військово-медичної служби, яка стосується в першу чергу основних управлінських вертикалей медичного забезпечення: лікувально-діагностичної, санітарно-епідеміологічної, медичного постачання; удосконалення підготовки військово-медичних кадрів і науково-дослідної роботи, системи фінансування військово-медичної служби і розробки принципів економічної діяльності; наукового супроводження реструктуризації та удосконалення організаційних форм медичної допомоги; розробки і реалізації відповідної нормативної бази.

Основними завданнями реформування медичної служби ЗС України є:

збереження необхідного рівня професійного здоров’я військовослужбовців як визначального фактора боєготовності та боєздатності військових формувань збройних сил;

розробка та впровадження принципів, єдиних організаційних вимог і професіонально-технічних стандартів системи медичного забезпечення збройних сил;

визначення нової ролі органів управління системою медичного забезпечення збройних сил;

удосконалення технологічних аспектів медичного забезпечення збройних сил;

проведення реорганізації військово-медичних структур та скорочення чисельності медичного персоналу військово-медичної служби;

скорочення прямих і побічних фінансових витрат збройних сил за рахунок зниження захворюваності та смертності військовослужбовців;

розробка та впровадження нової економічної моделі системи медичного забезпечення збройних сил;

забезпечення конституційних прав військовослужбовців, членів їх сімей та військових пенсіонерів України щодо медичного забезпечення.

Стратегічним завданням реформування військово-медичної служби повинно стати приведення її складу, структури і чисельності у відповідність до змін чисельності військ, їх завдань, величини і структури контингентів, які будуть знаходитися на медичному забезпеченні у військово-медичних закладах Міністерства оборони України, в умовах постійної готовності служби до виконання покладених на неї завдань у мирний і воєнний час.

 1.3. П р о ф і л а к т и ч н і   з а с а д и   с и с т е м и   м е д и ч н о г о  з а б е з п е ч е н н я   З С   У к р а ї н и. Профілактичний зміст системи медичного забезпечення ЗС України розглядається як система державних заходів щодо формування здорового способу життя та забезпечення сприятливого довкілля, запровадження профілактичних технологій у лікувально-профілактичних закладах та діяльність санітарно-епідеміологічної служби.

Для збереження здоров’я військовослужбовців нами запропоновані системні заходи профілактичної медицини, які органічно увійдуть в сучасну систему медичного забезпечення ЗС України:

первинна профілактична медична допомога – збереження здоров’я військовослужбовців; проведення моніторингу здоров’я, скринінгових і предикативних досліджень для до нозологічної діагностики; запобігання негативного впливу несприятливих чинників середовища проживання на військовослужбовців; формування домінанти здорового способу життя у всіх категорій військовослужбовців;

вторинна профілактична медична допомога – недопущення у військовослужбовців прогресування захворювань, патологічних станів, які виникли за рахунок ранньої діагностики і своєчасного лікування; корекція гострих патологічних змін морфо- і психологічного статусу, несприятливих чинників середовища проживання військовослужбовців;

третинна профілактична медична допомога – недопущення і стримування прогресування захворювань, інвалідизації та смертності військовослужбовців; розробка лікувально-профілактичних і реабілітаційних програм для хронічних захворювань, корекція відстрочених наслідків захворювань і відновлення здоров’я військовослужбовців до максимально можливого рівня при даній патології.

У межах системного підходу здійснюється соціально-гігієнічний моніторинг забезпечення збереження здоров’я військовослужбовців. Поряд з цим для створення теоретичної бази системи медичного забезпечення ЗС України здійснюється розробка стратегії і тактики заходів профілактичної медицини в інтересах збереження здоров’я всіх категорій військовослужбовців, яка ґрунтується на наукових дослідженнях.

Одним з перших кроків цілеспрямованої роботи було створення Центру здоров’я Міністерства оборони України з гігієнічного виховання та освіти військовослужбовців.

Таким чином, загальною тенденцією у формуванні здорового способу життя в ЗС України повинно бути гармонійне сполучення заходів примусу та переконання. Однак примушування до здорового способу життя повинно базуватися на строгому дотриманні статутів та настанов. Поряд з вищезазначеним, для покращання здоров’я військовослужбовців необхідно, щоб політика охорони здоров’я включала в себе елементи суспільної охорони здоров’я, зміцнення здоров’я, комплексного лікування хвороб, створення більш сприятливих умов для формування здорового призовного контингенту до збройних сил шляхом здійснення державної політики у галузі охорони здоров’я через економічні, соціальні та політичні важелі.

Базові позиції формування і покращання рівня або модусу здоров’я військовослужбовців і, звичайно, реформування системи медичного забезпечення ЗС України визначаються політикою держави, в першу чергу МО України та МОЗ України, формуються в результаті глибокого вивчення і аналізу цього питання в Україні.

Основні завдання і рекомендації щодо політики держави в сфері забезпечення здоров’я військовослужбовців розраховані на адаптування їх до умов країни зі збереженням загальноєвропейських посилань: постаріння населення, зниження народжуваності, підвищення смертності, технізація та подорожчання медичних послуг, стреcогенність соціальних умов, підвищення рівня освіченості населення і обізнаності з основ медичних знань.

У провідних країнах світу спостерігається підвищення вимог щодо рівня здоров’я, підвищується ціна відновлення та підтримки здоров’я. Ці фактори утворюють мотивацію реформування систем охорони здоров’я як на макрорівні національних проблем і проблем управління, так і на мікрорівні відомчих служб охорони здоров’я.

Система медичного забезпечення, яка функціонує сьогодні в ЗС України, спрямована, головним чином, на надання медичної допомоги хворій людині і практично не виконує таку функцію як, власне, охорона здоров’я.

В збройних силах країн Європи в питаннях ефективності реформ і, відповідно, підвищення рівня здоров’я, великого значення надається стратегії активної участі людини у зміцненні свого здоров’я. Функціональний ланцюжок ланок охорони здоров’я: “зміцнення здоров’я – профілактика захворювань – діагностика – лікування – реабілітація” розглядається як цілісна система, в якій ослаблення однієї ланки підсилює напругу в інших, а кінцевим результатом є здоров’я і тривалість життя людини. Акцент на першу ланку системи сприяє активній участі військовослужбовця у побудові і охороні особистого здоров’я.

Поряд з цим, особливого значення набувають заходи із реформування управління, організації, інфраструктури, змісту роботи військово-медичної служби, піднесення престижу і значущості діяльності військового лікаря, побутових умов життя, якості питної води, продуктів харчування, умов служби (праці), навчання, лікування тощо, що сприятиме досягненню кінцевої мети збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців. Впроваджуються нові інформаційні технології моніторингу стану здоров’я військовослужбовців та довкілля.

У рамках системних заходів профілактичної медицини посилюється координація дій галузевої служби нагляду за об’єктами навколишнього середовища з державною санітарною службою. В межах реалізації спільних комплексних програм здійснюється інтеграція діяльності лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних служб МО України, а також втілюються рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо запобігання СНІДу, підвищення безпеки крові та продуктів з неї. Принципового значення набуває поліпшення епідеміологічного нагляду за особливо небезпечними інфекціями, і в першу чергу серед військовослужбовців, які виконують миротворчу місію в інших країнах світу.

 1.4. П о л і т и к а   д е р ж а в и   щ о д о   о х о р о н и   з д о р о в ’ я,   
у п р а в л і н н я   м е д и ч н о ю   с л у ж б о ю   З б р о й н и х   С и л   У к р а ї н и. Державна політика в ЗС України у сфері охорони здоров’я спрямовується на збереження та зміцнення здоров’я військовослужбовців і передбачає:

створення відповідних умов життя і праці військовослужбовців, їх відпочинку і оздоровлення, належного рівня матеріального забезпечення;

здійснення державою заходів щодо оздоровлення довкілля, забезпечення екологічного благополуччя;

відповідальність держави за ефективну діяльність у сфері охорони здоров’я, а МО України за медичне забезпечення збройних сил, її профілактичну спрямованість;

структурну перебудову системи медичного забезпечення збройних сил;

задоволення потреб військовослужбовців в одержанні гарантованого рівня безоплатної медико-санітарної допомоги;

забезпечення фінансування системи медичного забезпечення ЗС України в обсягах, що відповідають її науково обґрунтованим потребам.

У перехідний період розбудови національної економіки стратегія державної політики в галузі оборони та охорони здоров’я передбачає забезпечення збалансованості та ефективності всіх управлінських структур, високого рівня профілактичної, лікувально-діагностичної й реабілітаційної допомоги на основі економічно виправданого поєднання бюджетного, страхового та інших форм фінансування.

Державний сектор системи медичного забезпечення збройних сил забезпечує військовослужбовців необхідним обсягом медичних послуг і бере участь в медичному страхуванні.

У реформі управління важливе місце займає оптимізація її структури, зокрема взаємодія та взаємовідносини між різними управлінськими органами як по горизонталі, так і по вертикалі. Подальша політика перебудови передбачає реалізацію принципу децентралізації управління зі збереженням відповідальності за стан справ в системі медичного забезпечення збройних сил на кожному її рівні.

Невідкладне завдання перебудови системи управління – визначення місця у цьому процесі МО України та його структурного підрозділу Військово-медичному департаменті, його структури та функцій. Потребують також перегляду структури медичних регіональних управлінь оперативних командувань та видів ЗС України. Залишається подвійне підпорядкування органів та установ військово-медичної служби як концептуальний принцип механізму управління: підпорядкованість військовому командуванню по горизонталі та вищим управлінським структурам військово-медичної служби – по вертикалі.

Перебудова системи управління медичним забезпеченням ЗС України не буде повноцінною без її інформатизації, яка дасть можливість створення необхідних інформаційних систем, у тому числі управлінням медичною службою збройних сил усіх рівнів, створення реєстру медичних даних військовослужбовців збройних сил, а також забезпечення входження військово-медичної інформаційної системи до державної галузевої комп’ютерної мережі. Позитивно впливатимуть на діяльність та демократизацію системи управління медичні ради, ради керівників медичних закладів, асоціації військових лікарів та медичних сестер тощо.

Таким чином, державна політика щодо створення єдиного медичного простору, ліквідація вузьковидових підходів та територіальний принцип організації роботи військово-медичних закладів дозволяють оптимізувати структуру медичного забезпечення, досягти уніфікації, скорочення структур та чисельності особового складу медичних частин та закладів ЗС України, яка повинна відповідати стандартам провідних країн НАТО, і забезпечити інтеграцію ресурсів, сил та засобів медичного забезпечення для їх комплексного використання в інтересах усіх військових організмів, які дислокуються в межах держави.

 

1.5. Е к о н о м і ч н і   з а с а д и   с и с т е м и   м е д и ч н о г о   
з а б е з п е ч е н н я   З б р о й н и х   С и л   У к р а ї н и,   з а п р о в а д ж е н н я   
м е д и ч н о г о   с т р а х у в а н н я. Система медичного забезпечення ЗС України перебуває у процесі значної трансформації, яка пов’язана з більш тісною взаємодією збройних сил з економічними та соціальними проблемами, що виникають в Європейському співтоваристві. Однак як цивільна, так і військова медицина є відкритими системами, діяльність яких залежить не тільки від внутрішніх факторів, але й ще більше, від зовнішніх. Існує очевидний тісний зв’язок між соціально-економічними процесами в суспільстві і збройних силах, у тому числі і системі медичного забезпечення військ в мирний та воєнний час. У цьому контексті дуже важливою є політика держави у військовій галузі та галузі охорони здоров’я. З огляду на це військова медицина змушена враховувати протиріччя між реальними витратами на охорону здоров’я та послугами, які б вона хотіла запропонувати на суспільному та індивідуальному рівнях.

Ідеальна система медичного забезпечення збройних сил, очевидно, передбачає, з одного боку, оптимальну економічну ефективність, а з другого – таку її організацію, яка б забезпечила оптимальне використання обмежених ресурсів. Щоб визначити причини неналежного функціонування системи, потрібна така інформаційна інфраструктура, починаючи від рівня військово-медичних закладів до відомчого рівня, яка б дала змогу зібрати об’єктивні дані та цілісно оцінити фінансові та організаційні зрушення в системі медичного забезпечення збройних сил. На основі цього мають бути запропоновані конкретні реформи військово-медичної служби, які сприятимуть реальним змінам у діяльності системи медичного забезпечення збройних сил. Реформа має бути стратегічною, базуватись на достовірному аналізі, конкретному медичному контексті та оцінюватися з позицій не намірів реформаторів, а змін, які вони насправді забезпечать.

Як показує міжнародний досвід, реформа системи медичного забезпечення збройних сил є складним процесом, оскільки стосується всіх категорій військовослужбовців і працівників збройних сил, до її реалізації причетні багато існуючих інституцій і зацікавлених груп, інтереси яких часто суперечливі і в яких часто є причини й ресурси рішуче опиратися запропонованим змінам. Потрібно брати до уваги відмінності в цінностях, інтересах, політичній філософії й інституційній відповідальності. Тому дуже важливо точно і чітко вибирати шляхи, якими досягаються різні цілі і пріоритети реформи. Тільки з’ясувавши цілі і цінності, можна запропонувати політику, яка сприятиме досягненню бажаних змін.

Існуюча сьогодні модель фінансування медичної служби ЗС України не відповідає вимогам її ефективної роботи – обсяги фінансування медичної служби для закупівлі медичного майна протягом останніх 5 років щорічно складали близько 6 % від загальної потреби.

Для забезпечення ефективної діяльності системи медичного забезпечення ЗС України, надання великого переліку різних видів допомоги і послуг необхідним є об’єднання значного числа джерел ресурсів. Трьома головними споживачами внесків у систему медичного забезпечення ЗС України є людські ресурси (військовослужбовці), фізичний капітал та витратні матеріали. Фінансові ресурси, призначені для трьох споживачів набувають характеру як капітальних вкладень, так і поточних витрат. Найбільш важливим елементом системи є кадрові ресурси, тобто різні категорії медичного і немедичного персоналу, які забезпечують усі види індивідуальної допомоги і заходи у сфері здоров’я військовослужбовців. Витрати на кадрові ресурси складають найбільшу частку поточних витрат на охорону здоров’я.

Перехід до ринкових відносин і відповідне реформування державних структур, у тому числі і збройних сил, зумовили необхідність посилення соціально-економічної захищеності військових. Праця військовослужбовців відноситься до специфічної сфери зайнятості, вони виконують соціально-відповідальні функції, покладені на них державою і суспільством і, як і всі люди, потребують предметів споживання, послуг, житла, необхідних їм для якісного виконання військового обов’язку. Неможливість задовольнити ті або інші потреби позначається на повноті виконання ними своїх професійних обов’язків.

У практиці, особливо в розвинутих країнах, проблеми соціальної захищеності військових вирішуються шляхом комплексної взаємодії всіх чинників, які забезпечують цій категорії нормальні умови для повсякденної життєдіяльності і якісного виконання покладених на них специфічних задач.

Тому важливо виходити з того, що військовослужбовці – це одна з категорій трудових ресурсів, яка зобов'язана виконувати свої функціональні обов'язки, жертвуючи, якщо знадобиться життям.

Для збереження та підвищення рівня гарантованої медичної допомоги в медичних закладах МО України та поліпшення умов надання медичної допомоги військовослужбовцям, забезпечення умов збереження та розвитку системи медичного забезпечення ЗС України шляхом формування додаткового позабюджетного джерела фінансування її медичних закладів, посилення правової та економічної зацікавленості закладів військово-медичної служби та військовослужбовців в охороні здоров`я необхідно впровадження медичного страхування осіб, що проходять службу та працюють в системі ЗС України. Вирішити це питання дозволить лише колективна форма добровільного або обов’язкового медичного страхування.

Така постановка завдань та вибраний шлях повинні базуватися на результатах сучасної науки і техніки щодо створення реальних організаційних, матеріально-технічних та інших ресурсних передумов, та мати достатнє фінансово-економічне обґрунтування системи медичного забезпечення ЗС України.

Розподіл коштів між медичними закладами здійснюється відповідно до застарілих підходів: в залежності від ресурсних показників (числа ліжок, кількості штатних посад, потужності поліклінік тощо), що економічно мотивує військово-медичні заклади до їх екстенсивного розвитку. Фінансування військово-медичних закладів, що знаходяться у державній або комунальній власності, передбачає, згідно з Бюджетним кодексом, виділення коштів на їх утримання, а не покриття витрат відповідно до обсягів виконаної роботи.

Кошторисне фінансування військово-медичних закладів (постатейне або за кодами бюджетної класифікації) призводить до обмеженості повноважень і, отже, відповідальності керівників військово-медичних закладів, що не створює стимулів до пошуків шляхів підвищення ефективності використання наявних ресурсів.

Покриття, в зв’язку з загальним недофінансуванням галузі, в основному поточних витрат не дозволяє здійснювати своєчасне оновлення морально і фізично застарілого обладнання, розмір виділених коштів не покриває усіх витрат. Значний обсяг прямих витрат військовослужбовців (як офіційних, так і неофіційних) при отриманні медичної допомоги перешкоджає ефективному управлінню ресурсами на рівні медичного закладу.

Окрім того, система фінансового і статистичного обліку та звітності військової медицини не дозволяє одержати необхідну інформацію для фінансового планування діяльності та для коректної оцінки використання бюджетних коштів.

Збереження існуючих підходів до розподілу фінансових коштів всередині галузі робить проблему дефіциту коштів такою, яку неможливо розв’язати навіть при поліпшенні загальної економічної ситуації. Хронічна нестача коштів відображає не лише недостатність фінансування, але і консервує гострі структурні диспропорції, що також не запобігає їх нецільовому використанню.

Нестача коштів та відсутність безпосереднього управління цим напрямком з боку Військово-медичного департаменту МО України призводить до низької ефективності фінансово-економічної діяльності всіх частин, закладів та установ медичної служби ЗС України. Під контролем чи у прямому розпорядженні лікарів знаходиться близько 14 % бюджетних коштів. Військово-медична служба, не маючи можливості вдаватися до економічних методів управління, відчуваючи на собі всі проблеми ресурсного голоду, не може скористатися системою механізмів саморегуляції медичного забезпечення.

Для економії коштів в таких умовах доцільно провести оптимізацію чисельності працівників медичних частин та закладів ЗС України, а понадлімітну частину особового складу медичної служби утримувати за рахунок надання платних послуг стороннім організаціям та юридичним особам. Надання вказаних послуг необхідно узаконити додатковими нормативно-правовими актами.

У зв’язку з цим необхідно створити окремий рахунок Військово-медичного департаменту МО України, через який здійснюватиметься пряме фінансування підпорядкованих медичних частин та закладів з врахуванням потреб життєдіяльності кожної медичної частини та установи окремо.

Поряд із державним бюджетом одним із основних джерел фінансування стане обов’язкове медичне страхування військовослужбовців, де страхувальником виступатиме МО України. Для забезпечення державного характеру обов’язкового медичного страхування військовослужбовців необхідно створити страхову компанію, котра перебуватиме у підпорядкуванні Кабінету Міністрів України.

Наступним джерелом фінансування стане медичне страхування військовослужбовців, які беруть участь у миротворчих місіях, як за рахунок Міністерства оборони України, так і на добровільних засадах.

Щоб розширити права військово-медичних установ та закладів у використанні бюджетних та позабюджетних коштів, необхідно усунути постаттєве фінансування, а також підвищити відповідальності установ за власні штатні нормативи та нормативи праці тощо.

Реформування економічних засад системи медичного забезпечення збройних сил та охорони здоров’я України вимагає ще й зміни сучасної податкової політики щодо військово-медичних установ та закладів.

 1.6. О р г а н і з а ц і я   л і к у в а л ь н о – п р о ф і л а к т и ч н о ї   
д о п о м о г и. Лікувально-профілактична допомога як комплекс профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних технологій повинна включати підсистеми вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Перебудова лікувально-профілактичної допомоги є одним із стратегічних напрямків реформування системи медичного забезпечення ЗС України.

Лікувально-профілактична робота в медичних пунктах частин та інших малопотужних військово-медичних закладах проводиться в мінімальному обсязі і на недостатньому рівні, але при цьому виникає необґрунтоване надмірне використання медичних ресурсів.

Діюча організаційна модель медичної допомоги, де високу питому вагу має стаціонарна допомога, не може вважатися оптимальною. Амбулаторна допомога як найбільш дешевий та ефективний вид допомоги не використовується у повному обсязі для профілактики, діагностики та своєчасного лікування захворювань. В той же час знайшли широке розповсюдження нові організаційні форми медичної допомоги, такі як стаціонар вдома, денні стаціонари.

Первинна медико-санітарна допомога (надається в поліклінічній та військовій ланці), незважаючи на вжиті численні заходи щодо її удосконалення, має суттєві недоліки і потребує першочергового реформування в системі медичного забезпечення збройних сил.

Перебудова первинної медико-санітарної допомоги передбачає впровадження принципів сімейної медицини, підвищення ефективності, якості, збільшення обсягу послуг. Це потребує змін у підготовці кадрів, збереженні пріоритетів у матеріально-технічному забезпеченні, а також проведенні ліцензування та сертифікації медичної діяльності, акредитації медичних установ ЗС України.

При реформуванні первинної медико-санітарної допомоги зберігається принцип провідної ролі поліклінік та військових шпиталів. Вони відповідають за якість медичного забезпечення військовослужбовців у зонах своєї  відповідальності, стан здоров’я та розробку програм щодо його збереження та поліпшення.

Реформування первинної медико-санітарної допомоги забезпечить досягнення медико-соціального і економічного ефекту через зниження непрацездатності, інвалідності, смертності, витрат на спеціалізовану і високоспеціалізовану медичну допомогу. Концептуально потребує окремого визначення структура первинної медико-санітарної допомоги у військових частинах, які знаходяться на великій відстані від військових шпиталів.

Реформування організації лікувально-діагностичної роботи передбачає рішення таких проблем:

оптимізація потужності та структури ліжкового фонду відповідно до потреб, враховуючи особливості регіону та етапи реформування системи медичного забезпечення збройних сил;

підвищення ефективності спеціалізованої медичної допомоги на основі впровадження сучасних технологій, дотримання стандартів обсягу та якості надання медичної допомоги, проведення ліцензування та сертифікації медичної діяльності та акредитації закладів охорони здоров’я збройних сил;

поширення мережі діагностичних центрів, міжрегіональних діагностичних та реабілітаційних закладів МО України;

забезпечення провідної ролі науково-дослідних установ у розробці та впровадженні досягнень медичної науки, техніки, новітніх технологій в інтересах збройних сил.

збереження пріоритетного обслуговування військовослужбовців збройних сил, поліпшення медичної допомоги учасникам бойових дій, військовим пенсіонерам та членам сімей військовослужбовців.

Для покращання здоров’я військовослужбовців різних категорій керівництво Міністерства оборони України робить певні кроки. Так, у 2007 р. згідно з наказом міністра оборони України “Про затвердження настанов з диспансеризації військовослужбовців ЗС України” визначено порядок та обсяг медичного контролю за станом здоров’я військовослужбовців і проведення необхідних профілактичних і лікувально-діагностичних заходів. Затверджені настанови з диспансеризації військовослужбовців сьогодні сприяють удосконаленню диспансерної роботи для збереження, зміцнення та відновлення здоров’я військовослужбовців ЗС України, проведенню серед них цілеспрямованої пропаганди медичних і гігієнічних знань, здорового способу життя. 

1.7. М е д и к а м е н т о з н е   т а   м а т е р і а л ь н о – т е х н і ч н е   
з а б е з п е ч е н н я. Не може вважатися задовільним сучасний стан медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення системи медичного забезпечення збройних сил. Вітчизняна промисловість, яка є однією із провідних у забезпеченні військовослужбовців життєво необхідними ресурсами, потребує підтримки та захисту з боку держави. Захист вітчизняного виробника забезпечить зменшення залежності України від імпорту ліків та медичного обладнання, що важливо для збройних сил і національної безпеки держави.

З урахуванням вищезазначеного, політика цього напрямку повинна базуватися на таких заходах:

доступність, якість, безпека медикаментозного забезпечення як важливої складової програми соціального захисту військовослужбовців;

запровадження політики державного протекціонізму щодо ліків та медичного обладнання вітчизняного виробництва;

підтримання власного виробника ліків та медичного обладнання, залучення до виробництва підприємств військово-промислового комплексу;

державне регулювання цін на продукцію медичної та фармацевтичної промисловості;

удосконалення системи контролю, стандартизації та сертифікації продукції медичної та фармацевтичної промисловості;

збереження державної монополії на розробку та виробництво наркотичних засобів.

Концептуальною поряд із необхідністю перебудови медикаментозного забезпечення збройних сил є проблема удосконалення матеріально-технічної бази всієї системи медичного забезпечення ЗС України. При позитивних змінах у системі фінансування вже на першому етапі передбачається суттєве збільшення та оновлення існуючих основних фондів медичної служби збройних сил, зокрема за рахунок удосконалення матеріально-технічного забезпечення, капітального будівництва, модернізації та заміни морально застарілого і розробка нового сучасного обладнання подвійного призначення, тощо.

Потребує удосконалення система управління матеріально-технічною базою військово-медичної служби. Необхідна єдина керована система інформації про основні фонди охорони здоров’я України і її підсистеми – військово-медичної служби ЗС України.

Система передбачає заміну податкової політики у виробництві та придбанні матеріально-технічних ресурсів для охорони здоров’я.

 

1.8. У п р а в л і н н я   в і й с ь к о в о – м е д и ч н о ю   н а у к о ю   т а   
і н н о в а ц і й н а   п о л і т и к а. Військово-медична наука не має обґрунтованої міжгалузевої концепції свого розвитку, формування та раціонального використання наукового потенціалу. Не виправдана багатопрофільність наукових пошуків, недостатні міжвідомчі зв’язки та правниче забезпечення науково-творчих процесів.

Перед військово-медичною наукою стоять методологічні й організаційні проблеми визначення наукових пріоритетів, змін економічних механізмів управління, формування обсягу та структури досліджень, що мають найважливіше значення для практичної діяльності системи медичного забезпечення Збройних сил України, тобто прикладної науки та фундаментальної.

Концептуальна військово-медична наука розглядається у процесі реформування як рушійна сила, що забезпечує всебічне наукове обґрунтування перебудови системи медичного забезпечення збройних сил, визначає стандарти, рівень і якість медичного забезпечення і поліпшення здоров’я військовослужбовців, дає науковий аналіз якості надання медичної допомоги, визначає прогнозні тенденції у здоров’ї нації, в тому числі і військовослужбовців.

Реформування управління військово-медичною наукою підвищить ефективне використання наукового потенціалу як військово-медичної служби, так усієї галузі в цілому.

Нинішні бюджетні асигнування не можуть зберегти існуючий науковий потенціал, що негативно позначається на діяльності військово-медичної служби.

Концепція реформи галузевої медичної науки вимагає пошуку позабюджетних асигнувань. Багатоджерельне фінансування військово-медичної науки є принциповим у її перебудові. Фінансування наукових досліджень передбачається на договірних засадах і спрямовується на одержання конкретних результатів.

Важливим напрямком реформування управління військово-медичною наукою є впровадження принципу позавідомчої експертизи якості планування науково-дослідних робіт і їх результатів. Цей принцип повинен доповнювати відомчі технології оцінки галузевих наукових досліджень.

Система управління галузевою військово-медичною наукою повинна передбачати підвищення ролі Академії медичних наук України у процесі розробки концепції подальшого розвитку військово-медичної науки, формування національних програм, організаційно-методичного забезпечення їх виконання, особливо фундаментальних досліджень.

Перебудова управління військово-медичною наукою забезпечить збереження принципу пріоритетності у системі планування та фінансовому забезпеченні наукових пошуків. Інфраструктура військово-медичної науки потребує подальшої інтеграції наукових установ для формування творчих колективів, збереження вітчизняних традицій у розробці актуальних проблем військової медицини.

Концепція реформування передбачає створення єдиної для всіх відомчих систем охорони здоров’я служби наукової медичної інформації, входження її до світових інформаційних джерел, впровадження нової інноваційної політики та ефективної системи її реалізації.

 1.9. К а д р о в а   п о л і т и к а. Процес реформування ЗС України, в тому числі і системи військової охорони здоров’я, суттєвим чином вплинув на проведення кадрової роботи, змістивши акцент саме на здійснення кадрового супроводження заходів реформування медичної служби, що передбачає проведення глибокого аналізу, постійного моніторингу професійного відбору та підготовки медичного складу для визначення достовірного, своєчасного прогнозу та реалізації кадрової політики відповідно до заходів реформування медичної служби ЗС України.

У 2006 р. Генеральним штабом ЗС України встановлено порядок комплектування військових частин збройних сил, які протягом 2006–2011 рр. підлягають розформуванню. Керівникам закладів охорони здоров’я, які протягом 2006–2011 рр. підлягають розформуванню, забороняється приймати громадян на військову службу за контрактом. Комплектування таких частин дозволяється здійснювати виключно військовослужбовцями строкової служби.

Кадрова політика в системі медичного забезпечення ЗС України передбачає передусім обґрунтування поточної та перспективної потреби ЗС України у медичних і фармацевтичних кадрах із урахуванням змін у здоров’ї військовослужбовців, напрямків реформ у системі медичного забезпечення збройних сил та нових нормативів медичної допомоги. Реально потреба у фахівцях стане основою упорядкування структури і потужності навчального закладу.

Сьогодні приблизно до 40 % від загальної чисельності лікарів щорічно мають проходити навчання на передатестаційних циклах і циклах тематичного удосконалення.

Фінансування підготовки спеціалістів повинно здійснюватися із державного бюджету відповідно до підпорядкування закладів освіти та обсягів державного замовлення з розрахунку на одну особу, яка навчається.

Реформування вищої медичної, фармацевтичної та післядипломної освіти реалізується на принципах єдиної безперервної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, здатних працювати в ЗС України. На особливу увагу заслуговує законодавче ствердження і організація підготовки сімейного лікаря як центральної постаті первинної медико-санітарної допомоги військовослужбовцям та членам їх сімей.

Одночасно переглядається система післядипломної освіти військових лікарів. Вона буде мати такі державні законодавчі і нормативні механізми, що забезпечать систематичне удосконалення знань потребою самого спеціаліста. Для цього проводяться організаційні зміни в системі післядипломної підготовки спеціалістів в інтернатурі, клінічній ординатурі, магістратурі, ад’юнктурі, та і в усій системі перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців. Вимагає законодавчого і організаційного удосконалення система атестації спеціалістів, впровадження сертифікації і ліцензування медичних і провізорських кадрів, створення при закладах післядипломної освіти та військово-медичних клінічних центрах (видових і регіональних оперативних командувань) єдиних профільних атестаційних комісій.

В ході організаційних заходів, пов’язаних з оптимізацією чисельності військово-медичної служби, керівникам закладів охорони здоров’я, співробітникам кадрових органів потрібно неухильно дотримуватись вимог законодавства України щодо захисту прав та соціальних гарантій військовослужбовців та працівників ЗС України.

 1.10. Ф о р м у в а н н я   м е д и к о – с а н і т а р н о ї   к у л ь т у р и  в і й с ь к о в о с л у ж б о в ц і в. Серед основних заходів перебудови галузі належне місце відводиться медико- оздоровчий діяльності самих військовослужбовців, що базується на високому рівні його медико-санітарної культури та дотримання засад здорового способу життя.

Суттєвих змін потребує система санітарно-освітньої роботи.

Для вирішення цих питань, підвищення відповідальності суспільства та військовослужбовців за здоров’я, необхідно вирішити такі проблеми:

розширення соціальної бази системи медичного забезпечення збройних сил шляхом залучення до цієї діяльності громадських організацій та військовослужбовців;

широке залучення населення до вирішення проблем здоров’я і підвищення відповідальності військовослужбовців за власне здоров’я;

реорганізація системи санітарно-освітньої роботи, забезпечення її масовості;

запровадження системи підготовки працівників ЗС України для надання долі карської допомоги;

широке залучення засобів масової інформації до популяризації здорового способу життя.

При формуванні програми реформи системи медичного забезпечення ЗС України варто врахувати концепцію реалізації здорового способу життя та забезпечення з боку держави певних соціально-економічних умов його дотримання.

Концепція програми реформи системи медичного забезпечення ЗС України передбачає шляхи виховання свідомого ставлення військовослужбовців до свого здоров’я.

 1.11. М і ж н а р о д н е   г у м а н і т а р н е   п р а в о. Належне місце, серед основних заходів перебудови галузі, відводиться міжнародному гуманітарному праву (МГП), яке включає норми про захист людської особистості в ситуаціях збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, а також забезпечує захист цивільних і медичних об'єктів, культурних цінностей шляхом обмеження засобів і методів збройної боротьби.

Можна виділити такі ознаки МГП. Перше: міжнародне гуманітарне право – це сукупність норм договірного або звичаєвого правового походження. Не дивлячись на велику кількість конвенцій з питань, що відносяться до збройних конфліктів, звичай зберігає своє значення при регулюванні даних питань. Друге: норми даної галузі міжнародного права застосовується у виключних ситуаціях – збройних конфліктах як міжнародного, так і не міжнародного характеру. Третє: вказані гуманітарні норми спрямовані на захист основних прав і свобод осіб, залучених або тих, що можуть бути зачеплені збройними конфліктами. Крім того, вони ставлять за мету забезпечити збереження об'єктів цивільного і медичного призначення, культурних та історичних цінностей. Четверте: здійснення цієї мети досягається обмеженням права воюючих сторін необмежено використовувати засоби і методи збройної боротьби, а також встановленням міжнародно-правової відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права.

Міжнародне гуманітарне право покликане обмежити і полегшити, наскільки це можливо, наслідки війни, тобто, МГП узгоджує воєнну необхідність з вимогами гуманності. Воно проводить межу між тим, що дозволено (законно), і тим, що заборонено. Знання правил міжнародного гуманітарного права особливо важливе для військовослужбовців ЗС України, які беруть участь у миротворчих місіях.

 1.12. О с н о в н і   р е с у р с и   р о з р о б к и   т а   в п р о в а д ж е н н я  п р о г р а м и   р е ф о р м у в а н н я   с и с т е м и   м е д и ч н о г о   
з а б е з п е ч е н н я   З б р о й н и х   С и л   У к р а ї н и. Прийняття цієї концепції, реалізація її ідеологічних підходів, принципів і основних напрямків розвитку системи медичного забезпечення ЗС України буде покладено в основу програми реформування системи медичного забезпечення збройних сил з чітко визначеними етапами реформування окремих підсистем, належним законодавчим, управлінським, фінансовим та науковим забезпеченням.

Програма буде носити загальнодержавний, міжвідомчий характер. До її розробки і виконання залучаються галузеві міністерства, відомства, державні інститути, недержавні організації.

Існуючі галузеві наукові обґрунтування свідчать, що успіх формування нової системи медичного забезпечення збройних сил на засадах багатоукладності надання медичної допомоги та впровадження принципів медичного страхування потребує бюджетних асигнувань в обсязі не менше восьми відсотків від усіх бюджетних асигнувань, виділених на ЗС України.

Досягнення мети концепції та програми реформування системи медичного забезпечення ЗС України вимагатиме створення відповідної законодавчої бази, зокрема першочергового опрацювання і прийняття законів України та необхідних підзаконних нормативних актів з питань медичного страхування військовослужбовців, лікарської діяльності, прав пацієнта, первинної медико-санітарної допомоги, управління системою медичного забезпечення на державному, регіональному та базовому рівнях.

Програма реформування системи медичного забезпечення ЗС України після її затвердження стає основою, що регламентуватиме розвиток та удосконалення діяльності системи медичного забезпечення збройних сил.

 1.13. О п т и м а л ь н а   м о д е л ь   с и с т е м и   м е д и ч н о г о  з а б е з п е ч е н н я   З б р о й н и х   С и л   У к р а ї н и. Проблема реформування системи медичного забезпечення збройних сил є і залишається актуальною для багатьох країн світу. Для оптимального функціонування системи медичного забезпечення ЗС України, яка б об’єктивно відповідала реаліям часу та можливостям країни, нами вперше запропоновано схему оптимальної моделі.

Підходячи до обґрунтування та визначення принципів оптимальної моделі системи медичного забезпечення збройних сил, необхідним є критичний аналіз зв’язків між її суб’єктами та складовими елементами.

Зміни, які відбуваються в системах медичного забезпечення збройних сил різних країн, спрямовані на досягнення оптимального їх функціонування, як повсякденних умовах, так і у воєнний час. Перегляд моделі системи медичного забезпечення ЗС України це пошук альтернативних стратегій з більш ефективного та справедливого фінансування і медичного обслуговування військовослужбовців різних категорій.

Як і в цивільній охороні здоров’я України, так і у військовій медицині не закріплені належним чином права пацієнта та медичного персоналу в нормативно-правових документах. З іншого боку фінансові стимули та професійні критерії в роботі відсутні, а рівень заробітної плати не залежить від обсягу і якості роботи. Важливою причиною цього є неурегульовані законодавчо стосунки між пацієнтом і персоналом щодо неупередженого контролю за діями обох сторін.

Наступна складова – бюджетне фінансування, основним джерелом якого слугують загальні податкові надходження національних бюджетів, яке на сьогодні є недостатнім і нестабільним.

Окрім того, в основі системи медичного забезпечення ЗС України лежить дотримання паритету інтересів між моральним імперативом, який включає солідарність і соціальну справедливість з одного боку, та бюджетно-фінансовим імперативом – з іншого. При порушенні цього паритету виникає конфлікт інтересів, який потребує необхідність перегляду моделі системи медичного забезпечення ЗС України і пошук альтернативних стратегій з більш ефективного і справедливого фінансування та медичного обслуговування.

Саме такою, четвертою, незалежною об’єктивною складовою у процесі медичного забезпечення може стати страховик, завданнями якого є гармонізація відносин між усіма суб’єктами.

Все це свідчить про необхідність законодавчого закріплення основних принципів конструкції системи медичного забезпечення ЗС України.

Основними цілями функціонування системи медичного забезпечення ЗС України є поліпшення здоров’я військовослужбовців, відповідність очікуванням і потребам військовослужбовців, забезпечення справедливості в розподілі фінансів, доступності всіх до наявних ресурсів. Безумовно, поліпшення здоров’я – це головна мета діяльності системи медичного забезпечення ЗС України.

Таким чином, в умовах зростаючих потреб військовослужбовців в доступному і якісному медичному обслуговуванні перед системою медичного забезпечення ЗС України постає завдання в удосконаленні структурно-функціональних моделей надання медичної допомоги. Цей процес вимагає не фрагментарних, а системних змін, які стосуються основ конструкції та взаємозв’язків між суб’єктами галузі військової охорони здоров’я.

 

2. Закони військової медицини і принципи медичного забезпечення ЗС України

 

Організації медичного забезпечення збройних сил притаманні свої об’єктивні специфічні закони – закони військової медицини. Явища і процеси медичного забезпечення військ перебувають у визначеному зв’язку і залежать від впливу низки чинників, а досвід історії медичного забезпечення військ у війнах минулого підтверджує суттєвий характер вказаних зв’язків і їх повторюваність.

У роботах, які присвячені філософським аспектам військової медицини, під її законами припускаються суттєві, необхідні, повторні зв’язки і відношення у явищах і процесах медичного забезпечення військ, які обумовили їх хід і результат. У розвитку наведеної дефініції законів військової медицини дає також характеристика трьох етапів їх застосування:

1) обґрунтування військово-медичною наукою її законів; 2) елімінація з цих законів принципів організації медичного забезпечення військ, які утримують визначені рекомендації щодо способів практичної діяльності; 3) практична діяльність особового складу медичної служби на основі рекомендацій принципів організації медичного забезпечення військ.

Принципи як керівні ідеї, які вивірені, апробовані і доведені багаторазовим повторенням на практиці мають об’єктивні підстави – підтверджені практикою закони науки. Таким чином, принципи – похідні продукту законів науки. Тому своєрідною “проміжною ланкою” між законами військової медицини і практичною діяльністю військово-медичної служби є принципи організації медичного забезпечення військ.

Розглянемо співвідношення законів і принципів медичного забезпечення збройних сил.

Принципи організації медичного забезпечення військ, які вичлененні із законів військової медицини як науки, не тотожні цим законам. Вони відрізняються тим, що, по-перше, закони військової медицини не вказують явно, як необхідно діяти, а лише констатують залежність організації системи медичного забезпечення військ від впливу визначених чинників, а принципи організації медичного забезпечення військ прямо вказують, як необхідно діяти у тих чи інших обставинах. По-друге, закони і принципи розрізняються також за своїм обсягом: часто із одного закону виводяться декілька принципів, або, навпаки, з декількох законів виводиться один принцип.

У контексті даного розділу принципи медичного забезпечення збройних сил – це основоположні ідеї, найважливіші рекомендації про способи і форми медичного забезпечення збройних сил з метою збереження, укріплення і відновлення сил і здоров’я особового складу як найважливіших факторів, які визначають високу бойову готовність і боєздатність військ. Вони сформовані історично на підставі наукового обґрунтування практики організації медичного забезпечення збройних сил.

Виведені із законів військової медицини принципи медичного забезпечення військ дозволяють перевести науковий зміст законів у русло практичної діяльності.

Досліджуючи закони військової науки і принципи військової майстерності, можна зробити висновок: кожний вид забезпечення військ і кожна служба поряд із загальними виробляє і свої специфічні принципи. Загальні принципи організації правомірні для тактичного, оперативного і стратегічного рівнів медичного забезпечення військ. Але на кожному рівні формуються свої специфічні принципи, які властиві тільки конкретному рівню системи медичного забезпечення військ.

При аналізі розвитку медичної служби ЗС України можна виділити загальні, спеціальні і специфічні закони військової медицини.

Категорію загальних законів військової медицини склали: 1) закон залежності військової медицини від соціально-політичного устрою держави; 2) закон залежності загального рівня розвитку військової медицини від рівня розвитку економіки в рамках даної загальноекономічної формації; 3) закон залежності загального рівня розвитку військової медицини від рівня розвитку медичної науки, системи охорони здоров’я держави.

До категорії спеціальних законів військової медицини віднесено: 1) закон відповідності організаційної структури рівню матеріально-технічного оснащення діючої військово-медичної організації, прийнятої організаційної структури і рівню матеріально-технічної оснащеності збройних сил; 2) закон відповідності кількісного і якісного складу медичних сил і засобів вирішуваним завданням.

Закон відповідності принципів, форм і способів роботи медичної служби на війні принципам і способам ведення військових операцій та бойових дій на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях.

Групу специфічних законів військової медицини створили: 1) закон залежності умов роботи медичної служби від умов бойової, тилової і медичної обстановки; 2) закон залежності величини і структури нерівномірно виникаючих санітарних втрат під час бою від кількості і вражаючих властивостей застосованої супротивником зброї; 3) закон залежності кінцевих наслідків поранень і захворювань на війні від застосованих організаційних принципів, форм і способів медичного забезпечення бойових дій військ.

Вказані закони в основному відображають комунікативні зв’язки структури і функції військово-медичної організації: загальні закони – з політикою, економікою, державним устроєм, медициною і медичною наукою, спеціальні закони – зі збройними силами і їх функціонування в цілому.

У зв’язку з викладеним доцільно звернути увагу на досвід узагальнення в області управління економічними ресурсами і системами: 1) закон збереження логістичного потоку (логістичний потік як комбінація матеріального, фінансового, правового, інформаційного та інших потоків постійний); 2) закон рівної міцності ланок логістичних ланцюгів (пропускна спроможність, або продуктивність, кожної наступної ланки логістичного ланцюга повинен бути не меншим пропускної спроможності попередньої ланки). Подібні положення були сформульовані в роботі С. А. Уварова та ін. (2008, РФ). Поряд з вищезазначеним проведено системно-історичний аналіз організаційних принципів медичного забезпечення збройних сил.

Під організаційним принципом розуміється логічне твердження, правило, положення, яке відображає зміст елементів побудови, функціонування і управління системою медичного забезпечення збройних сил на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях.

Сучасні принципи проектування і побудови систем медичного забезпечення ЗС України різноманітні. До них відносяться наступні принципи: постулат детермінації процесів цільової діяльності медичної служби потребам управління природним рухом поранених і хворих; постулат розчленованості цільової діяльності медичної служби і її обумовленості детермінуючими факторами – процесами природного руху поранених і хворих, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування системи медичного забезпечення збройних сил під час надзвичайних ситуацій, зокрема під дією факторів бойової (оперативної) і тилової обстановки; тотального логістичного наповнення цілеспрямованої діяльності медико-соціальних систем в мирний час та під час надзвичайних ситуацій; лімітуючих логістичних факторів (випадковий логістичний принцип) під час реалізації цілеспрямованої діяльності військово-медичних логістичних систем; організація надання медичної допомоги населенню під час надзвичайних ситуацій; системного і сценарного моделювання умов функціонування системи медичного забезпечення військ при стратегічному плануванні на надзвичайний період; економічна обґрунтованість системи медичного забезпечення військ; повного використання потенціалу умов макросередовища і військової медицини в нових умовах (з 1991 р.) для переходу до формування адекватних новим умовам інноваційних форм системи медичного забезпечення військ. Особливо необхідно виокремити принципи системи медичного забезпечення військ у світлі сучасної військово-медичної доктрини ЗС України.

Із закону військово-медичної логістики витікають наступні сучасні принципи: детермінація структури військово-медичних систем; детермінація цілеспрямованої діяльності військово-медичних систем; тотального логістичного наповнення цілеспрямованої діяльності військово-медичних систем (узагальнення двох попередніх).

Вказані принципи можна об’єднати для практичного використання законів і принципів військово-медичної логістики в концепцію домінування системно-логічних функцій в керівництво медичним забезпеченням військ.

 

3. Проектування організаційних структур медичної служби ЗС України у відповідності з характером сучасних воєнних конфліктів

 

Для того, щоб реорганізація медичної служби збройних сил була ефективною, необхідна розробка нової методології. Створення сучасної медичної служби повинно ґрунтуватися на загальних принципах будівництва збройних сил, які в свою чергу, формуються на підставі Воєнної доктрини нашої держави.

Під час проектування організаційних структур медичної служби нами проводився комплекс заходів щодо оцінки функціонування медичної служби збройних сил, виявлялися позитивні і негативні сторони в наявних військово-медичних структурах, здійснювався аналіз та виявлялися чинники, які їх зумовлюють.

Проектування організаційних структур медичної служби складалось з шести етапів:

1-й етап – оцінка наявних організаційно-штатних структур медичної служби;

2-й етап – виявлення дефектів функціонування організаційно-штатних структур медичної служби та їх причин;

3-й етап – оцінка потенціалу наявних організаційно-штатних структур медичної служби;

4-й етап – виявлення резервів і можливості приведення їх в дію;

5-й етап – розробка пропозицій щодо усунення недоліків;

6-й етап – реалізація розроблених пропозицій.

Окрім того, для розробки організаційних структур медичної служби використовувалися наукові підходи і враховувалися вимоги до сучасної системи організації медичного забезпечення військ, а також основні принципи її побудови.

Під час дослідження були враховані такі вимоги до сучасної системи організації медичного забезпечення військ: наукова обґрунтованість; ефективність; відносна автономність; висока мобільність сил та засобів; гнучкість; постійна готовність частин та засобів; висока бойова та мобілізаційна готовність; керованість.

Основними принципами її побудови є: відповідність системи завданням, організаційної структури, стратегії і тактиці дій військ; історична спадкоємність розвитку форм і методів медичного забезпечення; удосконалення форм і методів медичного забезпечення; взаємозалежність елементів системи; комплектність і цілісність елементів системи; відповідність технічного оснащення іншим елементам системи; специфічність побудови системи; територіальна побудови системи; оптимізація керування системою.

Військово-медичні центри в запропонованому нами варіанті розроблялись і повністю відповідають зазначеним принципам.

Щодо реорганізація організаційної структури частин та установ медичної служби військової ланки, то вони повинні проводитись з урахуванням науково обґрунтованих вимог, а саме: спроможність до швидкої зміни районів розгортання; наявність у складі медичних частин та установ рухомих підрозділів для підсилення низових ланок медичної служби та проведення маневру в залежності до умов обстановки; відповідність організації медичних частин і установ структурі військ і тактиці їх бойового застосування.

Ключовий аспект в реорганізації медичної служби ЗС України – пошук наукових підходів до визначення чисельного складу і структури медичних формувань. Оптимальним варіантом вирішення вказаного завдання став так званий модульний метод побудови організаційно-штатних структур формування системи медичного забезпечення збройних сил.

Сутність методу полягає в розробці типових функціональних організаційно-штатних формувань (модулів), які складають основу організаційної побудови даного формування. Нам бачиться, що у формуваннях кожної ланки медичної служби (військового, оперативного, стратегічного) повинні бути модулі чотирьох типів: управлінський, функціональний, додатковий (підсилення); забезпечуючий. Перехід до модульного методу побудови організаційно-штатної структури формувань медичної служби дозволить забезпечити уніфікацію структури однотипних підрозділів, частин (установ); взаємозамінність структурних елементів; спадкоємність в роботі; можливість оперативного відновлення (заміна) боєздатності і працездатності структур, які вийшли зі строю.

Модульна система організаційної побудови військово-медичних формувань (для військової та оперативної ланки) може бути побудована за науково обґрунтованою моделлю Мобільного комплексу медицини катастроф, який був взятий за основу при створенні госпіталю аеромобільних військ.

Раціональність структури формувань, що на сьогодні проектуються, досягається у відповідності до обсягу завдань, які вирішуються і залежать від умов та характеру бойової діяльності (може бути мінімальним, середнім або максимальним).

На підставі розглянутих методів і підходів досліджені питання визначення чисельного складу медичної служби ЗС України. Загальна мінімальна потреба цих підрозділів у медичних працівниках складає 6–8 % від чисельного складу частин.

Спроможність медичної служби виконувати свої завдання у будь-яких умовах, на наш погляд, є одним з основних положень військово-медичної доктрини більшості країн світу.

Викладені обставини дозволили науково обґрунтувати і запропонувати теоретично аргументований варіант формування такої організаційної структури, як військово-медичний клінічний центр (ВМКЦ). Теоретичною передумовою необхідності обґрунтування системи медичного забезпечення ЗС України є створення військово-медичних клінічних центрів в першу чергу як функціонального формування медичної служби.

Окрім того, додатковими аргументами необхідності переходу на формування ВМКЦ, які базуються на стаціонарній інфраструктурі медичної служби оперативного командування, є такі обставини: по-перше, прийняття Воєнної доктрини України, пріоритетом якої стає введення оборонних операцій і, як наслідок, відсутність активних маневрених і динамічних бойових дій; по-друге, позиційне розташування військ під час проведення рейдових операцій з пункту постійної дислокації і відсутність необхідності переміщення медичних установ за військами; по-третє, неможливість і недоцільність утримання в постійній готовності достатньої кількості мобільних формувань і установ медичної служби, або переводу частини з них з мирного на воєнний час; по-четверте, наявність достатньої кількості ліжок в лікувальних установах оперативних командувань та інших силових структурах територіальної системи медичного забезпечення, що дозволяє використовувати наявну інфраструктуру медичної служби оперативного командування для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги; по-п’яте, реструктуризація ЗС України, в т.ч. їх медичної служби в сучасних умовах.

З урахуванням особливостей і схеми організації лікувально-евакуаційних заходів в мирний час та під час збройного конфлікту і у відповідності з розрахунками потреб в силах та засобах медичної служби, необхідних для організації медичного забезпечення об’єднаного угрупування військ (сил).

Зрозуміло, що наявність госпітальних ліжок у відповідних в лікувальних установах, а також профілізація цих установ буде залежати від конкретних медичних обставин в районі надзвичайної ситуації.

Таким чином, в період реформування і скорочення чисельності ЗС України, як і медичної служби, альтернативою організації лікувально-евакуаційних заходів в мирний час та під час надзвичайних ситуацій є використання наявної інфраструктури медичної служби оперативних командувань і створення на її основі новітніх військово-медичних установ, а також розвиток медичної служби військових частин та з’єднань.

 

4. Реорганізація структури системи медичного забезпечення ЗС України

 

Реформування медичної допомоги залежить, в першу чергу, від надійності структури управління. Необхідна реорганізація структури може бути проведена тільки централізовано Військово-медичним департаментом МО України (далі – Департамент), якому мають бути надані відповідні повноваження: функції планування та фінансування військово-медичних частин і закладів стосовно надання медичної допомоги військовослужбовцям та постачання медичного майна поточного утримання, грошового утримання військовослужбовців, заробітної плати працівників з відкриттям відповідних рахунків; право призначати на посади військово-медичних спеціалістів відповідно до номенклатури призначення для оперативного управління кадровим потенціалом медичної служби і підвищення ефективності використання медичних ресурсів.

На Департамент покладається: розробка проектів законів України, інших нормативно-правових актів, наказів і директив Міністра з питань, що входять до його компетенції; керівництво лікувально-профілактичною роботою в збройних силах; створення системи екстреної допомоги і проведення заходів щодо її постійної готовності до ліквідації медичних наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф; розробка і проведення заходів підвищення бойової і мобілізаційної готовності військово-медичної служби; розробка документів Стратегічного плану медичного забезпечення збройних сил; керівництво оперативною, бойовою, спеціальною підготовкою медичної служби збройних сил, військово-медичною підготовкою особового складу військ (сил); обґрунтування основних напрямків розвитку та вимог до медичних засобів і методів захисту військ і населення від зброї масового ураження; організація наукової роботи в галузі військової медицини; організація міжнародних зв’язків з питань військової медицини; контроль за проведенням лікувально-оздоровчих заходів серед призовників; керівництво військово-лікарською і судово-медичною експертизою в збройних силах; медичний контроль за харчуванням, забезпеченням умов праці, побуту і фізичного розвитку особового складу; організація та удосконалення організаційно-штатної структури органів управління, частин та установ військово-медичної служби; розробка проектів штатів та табелів до них безпосередньо підпорядкованих частин і установ, підготовка та подання висновків стосовно проектів штатів та табелів до них військово-медичних частин та установ видів збройних сил і розробка табелю штатів усіх видів збройних сил із медичного майна; керівництво підготовкою медичних кадрів в збройних силах, підбір і підготовка пропозицій щодо призначення медичних кадрів на відповідні посади; ведення підреєстру Державного реєстру України із обліку і забезпечення медичного нагляду осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, постраждалих за інших обставин від радіаційного опромінення з числа військовослужбовців, військовозобов'язаних та дітей чоловічої статі; розробка норм військових запасів медичного майна, планування ліжкової мережі військово-медичних закладів; визначення потреб, організація постачання та контроль за збереженням і використанням медичної техніки, засобів і майна у збройних силах на мирний і воєнний час; розробка пропозицій щодо обсягів накопичення та ешелонування недоторканих запасів: медичної техніки, засобів і майна; участь у проведенні контролю за створенням мобілізаційних потужностей на підприємствах, які забезпечують виготовлення спеціальних видів медичного майна і техніки для збройних сил; здійснення контролю через військові представництва за якістю та своєчасним виконанням промисловістю замовлень на медичне майно для збройних сил; розробка тактико-технічних вимог до проектування і конструювання предметів медичного оснащення і санітарної техніки для збройних сил; організація контролю за станом і правильним використанням у безпосередньо підпорядкованих з'єднаннях, частинах, організаціях та установах медичного майна та коштів; визначення потреби асигнувань за статтею медичної служби кошторису Міністерства оборони та розподіл затверджених Міністром оборони коштів між видами збройних сил, оперативними командуваннями, частинами центрального підпорядкування та контроль за їх використанням.

Розробка нових і удосконалення наявних організаційно-штатних структур військово-медичних частин і установ є одним із завдань формування угрупування медичної служби в бойових умовах та в мирний час. До формування проблеми створення або удосконалення військово-медичних структур необхідно підходити з деякими припущеннями: організаційні проблеми різних рівнів ієрархії медичної служби взаємопов’язані, вирішення їх будується на цілісному розумінні системи медичного забезпечення; організаційні і штатні питання не існують окремо від суб’єктивних інтерпретацій тих осіб, які їх визначають; проблеми динамічні, що призводить з часом до змін їх формулювань і способів вирішення.

Реалізація вибраного рішення при організаційному проектуванні полягає у перевірці, оцінці і прийнятті структури, яка підлягає розробці або удосконаленню. Проектування та удосконалення організаційних структур військово-медичних частин та установ є безперервним циклічним процесом, який включає формування і структурування проблеми, ідентифікацію і оцінку альтернативних рішень, реалізацію вибраного рішення. На всіх етапах проектування повинні брати участь фахівці із системного планування, роль яких особлива важлива під час структурування проблеми і ідентифікації альтернативних рішень.

Сучасна організація медичного забезпечення ЗС України повинна відповідати таким основним вимогам: наукове обґрунтування, ефективність, відносна автономність, висока мобільність сил та засобів, гнучкість, постійна готовність частини сил та засобів, висока бойова та мобілізаційна готовність, керованість.

Виходячи з цих вимог, можна сформулювати основні принципи побудови сучасної системи медичного забезпечення збройних сил: відповідності системи завданням, організаційної структури, стратегії і тактиці дій військ; історичної спадкоємності щодо розвитку форм і методів медичного забезпечення; розвитку форм і методів медичного забезпечення; взаємозалежності елементів системи; комплектності і цілісності елементів системи; відповідності технічного оснащення іншим елементам системи; специфічності побудови системи; територіальної побудови системи; оптимізації управління системою.

Виходячи з науково обґрунтованих основних принципів побудови сучасної системи медичного забезпечення збройних сил та з урахуванням “технологічної” схеми системного проектування організаційних структур медичних частин і установ, нами розроблена система медичного забезпечення ЗС України, яка структурно може мати такий вигляд.

Результати проведених досліджень свідчать, що особлива увага повинна бути звернена на підвищення ефективності використання медичних ресурсів лікувально-профілактичних закладів шляхом структурної перебудови усієї системи медичної допомоги. Відповідно до сучасних принципів організації медичного забезпечення, на військово-медичні клінічні центри через центральні та базові військові госпіталі покладатимуться функції лікувального закладу і органу управління медичним забезпеченням певної території, на якій дислокуються війська (сили). У 2005 р. відповідно до Законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” на лікувально-профілактичному забезпеченні у лікувальних закладах Міністерства оборони України. знаходилось 1208.2 тис. осіб.

На наш погляд, вказані проблеми можуть бути вирішені так:

1) для забезпечення виконання вимог чинного законодавства України в частині, що стосується медичного забезпечення військовослужбовців, пенсіонерів Міністерства оборони України та членів їх сімей, а також інших категорій осіб, які користуються правом лікування в закладах охорони здоров’я Міністерства оборони України, необхідно оптимізувати існуючу мережу лікувальних закладів Збройних Сил України з максимальним збереженням її функціональних можливостей;

2) військові госпіталі в переважній більшості не розформовувати, а укрупнити і удосконалити їх організаційно-штатну структуру, виходячи із завдань та рівня надання медичної допомоги контингенту, який знаходиться на забезпеченні, а не ліжкової місткості. Ліжкову потужність лікувальних закладів визначати залежно від оперативної обстановки, яка складається на даний час, за рахунок чого скоротити їх чисельність;

3) у разі перевищення ліміту чисельності працівників медичних частин та закладів ЗС України утримувати понадлімітну частину особового складу медичної служби за рахунок надання платних послуг стороннім організаціям та юридичним особам. Надання даних послуг необхідно підтвердити (узаконити) додатковими нормативно-правовими актами;

4) медичне забезпечення членів сімей військовослужбовців, пенсіонерів, учасників бойових дій та членів їх сімей, інших категорій, які користуються правом лікування в медичних закладах збройних сил відповідно до чинного законодавства України, здійснювати за рахунок цільових програм фінансування із статей бюджету України, спрямованих на соціальний захист цих категорій;

5) особлива увага повинна приділятися організації і контролю проведення профілактичних заходів при підготовці та здійсненні миротворчої діяльності ЗС України в складі місії ООН. Після виконання миротворчої діяльності – реабілітаційних заходів, що дозволило б уникнути спалахів інфекційної захворюваності, запобігти ускладнень від них та виключити смертельні випадки від інфекційних і паразитарних хвороб на території України;

6) для поліпшення санітарно-епідеміологічного забезпечення, упорядкування та удосконалення заходів пропаганди здорового способу життя серед військовослужбовців, економії коштів, єдиного цільового фінансування вказаних заходів доцільно за рахунок чисельності медичної служби ЗС України забезпечити діяльність Центра здоров’я військовослужбовців відповідним матеріально-технічним оснащенням для розробки, тиражування та доведення до військ методичної літератури і проведення санітарно-просвітницької роботи;

7) у зв’язку із скороченням ЗС України та відсутністю гострої необхідності у підготовці всіх студентів медичних вузів України за програмою офіцера запасу пропонується запровадити добровільні засади проходження військової підготовки за програмою офіцера, для чого внести зміни до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, стаття 11, пункт 1, абзац 2. Це дасть можливість сформувати державне замовлення у відповідності до потреб медичної служби збройних сил;

8) за програмою коду економічної класифікації видатків 210180 “Медичне лікування та обслуговування особового складу ЗС України” обсяги фінансування медичної служби для закупівлі медичного майна протягом останніх 5 років щорічно складали близько 6% від загальної потреби, тому діяльність військових госпіталів здійснювалась в умовах недостатнього бюджетного фінансування, що позначалось на лікувально-діагностичній роботі. У зв’язку з цим необхідно створити єдиний бюджет медичної служби з урахуванням особливостей фінансування медичної служби, а також запровадити медичне страхування військовослужбовців. На засадах бюджетно-страхової медицини Департамент охорони здоров’я МО України самостійно буде фінансувати підпорядковані медичні частини та заклади з врахуванням потреб життєдіяльності кожної частини окремо.

Результатом реформування та розвитку медичної служби ЗС України буде:

удосконалення системи управління військово-медичною службою – створення єдиного медичного простору під керівництвом Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України та передбачення у штатах Генерального штабу, командувань видів збройних сил військово-медичних управлінь, головного та територіальних (видових) центрів військової медицини, які організовують взаємодію з Військово-медичним департаментом;

поетапне впровадження територіального принципу медичного забезпечення; удосконалення трьох основних вертикалей управління медичного забезпечення (лікувально-профілактичної; санітарно-епідеміологічної; військово-медичного постачання;

впровадження сучасної системи надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги, лікування, реабілітації хворих за територіальним принципом (створення 2 видових (в м. Вінниці та м. Севастополі) і 3 територіальних військово-медичних клінічних центрів (Західний регіон – м. Львів, Південний регіон –
м. Одеса, Східний регіон – м. Харків) для ефективного використання сил та засобів медичної служби збройних сил та інших силових міністерств та відомств;

удосконалення системи підготовки військово-медичних кадрів і військово-медичної науки (навчальна база Українська військово-медична академія у складі Головного військово-медичного клінічного центра, а її філіали в кожному видовому та територіальному військово-медичному клінічному центрі);

удосконалення системи комплектування людськими ресурсами ЗС України з питань охорони здоров’я (військово-лікарська експертиза);

створення єдиного в ЗС України Головного військово-медичного клінічного центру (м. Київ) з урахуванням можливостей Української військово-медичної академії та НДІ проблем військової медицини ЗС України, Головного військового клінічного госпіталю МО України, Центральної стоматологічної поліклініки МО України, Центру крові МО України, військового санаторію МО України та інших частин центрального підпорядкування Київського військового гарнізону, відповідно до діючих нормативно-правових актів, а також новостворених;

впровадження в кожному Центрі видового та територіального підрозділу та частини медичного відбору та комплектування ЗС України, навчально-наукової, санаторно-курортної і реабілітаційної роботи, а також військової та екстремальної медицини (мобільні комплекси медицини катастроф – мобільні госпіталі);

удосконалення і реорганізація військово-медичного забезпечення в особливий період;

удосконалення системи фінансування військово-медичної служби – формування ефективної в економічному плані системи медичного забезпечення за рахунок введення єдиного бюджету медичної служби (діяльність військових госпіталів на даний час здійснюється в умовах недостатнього бюджетного фінансування, що позначається на лікувально-діагностичній роботі) та запровадження медичного страхування всіх категорій військовослужбовців та працівників ЗС України (центр медичного страхування та його філіали). Розвиток та вдосконалення фінансового забезпечення потребує створення центру медичного страхування при Головному військово-медичному клінічному центрі та його філій при кожному Військово-медичному клінічному центрі.

Розвиток та вдосконалення лікувально-профілактичного забезпечення потребує створення військово-медичних клінічних центрів за різними клінічними профілями для надання високоспеціалізованої медичної допомоги військовослужбовцям та іншим категоріям, що забезпечується медичною службою ЗС України.

Основний принцип, організаційно-штатних заходів, які повинні проводитись у військово-медичній службі, це збереження лікувально-профілактичних установ у місцях дислокації військових частин постійної готовності.

Дослідження, які були проведені з приводу надання високоспеціалізованої медичної допомоги в госпіталях оперативних командувань і доцільності її в інтересах військово-медичної служби збройних сил, довели, що спеціалізація військово-медичних клінічних центрів ЗС України, виходячи з потреб, повинна бути здійснена за такими напрямками :

Головний військово-медичний клінічний центр – кардіологія, торакально-абдомінальна хірургія, нейрохірургія, травматологія та ортопедія, урологія, отоларингологія, гінекологія, комбустіологія, психоневрологія, військово-лікарська експертиза;

військово-медичний клінічний центр ПС – спеціальна підготовка льотного складу, льотно-лікарська експертиза, кардіохірургія, гастроентерологія;

військово-медичний клінічний центр ВМС – спеціальна підготовка військово-морського складу, військово-лікарська експертиза, гастроентерологія;

військово-медичний клінічний центр СВ Західного регіону – кардіохірургія, торакально-абдомінальна хірургія, травматологія, гастроентерологія, військово-лікарська експертиза;

військово-медичний клінічний центр СВ Південного регіону – офтальмологія, торакально-абдомінальна хірургія, гастроентерологія, травматологія, військово-лікарська експертиза;

військово-медичний клінічний центр СВ Східного регіону – урологія, торакально-абдомінальна хірургія, гастроентерологія, травматологія, серцево-судинна хірургія, військово-лікарська експертиза.

Ці пропозиції зроблені з урахуванням можливостей лікувально-діагностичної роботи військово-медичних закладів та медичних закладів і установ Міністерства охорони здоров’я України.

Окрім того, при Головному військово-медичному клінічному центрі та кожному Військово-медичному клінічному центрі необхідно створити центр військової та екстремальної медицини, в якому повинні бути аеромобільні (рухомі) госпіталі, евакуаційно-транспортні відділення для забезпечення виїзду лікарів-спеціалістів у військові частини та авіаційно-транспортні підрозділи санітарної авіації для здійснення екстрених лікувально-евакуаційних заходів у випадках гострих травм (отруєнь), які загрожують життю військовослужбовців та ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру у складі санітарних літаків, вертольотів підпорядкованих безпосередньо директору Департаменту, а також навчальний, науковий та реабілітаційний центри, кожний з яких виконує відповідні функції.

Удосконалення лікувально-профілактичного забезпечення ВМС потребує створення у Військово-медичному клінічному центрі ВМС санітарного морського корабля, оснащеного сучасною медичною апаратурою та обладнанням.

Удосконалення роботи військово-лікарських комісій з метою покращання комплектування ЗС України здоровим контингентом на контрактну службу потребує:

комплектування ЗС України військовослужбовцями строкової військової служби, які приймаються на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського та старшинського складу здійснювати через проходження медичного огляду у госпітальних (гарнізонних) військово-лікарських комісіях;

забезпечення сучасним діагностичним обладнанням військово-лікарські комісії військових комісаріатів; територіальних центрів комплектування;

забезпечення надання даних на кандидатів про проходження обов’язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду, протитуберкульозних, шкірно-венерологічних диспансерів, а також медичних документів з поліклінік за місцем їх медичного обліку військовими комісарами та начальниками територіальних центрів комплектування до військово-лікарських комісій (при прийнятті громадян на військову службу за контрактом та при зарахуванні для проходження служби у військовому резерві);

забезпечення організації підготовки та підвищення кваліфікації лікарів спеціалістів штатних і позаштатних військово-лікарських комісій через впровадження на базі Української військово-медичної академії циклів тематичного удосконалення, спеціалізації з питань організації та здійснення військово-лікарської експертизи стану здоров’я допризовників, призовників, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, вступають до військових навчальних закладів, військовослужбовців, військовозобов’язаних, резервістів з використанням сучасних стандартів обстеження та медичного огляду.

Дослідження, які були проведені з приводу роботи військово-лікарських комісій свідчать про доцільність розподілу на адміністративно-територіальні зони відповідальності їх діяльності. Доведено, що розподіл повинен бути здійснено за такою схемою: ЦВЛК (м. Київ); ВЛК Західного регіону (м. Львів) – Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Рівненська області; ВЛК Південного регіону (м. Одеса) – Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька області; ВЛК Північного регіону (м. Харків) – Чернігівська, Сумська, Донецька, Луганська, Харківська, Полтавська області; ВЛК Кримського регіону (м. Севастополь) – військово-морська експертиза; ВЛК Центрального регіону (м. Вінниця) – лікарсько-льотна експертиза.

 

5. Функціонування медичної служби збройних сил в єдиному медичному просторі України

 

Необхідність створення єдиного медичного простору зумовлена багатьма чинниками, насамперед потребою забезпечити комплексність та послідовність надання всіх видів медичної допомоги кожному мешканцю України та уникнення при цьому зайвого дублювання і невиправданих витрат. Це необхідно заснувати на єдиній правовій, соціально-економічній, технологічній, матеріально-технічній та інформаційних базах, що забезпечить доступність, якість та ефективність кваліфікованої допомоги всьому населенню країни об’єднає, управління та визначить механізми спільного фінансування.

Формування єдиного медичного простору повинно здійснюватись як адміністративно-командними, так і економічними методами. Основною ланкою системи медичного забезпечення збройних сил, з відповідною підпорядкованістю, повинні стати Головний військово-медичний клінічний центр, регіональні та видові військово-медичні центри з клінічною, науковою, навчальною та реабілітаційною базою, де надається високоспеціалізована медична допомога і використовуються новітні медичні технології.

До регіональних та видових військово-медичних клінічних центрів підпорядковані базові госпіталі, де надається кваліфікована медична допомога з елементами спеціалізованої. На кожний регіональний (видовий) військово-медичний клінічний центр підпорядковано до 3 базових госпіталів. Що стосується гарнізонних госпіталів, то із запланованим скороченням збройних сил більшість госпіталів буде розформована, у зв’язку з чим доцільно доукомплектувати військовими лікарями цих госпіталів військово-медичні клінічні центри, базові госпіталі, які не будуть розформовані. Окрім того, базовим госпіталям (в рамках лікувально-евакуаційного забезпечення) будуть підпорядковані лазарети, окремі медичні батальйони, медичні пункти і лазарети військових частин. Таким чином, формується система, яка матиме три рівні: ВМКЦ – БГ – лазарети, окремі медичні батальйони, медичні пункти і лазарети військових частин.

Результатом цієї діяльності стане оптимізація системи управління військово-медичною службою, збереження військово-медичних кадрів, запровадження ефективних ресурсозберігаючих механізмів (реорганізації етапного лікування хворих, скорочення термінів госпіталізації, використання денних стаціонарів та ін.), що дасть можливість здійснити економію бюджетних коштів та щорічно поповнювати бюджет з інших джерел.

Поряд із реформуванням військово-медичної служби, реорганізацією й удосконаленням системи медичного забезпечення на мирний та воєнний час, відбувався перехід органів управління медичних частин та закладів на нові організаційно-штатні структури, розроблялась програма впровадження нових наукових технологій, загальнонаціональних баз даних (автоматизованих реєстрів), що стосуються різноманітних аспектів здоров'я населення і факторів, які на нього впливають.

Одним із важливих сучасних проектів, що впроваджуються в державі, є Програма медичної паспортизації населення України, яка отримали підтримку Міністерства оборони України. Її не можна розглядати як одноразову акцію чи тимчасову політичну або комерційну кампанію. Об'єктивною передумовою запровадження системи медичної паспортизації виступає орієнтація системи охорони здоров'я загалом на комп'ютеризацію як на стратегічний напрям підвищення якості медичного обслуговування населення (зокрема військовослужбовців) країни. Неминучість комп'ютеризації лікувально-діагностичного процесу зумовлена цілим рядом чинників, які можна поділити на дві групи – специфічні та універсальні.

До першої групи чинників належать такі: оснащення лікарень (госпіталів) сучасним обладнанням, до складу якого входять комп'ютери і програмні засоби, що дозволяють аналізувати і нагромаджувати інформацію (лабораторні й діагностичні прилади); технологія взаємодії лікарень (госпіталів) з фондами медичного страхування і страховими компаніями, що вимагають використання комп'ютерів та надання інформації про проведене лікування на магнітних носіях; створення і поширення різних програм для лікарів стаціонарів і поліклінік (автоматизовані робочі місця), для обслуговуючого персоналу (медична статистика, економіка лікарень (госпіталів) та ін.; прагнення дедалі більшої частини медичного персоналу отримати доступ до мережі INTERNET.

До другої групи належать такі чинники: постійне здешевлення персональних комп'ютерів, що супроводжується поліпшенням їх характеристик; підвищення надійності як комп'ютерів, так і локальних мереж, що полегшує та здешевлює їх обслуговування; повсюдне поширення прикладного програмного забезпечення (редактори текстів, електронні таблиці та ін.); доступність програм для бухгалтерії та необхідність ведення комп'ютерного бухгалтерського обліку для підприємств практично усіх сфер діяльності.

Поряд з цим, в Україні розроблена технологія створення єдиної розгалуженої бази даних (ґрунтується на технологіях використання малих CD-R носіїв) для розміщення персоніфікованої медичної інформації – так званого “Медичного електронного паспорта громадянина України”, що містить інформацію про поточний стан здоров'я та результати раніше проведених медичних обстежень і лікування кожного громадянина України. “Електронний медичний паспорт”  військовослужбовця є інструментом координації й узгодження дій лікарів на території держави та у будь-якій країні світу, де виконують свій обов’язок миротворчі контингенти ЗС України. Основна мета полягає у забезпеченні моніторингу стану здоров'я військовослужбовців, наступності та більш високої відповідальності у діяльності лікувально-профілактичних закладів, диспансеризації військовослужбовців, наданні інформаційної підтримки лікарям у прийнятті рішень і як результат – суттєвому підвищенні рівня якості медичної допомоги у збройних силах.

Зазначені кроки здійснюються в рамках Програми будівництва та розвитку медичної служби збройних сил, серед яких є: створення в рамках єдиного медичного простору України консультативно-діагностичних і спеціалізованих лікувальних центрів та їх спільне використання з лікувально-діагностичними установами Міністерства охорони здоров’я в системі страхової медицини, платних медичних послуг та ін.; впровадження передового досвіду надання медичної допомоги військовослужбовцям передових країн світу.

У результаті дослідження концептуально запропонована нова система медичного забезпечення, яка дозволить у нинішніх умовах відповідно до стратегічних цілей знайти конструктивне вирішення насамперед таких завдань як: створення загальнодержавної системи медичного забезпечення населення та військовослужбовців на засадах територіального принципу обслуговування; розробка концептуальних засад системи медичного забезпечення ЗС; упорядкування мережі, структури та функцій закладів системи медичного забезпечення ЗС; опрацювання стандартів медичних технологій при наданні профілактичної, діагностичної, лікувальної та реабілітаційної допомоги; розробка і впровадження в практику сучасних медичних технологій ефективних методів діагностики, профілактики, лікування й реабілітації військовослужбовців; забезпечення державою пріоритетного фінансування медичних програм щодо профілактики, своєчасного лікування та реабілітації військовослужбовців; запровадження ефективної системи багатоканального фінансування системи медичного забезпечення ЗС, основою якого має стати соціальне медичне страхування військовослужбовців, узгоджене з податковою системою та удосконалення механізмів оплати медичних працівників ЗС України на основі їхньої кваліфікації, обсягів, якості та результатів роботи; розробка нових соціально-економічних, медико-демографічних, гуманітарно-гуманістичних засад та ефективних установок переходу до нової моделі розвитку системи медичного забезпечення ЗС; забезпечення реальної інтеграції органів управління галузевою та відомчою медициною в єдиний медичний простір держави на функціональних засадах; забезпечення збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців, підвищення рівня санітарної культури військовослужбовців, формування здорового способу життя та поліпшення профілактичної роботи всіх ланок системи медичного забезпечення ЗС; розширення прав і функцій санітарно-епідеміологічної служби, удосконалення її організації в ЗС; створення системи інформаційного забезпечення збройних сил на основі широкого використання комп’ютерної техніки, уніфікації методів і засобів інформації, розвитку інформаційних мереж, удосконалення медико-статистичної служби, військово-медичної освіти та правове забезпечення реформування і діяльності системи медичного забезпечення ЗС.

Стратегія реформування ґрунтується не лише на необхідності досягнення кінцевої мети, але й на розумінні того, як можна подолати перешкоди на шляху до неї, тобто не лише на тому, що треба зробити, але і як це зробити. Таким чином, для досягнення мети реформування системи медичного забезпечення ЗС України вимагається створення відповідної законодавчої бази, зокрема першочергового опрацювання і прийняття законів України та необхідних підзаконних нормативних актів з питань медичного страхування військовослужбовців, лікарської діяльності, прав пацієнта, управління системою медичного забезпечення на державному, регіональному і базовому рівнях тощо. Відомо, що не існує простого вибору якнайкращих реформ, які не враховують конкретного контексту. Процес здійснення реформ вимагає постійної корекції і оновлення відповідно до нових реалій, цілей та завдань.

 

Висновки

1. Встановлено, що ідеальна система медичного забезпечення збройних сил, передбачає, з одного боку, оптимальну економічну ефективність, а з другого – таку її організацію, яка б забезпечила оптимальне використання обмежених ресурсів.

2. Виявлено, що перегляд моделі системи медичного забезпечення ЗС України це пошук альтернативних стратегій з більш ефективного та справедливого фінансування і медичного обслуговування військовослужбовців різних категорій.

3. Встановлено, що спеціалізація військово-медичних клінічних центрів, доцільно здійснювати в інтересах збройних сил, забезпечувати їх тісну співпрацю з спеціалізованими закладами МОЗ України.

4. Встановлено, що для досягнення мети реформування системи медичного забезпечення ЗС України вимагається створення відповідної законодавчої бази, зокрема першочергового опрацювання і прийняття законів України та необхідних підзаконних нормативних актів з питань медичного страхування військовослужбовців, лікарської діяльності, прав пацієнта, управління системою медичного забезпечення на державному, регіональному і базовому рівнях тощо.

5. Обґрунтовано та розроблено удосконалену систему медичного забезпечення збройних сил відповідно до стратегії розвитку ЗС України на засадах бюджетно-страхового фінансування, що передбачає підвищення рівня медичного обслуговування військовослужбовців та створення умов щодо комплектування ЗС України здоровим контингентом. Впровадження удосконаленої системи медичного забезпечення ЗС України сприятиме покращанню здоров’я військовослужбовців.

 

Останні публікації


nauka2.pdf,600,800...Читати далі...

 
nauka1_13.pdf,600,800...Читати далі...

 
nauka1.pdf,550,800...Читати далі...